– Що значить – не можеш вибрати? – Поліна дивилася на шкільну подругу так, ніби бачила вперше. – Якщо це так, то нікого з них ти не любиш, це ж очевидно!
– Тобі, може, й очевидно, а мені – ні. Мені обоє подобаються.
– Сама собі ти більше подобаєшся, от і водиш своїх кавалерів за ніс, – суворо голосом продовжувала Поліна. – Якщо любиш людину, обманювати її не станеш.
– Легко тобі судити збоку, – зітхнула Оля. – Не всі, знаєш, такі правильні як ти. Я, наприклад, живу вперше і тільки вчуся кохати. Тож у понеділок інтуїція каже: вибирай першого, у вівторок: другого. Та ні, краще першого. Хоча другий теж нічого. Але це все жарти, звісно. Насправді мені зовсім не смішно. Адже вони обидва гарні. Як вибрати?
– Та вже придумай щось! Монетку, чи що, підкинь. Ну раз тобі все одно з ким бути. Це в сто разів краще, ніж кидатися між двома.
– Слухай, іди ти сама знаєш куди, і монетки свої там же кидай, – образилась Оля. – Ти так кажеш, бо тобі й вибирати не треба. Чи ні з кого?
– Я б ніколи не змогла стільки часу обманювати! І потім, у мене є Андрій, він мене дуже любить, і все у нас чудово. Жодних проблем.
– Вітаю, – похмуро відповіла подруга. – Щастя вам.
… Через три роки Поліна сиділа в барі, плакала та згадувала цю розмову. Що ж, мають рацію ті, хто закликає ніколи не говорити «ніколи»: дівчина знаходилася рівно в тому ж становищі, за яке так впевнено засуджувала подружку.
Закохалася у двох хлопців.
Як таке могло з нею статися? Дуже просто.
Вже більше року вона зустрічається із Вадимом. І вважає, що їй із ним просто фантастично пощастило. Самостійний, розумний, уважний, у міру романтичний, а головне – має серйозні наміри.
Але ще є той незвичайний Андрій, з яким Поліна колись зустрічалася. Розлучилися вони, між іншим, з його ініціативи. Він раптом став сумніватися у ній, ревнувати на порожньому місці, шукати причини для сварок.
Компанія, в якій вони разом відпочивали, була шокована. І хлопці, і дівчата казали, що Поліна та Андрій неймовірно підходять одне одному. Умовляли їх не поспішати, зберегти стосунки, мовляв, така сумісність велика рідкість.
Андрій на це лише посміхався, а Поліна нарешті визнала очевидне: справа давно йшла до розлучення. Не таким поглядом чоловік дивиться на кохану жінку та навіть розмовляє з нею по-іншому.
Принаймні кілька місяців тому Поліна стала раптом почуватися не гарною дівчиною, а якоюсь непотрібною, яка все робить не так і не вчасно. Не так говорить, не так одягається, не так мислить…
Ну, насильно милий не будеш. Розлучилися спокійно, навіть доброзичливо. Поліна не очікувала навіть, що буде стільки переживань всередині.
Переживала півроку.
Потім з’явився у її житті Вадим. Хлопець трохи старший, студент четвертого курсу. Вони й раніше були заочно знайомі, а тут звели разом спільні справи. Легкість у спілкуванні, симпатія, подив… Спочатку те, що було між ними, обидва легко називали дружбою. Про жодні почуття мова не заходила. І поза університетом бачилися рідко.
Але добігало кінця його навчання, Поліні залишалося ще два роки. І виявилось, що друг Вадим не зовсім їй друг: він зробив їй пропозицію! Дівчина розгубилася: «Яке заміжжя? Ми з тобою просто друзі.
А потім їхні очі зустрілися і почався такий роман…
Відчуття у Поліни були, наче народилася заново. Дивився він на неї, як на королеву. Просто перебувати поряд з нею було для Вадима щастям.
Та й за характером вони куди більше підходили один одному: обидва емоційні, цілеспрямовані з благополучних сімей.
І раптом Поліні зателефонував перший хлопець. Сказав, що поговорити нема з ким, нудьгує, хоче побачитися. Не встояла, приїхала до кафе. І дізналася, що життя в Андрія пішло під укіс.
Звільнився з роботи, серйозно занедужала мама, дівчину, яку по-справжньому полюбив би, він так і не знайшов. Проговорили години зо три без зупинки.
Поліна слухала, співпереживала. Відчувала, що не може залишити того, хто був у такому настрої. Про те, що вона має кохану людину, Андрію не сказала. Не хотіла засмучувати. Та він і не питав.
Почали іноді бачитися. Потроху колишній якось ожив. Пише, дзвонить, запрошує.
І ось нісенітниця така у Поліни почалася: коли вона з Андрієм поруч, їй здається, що він найкращий, розуміючий, тонко відчуваючий, тільки нещасний. Знову ж таки – у них багато спільних друзів. Нескінченні поїздки на природу, походи на концерти та просто посиденьки.
А Вадим, класний, звичайно, тільки подібне проведення часу йому не дуже цікаво. Він більше на роботі сконцентрований, із новими людьми сходиться не швидко. Приятелі в нього переважно люди сімейні, серйозні, інтереси з ними у Поліни зовсім різні.
Поруч із Вадимом вона розуміє наскільки йому дорога. Стільки душевної теплоти від Андрія вона ніколи не отримувала, йому не потрібна ця теплота. Якби вона могла відключити емоції, рішення зрозуміле як Божий день: для сімейного життя більше підходить Вадим, а з Андрієм потрібно повністю припинити спілкування.
Але Поліна нічого не може з собою вдіяти!
Після третьої чашки кави вона раптом подумала – треба Олі зателефонувати, вибачитися за свою юнацьку категоричність, і заразом дізнатися вдалося однокласниці тоді визначитися.
– Привіт! Як справи? – зраділа Оля. – За що пробачити? Ти серйозно зараз? Я вже не пам’ятаю, з кого вибирала.
– А я саме цим зараз і займаюся, – не можу вибрати з двох хлопців, – сумно промовила Поліна. – Совість не дає спокою, але кожен з них по-своєму мені дорогий. Дуже страшно стає, коли уявлю собі, що хтось із них про все дізнається. Напевно, пробачити таке неможливо.
– Зате тобі вибирати не доведеться, – засміялася Ольга. – Хоча, знаєш, я не дуже розумію, навіщо вибирати з тих, кого ти не любиш. Ти на собі приміряй таке ставлення і все зрозумієш. Якщо хлопець зустрічається з двома, кого він любить більше – тебе чи іншу?
– Нікого…
– Ну, чому ж нікого. Себе він дуже любить, розумієш?
– Хочеш сказати, я тоді мала рацію – якщо любиш, сумнівів не буде?
– Не знаю, не знаю. Я поки що так не любила і мене, скажу чесно, теж. Так, використовують. Але якщо зустрінеш таку людину, тримай її міцно. А якщо твій Вадим дивиться на тебе як на кришталеву вазу, уяви своє життя без цих очей… Уявила?
Поліна раптом відчула мурашки… А й справді, Вадим завжди дивився на неї закоханими очима, вона просто не помічала! Як жити без цих люблячих очей? Ось він, мій коханий! Найдобріша, найнадійніша людина.