– Ти що – запросила Марину на день народження? – запитала мама.
– Так, – відповіла Поліна.
– Ви ж із нею років п’ять не спілкувалася.
– Як це так – не спілкувалася? Ми у соціальних мережах віртуальні подарунки посилали один одному. У принципі – я її і запросила через подарунок, я впевнена, що вона хороший принесе. Не дарма ми всі їй заздрили.
Так, справді, Марині заздрили всі подружки та однокласниці. Вона не вважалася найкрасивішою дівчинкою в класі, зате у 18 років перша вийшла заміж, та ще й за кого – за крутого бізнесмена. Яке розкішне було весілля! Весільну арку поставили в парку під деревами, як у зарубіжних фільмах, і Марина крокувала до неї у шикарній сукні під ручку з татом. А потім лімузин та ресторан. Гостей було дуже багато і серед них – Поліна, майже найкраща з подружок. Звичайно ж, найкраща була свідком, але в школі Марина з Поліною міцно дружили.
Марина мала чудовий характер – добра, чуйна, тактовна. Напевно, тому вона так сподобалася нареченому. Сам чоловік (Максим), старший за Марину на 12 років, але виглядав моложаво, добре зберігся. Він без відриву дивився на свою наречену, не вірячи собі, що в нього така тепер дружина. Мабуть, любив її.
Після весілля Марина не задирала носа, залишаючись такою ж, як раніше. Ще майже два роки вона не забувала своїх подружок, спілкуючись із ними на рівних. Вона дарувала всім щедрі подарунки, а потім завагітніла, переїхала з чоловіком до його заміського будинку і якось спілкування зійшло нанівець. Перекидалися лише віртуальними подарунками без особливого спілкування.
У Поліни було інше життя – заміж її так ніхто і не покликав, і вона проводила вечори або з мамою, або з подружками десь у кафе. Подружки змінилися – вже не було тих колишніх однокласниць, вони змінилися на колег: на роботі колектив молодий, веселий, легко спілкуватися з ними. Але подружки всі якісь небагаті, постійно мають якісь проблеми і борги один перед одним. Поліна запросила на свій двадцять п’ятий день народження лише трьох, які не мали особливих фінансових проблем. Хоч вони теж не дуже багаті, але напевно щедрі.
– Негарно так на день народження запрошувати – лише через подарунки, – сказала мама. – Важливо, як людина до тебе ставиться, запрошуй добрих та надійних, треба тільки таких кликати для приємного спілкування.
“Добрих і надійних” – промайнуло в голові у Поліни. Марина теж добра, надійна, а ще щедра. Ось би її запросити. Дата така – чверть століття, можна й покликати, посилаючись на те, що колись міцно дружили. Вона набрала номер телефону подружки.
– Привіт, Марино, давно тебе не чула! Як справи?
– Привіт! Поліна, не можу поки що говорити…
– Гаразд, ти пам’ятаєш, що у мене день народження двадцять сьомого вересня?
– Так, – невпевнено відповіла Марина.
– Загалом, приходь до мене до п’ятої години, я досі у мами живу. Згадаємо минуле.
– Добре.
Мама чула цю розмову, тому й здивувалася. Стільки років не бачилися – і Поліна запрошує на день народження Марину та ще й через подарунок. Неприємно це навіть якось, не так вона доньку виховувала.
У суботу зібрали стіл, прийшли друзі, не було лише Марини. Так, у всіх подарунки по бюджету: недорога туш, флакончики з парфумами, безглузді м’які іграшки, парасолька і картинка в рамі. Цікаво, що Марина принесе? Напевно, щось дуже дороге – наприклад, прикрасу із золота. Або гроші у конверті, напевно, не менше десяти тисяч.
Марина прийшла тоді, коли всі вже розсілися за столом. Поліна з усіх ніг побігла до вхідних дверей. Марина увійшла. Якийсь плащик у неї безглуздий. А може, це модна річ і крутий бренд? Хто їх, багатих, розбере.
– Це Марина, моя найкраща подруга, – представила вона подружку гостям.
Марина зніяковіла і простягла подарунок у пакетику.
– Це тобі, – скромно сказала вона. – Вітаю тебе.
Поліна глянула в пакетик і здивувалася. Там лежав набір косметики – Поліна бачила такий вже в якомусь маленькому магазинчику, він коштував не більше як сімсот гривень. Це весь подарунок? Ось багатії – що більше грошей, то жадібніше. У Поліни геть-чисто зіпсувався настрій. Вона не подала вигляду, що подарунок Марини так образив Поліну, але й посміхатися через силу теж не варіант.
Марина поклала до себе у тарілку різні салати. Так, апетит у неї гарний! Купила якусь безглузду дешеву косметику, а щоки заповнює на велику суму! Так-так, бутерброди з червоною ікрою, звісно! Вдома, їх не поїла?
– Що з тобою, Поліна? – Колега Марія помітила зміни в настрої подруги. – Ти якась бліда зовсім. Тобі недобре?
– Так, щось не дуже добре.
Поліна встала, вийшла з-за столу і пішла на кухню, щоб не розплакатися. Слідом за нею пішла й Марія. Поліна дивилася у вікно та стримувала сльози.
– Розкажи, що сталося.
– Та ця он – найкраща подруга в лапках. Ти знаєш, хто вона? Багачка! Вийшла заміж за такого бізнесмена, що нам і не снилося! Сама із безгрошівʼя вибралася – батьки на заводі працювали, та й вона мало не в обносках ходила. Знаєш, яке у неї весілля було? Як у голлівудських зірок! Спочатку вона була щедра і добра, а тепер знаєш, що мені подарунок принесла? Якийсь дешевий набір косметики, який я б на смітник викинула!
– Так вже… нічого собі!
– Втім, я її й запросила заради гарного подарунка, ми з нею давно не спілкувалися. Але вона прийшла, сунула мені це, та ще й їсть червону ікру за обидві щоки. Он, подивися на неї за столом.
Поліна кивнула в бік кімнати і з подивом помітила, що в дверях стоїть бліда Марина.
– Я вже не багата, – тихо сказала вона. – Ми розлучилися з Максимом через його коханку, а він ще забрав сина – всіх підкупив. Бачуся з сином лише у певні дні, працюю в магазині косметики на господиню, отримую мало, але вдалося купити – цей набір. Грошей майже немає, ось тисяча гривень, що залишилася у мене до зарплати, я віддаю тобі за те, що тут з’їла. Дякую за все.
У коридорі Поліна запевняла, що Марина все неправильно зрозуміла, але марно – Марина накинула плащ і пішла. Поліні було неймовірно соромно перед колишньою подругою за цей діалог. Ну чому вона не розпитала подругу про її життя, а одразу почала вішати ярлики? Як би Поліна не намагалася – надсилала повідомлення, дзвонила, Марина скрізь її вже внесла до чорних списків.