Говорять, що чудес не буває. Бувають і ще й які!
Просто деякі люди їх не помічають і вважають простим збігом обставин…
…Рая теж була з таких людей.
Новий рік вона не любила. Всю цю новорічну метушню – теж.
Говорила, що ніч з 31 грудня на 1 січня нічим не відрізняється від решти таких самих днів.
– Подумаєш один місяць змінився іншим, – розумувала вона. – Теж мені свято. Придумали нісенітницю якусь і радіють!
– Нічого ти, Раю, не розумієш, – співчували подружки. – Це ж свято дитинства, сім’ї, любові й чудес. І дива цього дня обов’язково трапляються з тими, хто в них вірить!
– А з тими, хто не вірить – також? – посміхнулася Рая.
– Звісно!
– Тоді нехай диво станеться зі мною.
– Так ти загадай бажання. Хоч би спробуй.
– А заявки всі приймаються? – Рая продовжувала поблажливо посміхатися, дивлячись на наївних подруг.
– Всі! – В один голос відповіли ті.
– Тоді… Нехай мій майбутній чоловік знайде мене в новорічну ніч…
Подруги перезирнулися. Одна сказала:
– Щоб він тебе знайшов, треба щонайменше вночі з дому вийти. А ти, наскільки я пам’ятаю, збираєшся спати.
– Заради такої нагоди я зраджу своїм звичкам. Треба вам відкрити очі. Бо живете як зачаровані. Розчаруєтеся і житимете як звичайні люди. А то набридло щороку вам одне й теж тлумачити.
– Чудово! – сказали подружки. – Значить, цього разу зустрічатимеш Новий рік з нами!
– Це обов’язково? – скривилася Рая.
– Навіть не обговорюється!
– Гаразд, вмовили…
31 грудня, о 22.00 подруги з чоловіками та вічно самотня Рая сіли за стіл проводжати старий рік.
Дві години святкували. Насвяткувалися до дуже хорошого настрою. Навіть потанцювати встигли.
Рая так розігрілася, що сама, не знаючи, навіщо вискочила на вулицю. Нічого незвичайного. Квартира була на першому поверсі, а накинути куртку – це кілька секунд.
Вискочила дівчина на вулицю: вся в мішурі, розчервоніла, незрозуміло чому щаслива, підвела голову, а там… Зірки! Мерехтять як новорічні гірлянди!
– Як у казці, – подумала Рая і, раптом, почула за спиною чийсь голос.
Вона аж стрепенулася, бо ж коли Рая вийшла, жодної людини на подвір’ї не було!
– Зі святом, – чоловічий приємний голос був дуже сумний.
Рая озирнулася:
– І вас, – нічого іншого їй на думку не спало.
Вона з цікавістю розглядала незнайомця.
– Я зовсім не орієнтуюсь у цьому районі. У гості приїхав і, здається, адресу переплутав. Точніше… Вулицю… Чи будинок… Я шукав Зелену…
– Точно переплутали! – бадьоро сказала Рая. Вона вже знала, що зробить. – Це вулиця Соборна. Ходімо! – вона, анітрохи не соромлячись, взяла чоловіка за руку і повела за собою.
– Куди? – розгубився той.
– Зараз вже новий рік буде! Вже! Біжімо! Потім розберемося!
Чоловік слухняно пішов за нею.
Побачивши, що Рая повернулася не одна, хоча була відсутня пару хвилин, подруги ледь келихи не впустили від такого видовища.
– Де ти ходиш? – запитала одна з них. – Новий рік через хвилину настане! Загадуйте бажання!
Невідомо, хто і що загадав, але достеменно відомо, що незнайомець, який представився Сергієм, так нікуди й не пішов.
Він влився в компанію так просто і легко, наче знав нових знайомих багато років.
І чомусь нікого це не здивувало. Запитань ніхто не ставив.
Усі просто веселилися. До ранку…
…Коли розвиднілося, Рая отямилася.
Разом із блиском нічних новорічних вогнів зникли її відчайдушність і зовсім невластива їй веселість.
Вона здивовано подивилася на Сергія, який не відходив від неї цілу ніч.
– Яка ви говорили вулиця вам потрібна?
– Зелена.
– Ходімо, це недалеко. Я вас проведу…
– А ми знову на «ви»? – усміхнувся Сергій.
– А хіба ми переходили на «ти»? – щиро здивувалася Рая.
Сергій тільки плечима знизав.
– Який у вас будинок?
– Двадцять перший.
Рая стрепенулася. Вона жила саме у цьому будинку!
– А квартира?
– Сорок друга, – відповів Сергій і здивовано подивився на свою супутницю, яка чомусь змінилася на обличчі.
– Це неймовірно! – вигукнула вона.
– Чому?
– Я там живу… – Рая зупинилася.
Вона почала пильно вдивлятися в обличчя Сергія.
– Ви хто?! Звідки знаєте мою адресу?! Дівчата підмовили?!
– Які дівчата?
– Не прикидайтесь! Таких збігів не буває!
– Яких збігів? – Сергій все ще не розумів, до чого Рая хилить.
І тільки коли вона відкрила сорок другу квартиру своїм ключем, він здогадався, в чому річ. І… Засміявся!
– Я все зрозумів! – вигукнув він. – Зараз і вам все поясню.
– Спробуйте, – похмуро відповіла Рая, яка вже почувала себе обманутою і дуже злилася на своїх подруг.
– Ви ж винаймаєте цю квартиру?
– Так…
– Власницю звуть Марія Сергіївна?
– Так…
– Я – її син… Живу в іншому місті. Провідати приїхав. Хотів зробити сюрприз. А на цій квартирі жодного разу не був – вона ж нещодавно її отримала.
– Марія Сергіївна у подруги живе, – Рая одразу заспокоїлася, хоча внутрішньо все ще дивувалася такому збігу. – Вони вирішили, що так їм краще. Веселіше, чи що. А гроші з квартири збиратимуться. Ну, ви розумієте…
– Розумію, – усміхнувся Сергій. – Мама завжди рахувала кожну копійчину.
– А адресу її подруги я вам дам, – заздалегідь погодилася Рая. – Уявляю, як вона зрадіє!
– А давайте поїдемо до неї разом, – запропонував Сергій.
– Разом?
– Ну, так. Щось мені зовсім не хочеться з вами розлучатися.
Рая зніяковіла, але погодилася…
…Ну а через рік молоді розписалися. На весіллі подруги нагадали Раї про загадане нею бажання. Вона весело засміялася.
– Та пам’ятаю я! Сто разів про це думала! І ось тобі маєш! Тепер щороку не просто Новий рік святкувати будемо, а й чергову річницю нашого знайомства!
…Рая з Сергієм разом майже десять років. Щороку трепетно готуються до Нового року і вкотре розповідають своєму синочку, з чого все почалося.
А той слухає, відкривши рота. І, звісно є, вірить у чудеса…