Ось як Дарині виповнилося вісімнадцять років, так мама й почала говорити про заміжжя.
Ні, вона не підганяла дочку, але турбувалася, що вона забагато сидить удома і не знайде собі чоловіка.
Дарина й справді любила вчитися, любила читати. Вона не була замкненою чи нелюдимою.
У школі, а потім і в інституті Дарина була активісткою, ось тільки залицяння хлопчиків завжди відкидала.
Нецікаво їй було бігати по побаченням, Дарину вдома чекала чергова історія в книжці.
От і турбувалася мама.
Дарина закінчила інститут, влаштувалася на роботу, а життя не змінилося – дім, робота, дім.
І ось тут батьки вирішили, що дочці настав час жити самостійно.
Квартиру їй вони купили давно і досі здавали її в оренду. Квартира велика, але у старому будинку. Зробили ремонт і виселили доньку.
Щиро кажучи, Дарина вважала, що батьки її зрадили. Ось так просто взяти і виставили дочку з дому.
Як би там не було, але життя Дарини змінилося. Довелося пристосовуватися до нових умов. Але найбільше дратували турботи про чистоту у трикімнатній квартирі та необхідність ходити по магазинах.
В цей час і з’явився Павло, він узяв на себе більшість обов’язків. І цим підкорив серце Дарини.
Коли вона познайомила Павла з батьками, мамі він не сподобався. На думку мами, чоловік у Дарини мав бути з вищою освітою і своєю квартирою.
Павло працював слюсарем і тичасово жив у службовій кімнаті у напівпідвалі будинку Дарини. Так було дешевше і зручніше.
А батько сказав:
– Поживемо, побачимо.
А що дивитись? Павло любив Дарину, і цим все сказано.
Весілля організували скромне, були лише батьки Дарини. Батьки Павла не приїхали із села. Молоді самі мали з’їздити до них. Але справи і турботи не давали Дарині познайомитися з батьками Павла.
Минув рік. Молоді вирішили, що час і про дітей подумати.
Тоді Павло і запропонував продати квартиру у старому будинку без ліфта й купити в новому. Нехай околиця міста, зате будинок новий, сучасний.
А то як потім з малюком і візочком підніматися на п’ятий поверх пішки?
І Дарина погодилася. Мама була проти, але хто ж її послухає?
Квартиру продали. Того дня, коли треба було підписувати договір про купівлю нової, Павло потрапив до лікарні з апендицитом.
Дарині довелося самій іти оформляти квартиру, а вона вже звикла, що все за неї робить хтось, тому вона запросила з собою маму.
З лікарні Павло приїхав уже у нову квартиру. Була радість нового життя, молоді облаштовували квартиру, робили затишок.
І приблизно через пів року в гості приїхали батьки Павла.
Спочатку вони здивувалися присутності Дарини у квартирі, а коли за обідом трохи хильнули, то навіть обурилися присутності Дарини у житті сина.
– Ти навіщо привів цю дівчину? – раптом запитала свекруха.
– У сенсі? Я його дружина! – обурилася Дарина.
– Дружина? – голосно засміялася свекруха. – Хіба така має бути дружина? Не сміши. Павлик вже має дружину і двох дітей. Внучики наші. А хто ти? На квартиру вирішила розжитися?
Дарина подивилася на Павла, а він прошепотів:
– Їдь до мами, я все владнаю. А завтра зранку відправлю додому.
До обіду наступного дня Дарина повернулася. Гостей уже не було вдома.
У квартирі був ідеальний порядок.
– Скажи, а що це вчора говорила твоя мама?
– Ой, не бери в голову. Ну була у мене жінка, народила двох дітей. Тепер я з тобою, – відмахнувся Павло.
– Ти мене обманув, рахуй, зрадив! – обурилася Дарина. – Я не можу жити із зрадником.
– Не можеш? Ну то йди! Я залишусь у квартирі. Подаси на суд, я тобі вічність виплачуватиму за твою частину квартири, – недобре засміявся Павло.
– Піти доведеться тобі, – хитро посміхнулася Дарина. – Не дарма мама наполягла на неї оформити квартиру. Чуло її серце недобре…
Ось так все й закінчилося. Дарина тепер знову живе сама у квартирі і вечорами читає книги…