Слова дружини пролунали як грім серед ясного неба.
Знову і знову вони повторювалися в голові Романа.
Чоловік поволі йшов по засніженій вулиці, але ні про що інше думати не міг.
Він ніяк не очікував такого вчинку від своєї дружини, і був розгублений.
– Заробиш, тоді і їстимеш! – вигукнула Віра.
Вона забрала тарілку чоловіка і викинула все в сміття.
Як же ж в цю мить йому хотілося виказати Вірі все, що він думав. Але Роман не зміг так вчинити. Вона ж жінка. Хоч і шалена, як виявилося…
Раніше за дружиною нічого такого Роман не помічав. Три роки вони прожили у щасливому шлюбі. Щодня Віра зустрічала його смачною вечерею.
Вона намагалася догоджати чоловікові, а той балував кохану дорогими подарунками, водив на побачення.
Все змінилося кілька тижнів тому. Роман потрапив під скорочення на роботі.
Через зміну керівництва виникло непорозуміння, і його попросили піти…
Знайти роботу перед Новим роком було досить проблематично, хоч чоловік і встиг сходити на кілька співбесід.
Скрізь обіцяли, що передзвонять після свят, оскільки прямо зараз оформити його не зможуть.
Чоловік вирішив, що невелика відпустка йому не завадить.
Він так і подумав – свята побуде вдома з дружиною, а потім знайде щось нове з новими силами.
За скорочення й виплата була хороша, яку Віра одразу ж забрала у свій гаманець, заявивши, що тепер їм треба заощаджувати.
Що сталося з люблячою дружиною – було незрозуміло.
Можливо, на неї так вплинула мати? Теща Романа недолюблювала, завжди намагалася щось йому виказати, говорила дочці, що та могла собі чоловіка і кращого знайти.
Жінка завжди знаходила, до чого причепитися. Навіть казала, що подарунки їй дарували «не ті». Могли б розщедритися і купити щось краще…
…Холодний вітер пробирався під одяг. Роман відчував образу. Він вирішив, що має повернутися додому і поговорити з дружиною.
Зараз Віра забрала у нього тарілку із супом на нервах, а потім що буде?
Треба було вирішувати все прямо зараз, шукати джерело проблеми.
Повернувшись у квартиру, Роман зайшов у вітальню, де сиділа дружина, присів поряд з нею і спробував взяти за руку.
Але Віра відсторонилася, всім виглядом показуючи свою образу.
– Це я маю зараз ображатися, Віро… Що сталося з тобою? Давай поговоримо?
– Ти ще питаєш, що сталося?! Ти не зміг утриматись на роботі! Та про що з тобою взагалі говорити?
Новий рік скоро, а ми маємо кожну копійку рахувати?! Я планувала багато чого купити, а тепер на продукти доводиться гроші економити, бо ти вирішив відпочити!
– Я отримав хорошу виплату, хіба тобі цього мало? Коли я сказав, що трохи відпочину, ти начебто зраділа… Казала, що підемо разом у центр на ковзанку. Що ж тепер змінилося?
– А все змінилося тепер, Романе! Все! Мама мала рацію, коли сказала, що ти мені на шию сядеш і ніжки звісиш.
Говоритимеш, що знайти роботу не можеш, а сам і не будеш нічого шукати.
Хороший мужик уже влаштувався б на нове місце і не змушував дружину хвилюватися.
– Он як? Мама каже… Можливо, тобі слід поменше спілкуватися з мамою? Сама ж бачиш, що всі її слова і дії спрямовані на те, щоб нас посварити.
Кожне слово давалося Роману важко. Чоловік не знав, як правильно підійти до дружини, як пояснити їй, що вони сім’я, що мають всі рішення разом ухвалювати, а не прислухатися до «слів мами».
– Ти хочеш сказати, що вона не права? Слід було мені раніше думати, звісно! Я не збираюся працювати, щоб ти на дивані лежав. Я жінка і забезпечувати мужика не буду. Так і знай.
Роман не стримався і пирснув від сміху. Від гіркоти й образи наче й сліду не лишилося.
Оце його дружині наговорили, що тепер вона забула про те, як вони жили раніше.
– Віро, давай відверто? За ті три роки, що ми з тобою одружені, ти не зробила абсолютно нічого… Ти жодного разу не вийшла на роботу і ні копійки в дім не принесла.
Я ж не забрав у тебе тарілку, нічого не вимагав і не просив.
Навіть у найнепростіші часи я брав додаткові зміни, але жодного разу не змусив тебе шукати роботу.
Ти думаєш, що я й справді мріяв про те, щоб сісти тобі на шию? Я ж розумію, що ти нездатна працювати!
Віра розізлилася. Вона почала виказувати чоловікові, як важко стежити за порядком в домі, готувати вечерю для нього та ще й при цьому всьому виглядати добре, щоб чоловік не подивився на іншу.
Підскочивши з дивану, вона почала міряти кімнату кроками, виказуючи чоловікові, як сильно він не правий у своїх словах.
Роман весь цей час мовчав. Слухаючи обурення дружини, він думав, у який саме момент втратив кохану жінку, а вона стала нестерпною і примхливою.
– Якщо тобі щось не подобається, я тебе не тримаю, Віро… Віриш мамі і шкодуєш, що вийшла за мене заміж – можеш іти.
У наш час розлучитися нескладно, тим більше спільного майна ми нажити не встигли, оскільки більшість коштів ішла на твої забаганки.
Будь ласка, збирайся і йди…
– Ось і піду! Жалкувати ще будеш! А я не повернуся, так і знай!
Роман тільки похитав головою. Не думав він, що братиме колись участь у такій сварці.
Але вже сталося те, що сталося. Змінити хоч щось чоловік не міг…
Віра кинулася збирати речі, а Роман відчув, що образа всередині нього сколихнулася ще сильніше.
Йому хотілося спробувати поговорити з дружиною, але Роман розумів, що Віра вже «змурувала стіни» і слухати його аргументи не стане.
Зупинивши Віру на порозі квартири, Роман забрав у неї сумку, хоч дружина й була проти, але відпускати її так просто він не планував.
Чоловік взяв усі кошти, залишивши їй зовсім трохи на таксі…
– Мабуть це зароблене мною, а тобі нескладно буде причарувати якогось мільйонера, ти ж сама сказала? – спокійним тоном сказав Роман.
Віра виказала йому всі, що думала і не думала. Роман намагався не слухати її і не сприймати близько до серця.
Дружина пішла, голосно гримнувши дверима.
Віра сказала, що обов’язково повернеться за рештою речей і забере з квартири все, що зможе.
Роман не став чекати, коли це станеться. Чоловік розумів, що Віра і меблі не посоромиться вивезти, до купівлі яких не мала жодного стосунку. Тому він швидко викликав майстра і змінив замки…
Легше на душі не ставало. Все в квартирі нагадувало про те, наскільки вони були щасливі, і як все це зникло після його скорочення.
І добре навіть, що саме зараз це сталося… Якби завели дітей, розходитися було б складніше.
Напевно, Роману довелося б терпіти всі капризи дружини, щоби діти росли у повній сім’ї.
Зараз же ж все склалося якнайкраще. Хай і неприємно було і важко, але це минеться.
Роман був впевнений, що все заспокоїться. Йому просто треба було жити далі і на щось відволікатися.
…Наступного дня Роман поїхав у торговий центр, щоб покататися на ковзанах, як вони і планували ще донедавна з Вірою. Вирішив, що так хоч трохи відволічеться від того всього, що сталося.
Він кілька годин кружляв на льоду, доки не втомився. Випивши в кафе гарячий какао, чоловік поїхав додому.
Він задумався, скількох же ж речей він не дозволяв собі робити весь цей час.
Дружині нікуди не хотілося вибиратися, вона воліла сидіти вдома і раділа лише путівкам за кордон, які їй дарував Роман.
Піти на ковзанку чи просто погуляти прикрашеними яскравими гірляндами вулицями? Це вона вважала «нецікавим і дешевим».
Віра казала, що таких прогулянок їй і з подругами достатньо. А Роман відмовлявся йти самостійно, і ось тепер насолоджувався цим.
Наступного дня друзі покликали Романа поїхати разом із ними на лижі у гори.
Вони не пропонували йому раніше, бо знали, що Роман відмовиться через Віру, а тепер не хотіли залишати одного.
Чоловік з радістю погодився. Зустріти Новий рік у невеликому дерев’яному будиночку в горах і покататися на лижах – що могло бути кращим?!
Друзі намагалися тему майбутнього розлучення Романа оминати.
Вони розуміли, що легше своїми словами не зроблять, тож говорили на інші теми і весело проводили час.
Напередодні Нового року, коли вже почало темніти, Роман вирішив ще раз прогулятися.
Хоч хлопці з ним уже не пішли, але сам чоловік із задоволенням подався на прогулянку.
Раптом неподалік почулися якісь звуки. Роман глянув, що там таке й очі округлив від здивування.
Він побачив когось, хто ворушився в снігу!
Чоловік підійшов і запитав, чи не потрібна його допомоги.
Погляд кришталево-синіх очей вразив Романа до глибини душі. Гарна незнайомка лежала в снігу і навіть не могла встати.
Вона подумки подякувала небесам за те, що вони відправили Романа на таку пізню прогулянку, бо ж якби не він, то мало що могло статися.
– Що ж ви отак сюди самі пішли? – запитав Роман.
– Мені наречений зрадив… – раптом схлипнула Яна. – Ну а я й вирішила, що не сумуватиму. Не думала, що таке може статися. Певно з ногою щось, в снігу ямка була…
Роман допоміг новій знайомій добратися до будиночка, який вони орендували із друзями. Сама вона жила в готелі неподалік, але простіше було оглянути її ногу тут, а потім уже продовжити шлях.
– Яно, а ви не думаєте, що сама доля звела вас із Романом, щоб ви розбавили своєю красою нашу чоловічу компанію? – запитав один з хлопців. – Ви нічого зайвого не подумайте. Ми хлопці порядні. Залишайтеся з нами. Разом веселіше буде.
Так як нога ще не проходила, а в компанії веселих хлопців Яна почувала себе комфортно, вона погодилася.
Роман дав Яні один зі своїх довгих светрів і теплі штани, щоб вона могла просушити одяг.
Незабаром настала північ. Хлопці тільки-но закінчили оформлення святкового столу і, розливали ігристе по фужерах.
Яна сміялася, а Роман не міг відвести від неї погляду. Щирою й надто справжньою здавалася ця дівчина.
Але тут же ж чоловік нагадав собі, що Віра теж колись здавалася саме такою…
Посидівши трохи за новорічним столом, познайомившись з хлопцями, Яна зазбиралася в готель.
Все ж таки залишатися на ніч вона не збиралася.
Роман зголосився провести гарну незнайомку. Яна йшла повільно. Під їх ногами хрумтів блискучий сніг, що переливався сріблом. Начебто на вулиці було холодно, але тепло в грудях зігрівало.
– Ви зачекаєте мене трохи? Я переодягнуся швидко і поверну вам речі? – запитала Яна у Романа.
– Можете залишити собі. Ну чи давайте обміняємось телефонами? Після повернення додому зідзвонимося і домовимося про зустріч?
Яна густо почервоніла, але все-таки погодилася, тому що Роман сподобався їй, здався приємним хлопцем.
Через кілька днів після повернення додому, Роман з усмішкою згадував, як вони з друзями та новою знайомою зустріли Новий рік.
Він думав, що не натішився б так само сімейними посиденькам з тещею, а кожен Новий рік Віра вимагала зустрічати у її мами, тому що у них така традиція, і порушувати її заради чоловіка вона не планувала.
Вона жодного разу і не задумалася про те, що тепер має свою сім’ю, можливість створити свої традиції…
Подзвонивши Яні, переконавшись, що з ногою в неї вже все добре, Роман запропонував прогулятися.
Він був готовий до відмови, але дівчина погодилася.
Поспішати починати нові стосунки не було зовсім ніякого бажання, а ось знайти друга… Чому б і ні?!
Роман і Яна стали спілкуватися частіше.
Після новорічних свят чоловік подав на розлучення. Віра намагалася забрати частину побутової техніки, але вона не приносила в дім жодної копійки і розуміла, що нічого не отримає.
Незабаром чоловікові передзвонили з компанії, куди йому дуже хотілося влаштуватися і запропонували досить вигідну роботу.
Дізнавшись про це, Віра спробувала налагодити стосунки з чоловіком, сказала, що вона погарячкувала з розлученням, але чоловік вже був байдужим до цього.
Він розумів, що варто тільки статися чомусь непередбаченому в черговий раз, і дружина знову відправить його, куди подалі… Тепер уже колишня дружина, звісно.
Довіру легко зруйнувати, а ось повернути практично неможливо.
Залишивши Віру біля розбитого корита, Роман почав працювати, взяв машину в кредит, бо ж давно мріяв про це.
Їхні стосунки з Яною ставали теплішими.
Молоді люди обережно пізнавали один одного і не поспішали переступати межу дружби.
Але глибоко в душі вони розуміли, що одного разу це станеться.
Бо ж їхня зустріч була призначена самою долею…