Вони познайомилися, коли Роман був 19-річним студентом.
Він винаймав невелику квартиру в старовинному будинку і закохався в сусідку – тендітну дівчину з гарними сумними очима.
Вона була не схожа на його однокурсниць, сучасних, жвавих та невимушених у спілкуванні. Олена ніби перенеслася разом зі старим будинком з іншого часу.
Це було його перше глибоке почуття, і його не збентежило, що Олена виявилася старшою за нього майже на десять років і мамою п’ятирічної доньки.
Через рік вони вже зійшлися, а через два мали спільного сина. Паралельно з навчанням Роман працював, намагаючись забезпечити сім’ю. Він любив дружину, а вона зворушливо дбали про нього й дітей.
Двадцять п’ять років він зустрів у родинному колі і думав, що так буде завжди.
Ще через кілька років Роман став затребуваним фахівцем у великій компанії, зрілим чоловіком… І «переріс» сімейні стосунки.
Його самостійність Олена сприймала як прагнення віддалитися.
Вона шукала причину змін у віковій різниці між ними. Марно Роман запевняв, що вона так само приваблива, і їхні стосунки змінилися не тому. Все частіше виникали сварки, до них додалося й безпідставні ревнощі.
– Романтичне кохання зникло, а побудувати дорослі стосунки ми так і не зуміли. Діалогу з дружиною не виходить. Я весь час у ролі школяра, який завинив, – відверто говорив одного разу Роман на запитання друга про те, що відбувається в його сім’ї.
Він намагався зберегти сім’ю не з жалю, як думала Олена, а заради обох дітей, адже і дочку Олени він дуже любив.
Але, нарешті, наважився піти, не витримавши постійної напруги та очікування звинувачень у неіснуючих гріхах.
На його подив, Олена сприйняла це спокійно, і вони обоє відчули полегшення від розв’язки.
Поступово їхнє спілкування стало дружнім. Роман продовжував відвідувати й забезпечувати дітей, допомагати колишній дружині у вирішенні побутових проблем.
Але побачення з дітьми не замінювали сімʼю. Роман став все сильніше відчувати самотність.
Випадок познайомив його з яскравою та позитивною дівчиною Анжелою.
За іронією долі, на десять років… Молодшо за нього.
Легкий характер, миттєва готовність до пригод та подорожей підкорювали, вносили в життя дух молодості й здорового авантюризму, якого так не вистачало через ранній шлюб і рано взяту на себе відповідальність за сім’ю.
Спочатку він із задоволенням поринув у атмосферу кохання й стосунків.
Роман захоплювався тим, з яким розумінням Анжела ставиться до його допомоги дітям та колишній дружині.
Але з часом він став підозрювати, що їй просто все одно…
– Анжело, ти не гніваєшся, що я часто відвідую дітей, спілкуюся з колишньою дружиною, витрачаю на них чималі кошти? – спитав якось Роман.
Анжела тільки засміялася.
– Запевняю тебе, я знайду, чим зайнятися коли тебе нема. Ти ж не сердишся, що я без тебе ходжу в клуби з друзями. Це ж прекрасно, що партнери мають різні захоплення. А щодо грошей – це твоя проблема. Поки мені їх вистачає, мені байдуже, куди ти витрачаєш ті, що залишаються після мене.
Таке пояснення засмутило Романа. Порівняння його дітей із захопленням прозвучало якось… Черство, байдуже. І це був тільки початок.
…Вони збиралися на концерт, як раптом пролунав телефонний дзвінок.
Роман відповів і його обличчя потемніло від почутого.
– Люба, пробач, – звернувся він до Анжели. – Я мушу їхати до Олени, син дуже заслаб, вона викликала швидку. Треба або поїхати з ним у лікарню, або залишитися вдома з дочкою.
Анжела тільки пирхнула і, не кажучи ані слова, вийшла, гримнувши дверима.
Подбавши про сина, Роман повернувся додому. Він чекав Анжелу, обмірковуючи майбутню розмову.
Нарешті, далеко за північ його супутниця з’явилася на порозі зі словами:
– О! Лікар-помічник наш повернувся.
– Анжело, послухай, – почав Роман. – Я розумію, що ти засмутилася, але ж ти знала, що я маю дітей, і розлучення не означає для них втрату батька. Я продовжую і продовжуватиму брати участь у їхньому вихованні.
Анжела не дала йому договорити:
– Все-все-все. Мене це не стосується
– Сподіваюся, ти зрозумієш, коли з’являться свої діти. Нам пора задуматися про це.
– Що? Ще скажи, що ти хочеш зі мною одружитися.
– Ну взагалі-то я сподівався на це… Думав, що ми будемо мати справжню родину.
– Я зараз заплачу, – з сарказмом сказала Анжела. – Жодних серйозних планів на майбутнє з тобою я не маю. Я живу сьогоднішнім днем. Мені було добре з тобою, але ти дуже обтяжуєш себе якимись зобов’язаннями і намагаєшся мене втягнути в це.
Те, що Роман сприймав як легковажність молодості Анжели, було насправді егоїзмом і байдужістю…
Свої тридцять п’ять він зустрів знову самотнім. Роман з головою пішов у роботу, часто їздив у відрядження, просувався по роботі і не сподівався знайти супутницю життя, з якою міг би побудувати не просто романтичні стосунки, а створити тепле сімейне вогнище.
Одне із відряджень подарувало Роману дивовижну зустріч. Він зустрів свою однокурсницю. Тетяна вела переговори з партнерами, виглядала успішною бізнес-леді і здавалася недосяжною. Але, впізнавши його, перша підійшла, і виявилася простою, емоційною та приємною у спілкуванні.
Роман запросив Тетяну повечеряти і вони провели приємний вечір спогадів.
Коли вони вичерпали студентські спогади й розмови про роботу, то поділилися і невдалим досвідом сімейного життя.
Тетяна теж кілька років жила сама і виховувала доньку.
Розлучаючись, Роман запропонував знову зустрітися, коли вона приїде у рідне місто відвідати батьків.
Але потім низка щоденних справ закрутила у вирі, і Роман тільки іноді тепло згадував про ненавмисне побачення з юністю, не особливо сподіваючись колись побачитися з Тетяною…
…І тим радіснішим був її несподіваний дзвінок!
– Привіт, однокурснику, не чекав, мабуть? – судячи з голосу, вона була збентежена. – Я приїхала на кілька днів і дзвоню тобі, як і обіцяла…
– Не можу сказати, що не чекав, скоріше, не сподівався. Я дуже радий, що ти не забула про обіцянку.
Вони провели кілька днів разом, майже не розлучаючись, зрозуміли, що однаково дивляться на багато речей у житті, спілкувалися, як давні друзі після довгої розлуки.
З глибоким жалем Роман посадив Тетяну в поїзд і довго ходив з відчуттям порожнечі всередині після цього.
Потім були щоденні телефонні розмови, короткі зустрічі.
Потім обидва зрозуміли, що їх пов’язує щось більше, ніж дружба колишніх однокурсників. Роман не ризикнув розповісти словами про свої почуття і написав Тетяні листа:
«Таню, я, мабуть, помилявся у своєму житті тільки для того, щоб зрозуміти, що мені потрібна така жінка, як ти.
В юності я не знав сумнівів, підкорився першому пориву, не дізнавшись до кінця ні себе, ні жінку, якою був захоплений.
Потім просто боровся із самотністю.
Тільки з тобою я відчував себе щасливим. Якщо ти готова прийняти мене з моїм непростим життєвим багажем, я обіцяю стати для тебе опорою, вірним чоловіком і батьком для твоєї доньки.
Якщо ти не поділяєш мої почуття, прошу залишитись для мене просто другом».
Через деякий час Тетяна з дочкою переїхали до нього.
Її дочка не відразу прийняла нового чоловіка матері, але Роман мав досвід спілкування з дітьми, і він зумів налагодити стосунки з Маринкою.
Поступово, цеглинка за цеглинкою, вони будували сімейне вогнище.
Коли стало ясно, що Марина почувається комфортно в новій родині, Тетяна й Роман розписалися і тихо, у вузькому колі це й відзначили.
Не все складалося гладко, але, маючи сумний досвід попередніх стосунків, кожен проявляв терпіння і мудрість.
Тетяна одразу поставила умову:
– Романе, давай домовимося ставити всі питання ребром, без образ і відкладання?!
– Я повністю згоден з такою умовою! Треба чесно говорити про свої почуття. Я переконався, що сім’я руйнується, коли люди замість того, щоб обговорити проблему, повертаються один до одного спиною, і мовчки накручують себе тільки посилюючи нерозуміння.
Незабаром Тетяна порадувала чоловіка новиною.
– Романе, а як ти дивишся на те, щоб стати багатодітним батьком?! – запитала вона і напружено застигла в очікуванні реакції. – Ну, я маю на увазі, якщо раптом… Як би ти поставився?
– Я думаю, ми впоралися б із цим приємним випробуванням, – відповів Роман, ще не знаючи, наскільки пророчими виявляться слова дружини про багатодітне сімейство.
Випадково він дізнався про те, що Анжела має дитину, яка за віком могла бути його сином!
На запитання Романа, чому вона не сказала, Анжела відповіла:
– Коли я йшла від тебе, я була вагітна і не збиралася народжувати, але незабаром у мене з’явився дуже заможний шанувальник.
Я сказала, що чекаю дитину від нього, ми розписалися, але коли хлопчик народився, він засумнівався, зробив тест, обман розкрився, він нас виставив і оформив розлучення.
Хлопчик ріс практично без матері, тому що його народження не змінило її спосіб життя. Вона змінювала шанувальників, залишаючи сина з подругами.
Коли Роман розповів про це Тетяні, вона надовго задумалася і, бачачи, як він переживає, сказала:
– Вирішувати тобі, але якщо ти вирішиш взяти хлопчика – я не заперечуватиму. Тільки за умови, що його мати оформить офіційну відмову.
Анжела сумнівалася недовго – вона відмовилася від сина і продовжила шукати своє щастя.
А Роман став щасливим чоловіком свого останнього в житті кохання і батьком п’ятьох дітей.
Сорок п’ять років він уже зустрічав головою великої родини і був дуже щасливим…