– Олег, ти куди? – Рая вийшла у коридор подивитися, куди це зібрався її чоловік у гумових чоботях, брезентовому плащі і з рюкзаком за плечима.
– Ми на риболовлю з мужиками зібралися, завтра повернусь, – Олег поправив рюкзак.
– О, я тоді в перукарню сходжу, – зраділа Рая, – стрижку нарешті зроблю.
– Здрастуйте! З чого це раптом? – чоловік навіть застиг із ключем у руці. – Тобі й так добре. Чи хвостом вильнути вирішила перед кимось?
– Ти що говориш таке? – оторопіла дружина. – Яким хвостом? Це я зараз із хвостом, – вона продемонструвала йому своє довге волосся, забране в хвіст на гумку. – Набридло воно мені! Та й перед ким мені виляти? Ти ж бачив, у нас на роботі жінки одні!
– Нічого не знаю! То йди! Потім почнеться бігуді-шмігуді, пінки-грінки. Жінки раніше взагалі, у хустках ходили і нічого! – сказав Олег і з почуттям виконаного обов’язку зачинив за собою двері.
– Ось ще, – засмутилася Рая, – у хустках вони ходили! Так і машинами раніше не їздили, на возах тільки.
Рая знала, що сперечатися з ним – собі дорожче. Коли вони одружилися, ця риса в чоловікові здавалася їй непоганою. Економить чоловік, зайвого не купує, на нісенітниці не витрачається. Заощадили на квартиру, на машину, відмовляючи собі, а за великим рахунком – Раї, у всьому. Але проживши з ним десять років, Рая зрозуміла, що це – жадібність. Справжнісінька. На жаль, вона вже звикла слухати його. І коли, бувало, все ж таки купувала собі щось зайве, доводилося вислуховувати нотації тиждень.
– Ось поясни мені, навіщо тобі ця штука? – він тряс перед Раєю початою вишивкою. – Ти що, бабуся стара, таким займатись? Вдома краще чимось займися!
– А що ж робити? Все прибрано, наготовано, випрано, попрасовано, – Рая не могла зрозуміти його обурення. – Може, в мене хобі, зрештою?
– Звісно, може, – Олег відкинув вишивку, – кулінарне, наприклад. Пироги пеки! Хоч толк якийсь буде. А від цих твоїх хрестиків, який зиск?
– Великий! Я заспокоююсь, коли вишиваю, – сказала Рая.
– Так? – чоловік витріщив очі. – А чого це ти нервуєш, що тобі заспокоїтися треба? Чи ти хочеш сказати, що в тебе життя важке та нервове? Так це ти ще важкого життя не бачила!
– Ой, все! – Рая сховала своє рукоділля. – Легке в мене життя! Пирога хочеш? Буде! Потім не кажи, що в одні штани не влазиш!
Слухати це скиглення цілий тиждень у Раї ніяких нервів не вистачало, тому їй простіше було погодитися з чоловіком.
В принципі, чоловік він був непоганий. Усі гроші у сім’ю ніс. Щоправда, витрачалися вони чомусь незрозуміло на що. В основному на продукти і в скарбничку. “На чорний день”.
Руки в Олега теж золоті. Вирішила Рая меблі старі змінити, так Олег не дав.
– Навіщо таке марнотратство? – він вивів дружину з магазину м’яких меблів, не дозволяючи навіть прицінитися. – У нас ще хороша добротна софа.
Прийшовши додому, він зняв стару, вицвілу оббивку, вивернув її навиворіт і причепив на місце. Вийшло дуже погано, але він був задоволений.
– Ось! Одразу вигляд інший! – відійшовши подалі, милувався він результатами своєї праці.
– Звичайно, інший, – злилася Рая, – взагалі незрозуміло, що за колір. Таке відчуття, що на цій софі вже сім поколінь змінилося!
– Нічого ти в мистецтві не розумієш, – потирав руки чоловік, радіючи, що заощадив гроші.
– Та де вже мені, – фиркала Рая.
Заробляли вони непогано, можна було перестати економити, але Олег увійшов у смак, і це стало його звичкою.
– Що ти забула про своє море? Засмагати можна і в мами на городі. Свіже повітря, річка поряд, овочі з грядок без хімії, – заперечував чоловік, коли дружина пропонувала йому поїхати на відпочинок. – І гроші за житло платити не треба!
Рая мовчала, що на городі їй доведеться працювати з ранку до ночі. Свекруха не терпіла, коли хтось сидів без діла. Річку ту Раю терпіти не могла – стрімкі глинисті береги не давали жодного шансу підібратися до води. Комарі діставали, а півні не давали виспатися навіть у відпустці. І після такого «відпочинку» Раї потрібна була ще одна відпустка.
У санаторій Олег теж їхати не хотів і дружину не відпускав.
– Ти ж не слаба, навіщо тобі в санаторій? І я здоровий, слава Богу! Мені там взагалі робити нема чого. Чи ти сама зібралася? – підозріло дивлячись на дружину, хмурився він.
– Нікуди я не зібралася, – відмахувалася Рая, – не хочеш, не поїдемо.
Працюючи в жіночому колективі, Раїса, на початку своєї трудової діяльності, не дуже морочилася з приводу зовнішнього вигляду. Заміж уже вийшла, більше нікого причаровувати вона не збиралася. Зручно і добре. Час минав, працівниці змінювалися, а ставлення їх до себе докорінно відрізнялося від ставлення Раї.
– Раю, ти що в одній сукні тиждень ходиш? Або у своїй кофтинці старенької. Тобі років же ж – всього нічого, – дивувалися колеги, які змінювали вбрання щодня.
– А для кого тут одягатися? – не розуміла Рая.
– А що, обов’язково для когось? А для себе? Ти в дзеркало дивилася на себе? – критикували її колеги. – А гарна ж жінка! Тобі б імідж змінити – ціни б тобі не було. Як від тебе ще чоловік не втік? Хіба він не просить тебе виглядати красиво і доглянуто? Дивись, то й набік почне поглядати. А потім будеш жалкувати.
Раї соромно було зізнатися, що саме чоловік і не дає їй одягатися і навіть змінити зачіску. Але слова жінок трохи причели її до тями і змусили подивитися на ситуацію під іншим кутом.
– Ти навіщо цю сукню одягаєш, зібралася кудись? – підвів брови Олег, коли Рая дістала з шафи свою єдину ошатну сукню, яку чоловік купив їй, щоб сходити на ювілей до його матері.
– На роботу, – просто відповіла вона.
– Ти почала працювати директором? – він упер руки в боки і став посеред кімнати з грізним виглядом.
– А що, тільки директори у гарних сукнях ходять? – здивовано підвела брови Рая, розуміючи, що сварки не уникнути.
– Ти все одно сидиш цілий день за комп’ютером, хто тебе бачить? Чи я чогось не знаю? – похмурнів все більше чоловік.
– Я ще й вулицею ходжу, і в магазини заходжу, і в їдальню на обід. Та мало куди, – почала вже злитися Рая. – І з якого часу чоловіки у нас диктують дружинам, що носити, як фарбуватися і стригтися? А ще, я хочу на відпочинок! Я заслужила такий відпочинок, який я хочу, а не стояти на городі твоєї матері всю відпустку! І з цього дня я щодня мінятиму нові сукні, спідниці, блузки і взагалі…
– Ха, у тебе немає стільки нового одягу, – хмикнув чоловік.
– Саме так! У мене навіть нового одягу немає, ходжу як біднячка в тому самому. А мені лише тридцять два! Тому зараз я йду в магазин по обновки. І спробуй тільки мене зупинити! – вигляд у Раї був такий рішучий, що Олег аж трохи злякався. Він ніколи не бачив її у такому стані. Дружина ніколи не суперечила йому, а зараз, наче щось сталося.
Рая повернулася з магазину аж надвечір.
Олег глянув на дружину й остовпів від побаченого.
Він її не впізнав. У квартиру зайшла яскрава шатенка з подовженою стрижкою, модний костюм брючного вільного крою, в туфлях на підборах. Йому навіть здалося, що вона стала стрункішою. Рая була вся в пакетах і сумках з покупками.
Бачачи зляканого чоловіка, вона перебрала пакети, шукаючи щось у них.
– А ось знайшла! Не хвилюйся, я тобі теж купила подарунок, – вона дістала сачок для акваріумних риб і дитячу гру: «Злови рибку». – Навіщо тобі їздити на якусь риболовлю з чоловіками? Рибу ти все одно не носиш ніде, будеш удома у ванні ловити. Дивись, економія яка! Ні тобі на бензин витрачатися не треба, ні на наживку, ні на їжу з собою. У будь-яку погоду, будь-якої пори року сиди, лови. Чи ти не на риболовлю їздиш? – вона вперла руки в боки, як нещодавно робив чоловік і грізно глянула на нього, зсунувши брови.
– На риболовлю, звичайно! Ти що вигадуєш? Можеш у мужиків спитати, – почав виправдовуватись Олег.
– А твій день народження відзначатимемо в один день разом із твоєю мамою! – продовжувала Рая. – Все одно мені доводиться готувати завжди тут і там. То навіщо я двічі робитиму одну й ту саму роботу і витрачатиму грошей у два рази більше?
– Раю, що на тебе найшло? – Олег сів на диван, обтягнутий тканиною, вивернутою навиворіт, і витріщився на дружину в повному нерозумінні.
– Олег, викинь цю софу куди подалі! – тупнула ногою Рая, так що чоловік навіть підстрибнув від несподіванки. – Бачити не можу це убожество!
– Ну гаразд, гаразд, – Олег згідно ківав, уже боячись уявити, що буде, якщо він відмовиться.
Наступного дня в кімнаті стояв новенький диван, на який у магазині Рая тицьнула пальчиком, новий журнальний столик і крісло-гойдалка.
– Раю, – спробував напоумити дружину Олег, – крісло тобі навіщо? Є ж новий диван!
– А я вишиватиму серветки, довгими зимовими вечорами, – замріяно промовила Рая, розгойдуючись у гойдалці в магазині.
За три місяці Рая прийшла додому задумлива і тиха, як ніколи.
– Олег, у нас буде дитина, – вона сіла у своє крісло, не виходячи із задуму. – Я була у лікаря.
– Раю, це ж чудово! Нарешті ти перестанеш витрачати гроші на всяку нісенітницю, а займатимешся дитиною, – зрадів чоловік.
– Олег, щоб не відкладати на потім народження другої, і щоб тобі теж було чим зайнятися, я вирішила народити одразу двох, – усміхнулася Рая, хитро поглядаючи на чоловіка. – Так, так, Олеже! У нас буде двійня! Так що тренуйся, як слід – скоро будете втрьох на риболовлю ходити… Ванна велика!
– А якщо це дівчатка? – чоловік не міг отямитися від новини.
– А якщо дівчатка, то ми разом ходитимемо з ними по магазинах і витрачатимемо гроші, – Раї стало так смішно, дивлячись на чоловіка, що засумував, що вона не витримала і розсміялася.
– Пожартувала? – з надією спитав чоловік.
– Ні, – похитала вона головою. – Жаль тільки, що відпустку на море доведеться відкласти. Але це єдине, що ми відкладаємо зараз із тобою на потім…