– Надя, чула, що в Ніни сталося?
Надія Юріївна застигла, приклавши руку до себе. У їхньому віці будь-що може статися.
– Ні! Не стало когось, чи що?
– Та сплюнь! Виграла вона в лотерею, уявляєш!
– Тьху ти! А я вже розхвилювалася! І багато виграла?
Марія Геннадіївна підійшла ближче, немов розповідаючи про якийсь великий секрет.
– Багато! Пів мільйона!
Надія Юріївна знала, що сусідка її любить обманути. Не зі зла, а від нудьги. А може, і з пам’яттю якісь проблеми вже. Адже майже сімдесят їй. У такому віці можна пробачити щось забути.
– Та ну! – махнула Надія Юріївна на неї рукою. – Не вигадуй. Не буває такого!
– Я тобі правду кажу! – перехрестилася сусідка. – Вона мені сама сказала!
– Та обманює! Ніна любить небилиці розповідати, а ти їй віриш!
– А от і не обманює! Донька її приїхала, у Київ поїдуть виграш отримувати! Говорять, такі суми на картку просто так не перераховують! Квиток треба показати, і документи пред’явити.
Надія Юріївна насупилась. Не вірила вона у цю історію. Сама вона ніколи жодних лотерейних квитків не купувала, вважала, що нісенітниця все це. Тут грошей і так не вистачає, ще й на ці папірці витрачати. Але знала, що деякі її подружки з пенсії підуть, та квиток куплять. І навіть сміялася вона з них. А воно, он як, буває.
Але все ж таки на слово жінка вірити не хотіла. Згадала, що тарілка Ніни у неї завалялася. Та їй шматочок пирога приносила, а Надія Юріївна все віддати тарілочку забуває. Ось і привід з’явився зайти.
За годину вона вже стояла біля дверей сусідки, яка, за чутками, скоро багатою стане.
Двері відчинила донька Ніни Семенівни. Хоч у цьому Марія Геннадіївна не обманула.
– Привіт, Олю. А мама вдома?
– Вдома, – зітхнула Оля. – Що, вже й до вас чутки дійшли?
– Які чутки? – прикинулася Надія Юріївна. – Я тарілку їй занесла, все віддати забуваю. А тут шафу розбирала, вона мені на очі і потрапила.
– Ви проходите, – відійшла жінка, – Мамо, до тебе!
– Привіт, Надю, – вийшла сусідка.
– Привіт! Ось тарілку твою принесла. Вибач, що так довго. Пам’ять вже дівоча.
– Ой, – махнула Ніна Семенівна рукою, – я вже й не пам’ятала про неї.
– Слухай, а що твоя донька про чутки казала? Сталося щось?
Надія Юріївна невинно поплескала очима, мовляв, нічого не чула, нічого не знаю.
– Сталося, – навіть якось запишалася сусідка. – Гроші я виграла!
– Мамо! – долинув голос Олі. – Ну, що ти всім розповідаєш! Спочатку ж отримати треба!
– А що таке? Все ж таки вже точно!
– Спочатку отримай, а потім вихваляйся!
– Пів мільйона? – повернула Надія Юріївна розмову у потрібне русло. – Правда? У лотерею?
– У лотерею! А Оля мені все каже, що я дарма ці квитки купую! А тепер ось і на ремонт мені вистачить, і дочці допоможу!
– А скільки ти грошей на ці квитки за всі роки витратила? – Знову почала донька. – Ти порахуй. Там саме стільки і назбирається, напевно.
– Не вигадуй, – махнула Ніна Семенівна рукою. – Гаразд, Надю, збиратися нам треба. У Київ їдемо.
– Звичайно, звичайно.
Надія Юріївна повернулася додому і замислилась. Виходить, не обманює! Можна й справді виграти.
Жінка оглянула свій дім. Не сказати, що вона бідно жила. Нормально. Пенсія, звісно, маленька, але донька допомагає.
Але куди вже прилаштувати таку суму, вона б знайшла. Наприклад, купила б новий холодильник. Старий так торохтить, що голова від нього важка.
А ще штори! Такі гарні бачила Надія Юріївна, та дорогі! Хотіла у доньки на день народження попросити, але було б приємніше купити.
Та багато чого хотілося б. Відклала б трохи, щоб не переживати, якби гроші закінчаться. Може, до санаторію з’їздила б. Ну і доньці, звісно, допомогла б. Внучці подарунків би накупила…
Звичайно, Надія Юріївна розуміла, що далеко не кожен виграшний квиток. Але коли вже Ніні пощастило, то, може, й у неї все вийде.
Наступного дня Надія Юріївна вирушила на пошту і купила квиток. Вирішила, якщо нічого не виграє, то більше й не купуватиме.
І вона справді нічого не виграла. Але все ж таки не втрималася, дала ще один шанс лотереї. І ось із другим пощастило! Виграла вона, щоправда, вартість квитка, але все ж таки! Вважай, що він безплатним вийшов.
Надія Юріївна і не думала, що до цього так легко звикнути. Але тепер щоранку ноги самі несли її за новим квитком.
Звісно, про це вона нікому не говорила. А то скажуть, що Ніні позаздрила. Частка правди в цьому є, але справа не в заздрості. Дуже вже виграти хотілося.
Якоїсь миті Надія Юріївна навіть хотіла з цим покінчити, коли до пенсії залишилося ще два дні, а грошей не було зовсім. Але, як на зло, останній квиток знову був виграшним. І цього разу Надія Юріївна виграла цілу тисячу. На неї вона відразу й купила кілька квитків. Але, на жаль, всі вони виявилися програшними.
Проблеми з «азартом» виявляється бувають і у звичайних пенсіонерів. Ось і Надія Юріївна втягнулася. Щоправда, ставало дедалі складніше приховати все це.
Якось донька приїхала до Надії Юріївни у гості й виявила, що у мами майже порожній холодильник.
– А ти чому продуктів не закупила?
– Та не встигла, – почала вигадувати Надія Юріївна на ходу. Адже, насправді, коли донька надіслала їй грошей на продукти, Надія Юріївна витратила їх на квитки. Звичайно, нічого не виграла.
– Мамо, ну як так? Зараз схожу.
Донька сама сходила до магазину, все купила. А Надія Юріївна навіть зраділа, адже грошей заощадила, можна знову квитки купити.
І перед очима був приклад того, як людині пощастило. Ніна Семенівна повернулася із Києва з виграшем. Так, там якийсь великий відсоток зняли на податки, але на руках велика сума залишилася.
І Надія Юріївна бачила, як Ніні новий диван днями привезли. І їй хотілося також, мріяла вона про той день, коли і її сусіди обговорюватимуть.
А тут дочка запідозрила, що з мамою щось дивне. На жаль, багато грошей вона їй дати не могла, самі зараз мали достатньо витрат. Проте все ж таки якусь копієчку перекладала.
І раніше мамі на все вистачало. Їжі завжди навалом було, постійно хвалилася обновками. То кофту нову купила, то тарілочку. А зараз невідомо, куди всі гроші відлітають.
Донька Надії Юріївни, Оля переживала, що мати на пройдисвітів натрапила. Зараз час неспокійний.
Оля розмовляла зі своєю мамою, але та мовчала. Стверджувала, що все гаразд, грошей вистачає. Просто не бачить її дочка, як мама продукти купує і все інше.
Благо, зараз готівкою рідко хто користується. Навіть старі. Ось Оля тишком-нишком і влізла в мамин банківський додаток і подивилася виписку.
Що конкретно мама купувала, вона не зрозуміла, зате бачила, що кожен день на пошті вона залишає якусь суму грошей.
Довго Надія Юріївна виправдовувалася. Навіть говорила, що програма не правду показує. Потім почала говорити, що продукти на пошті купує. Але суми були приблизно однакові.
Все ж таки довелося Надії Юріївні зізнатися.
– Ніна ж виграла! От і я так хотіла! Якщо їй пощастило, то і мені колись пощастить.
Оля намагалася пояснювати, говорила про ймовірність виграшу. Але Надія Юріївна стояла на своєму, мовляв, двічі вийшло щось виграти. Нехай і невеликі суми, але, отже, все це не обман.
Тоді Ольга не полінувалася, дійшла до тієї самої Ніни. І запитала, скільки років вона купувала ті самі квитки. А потім прийшла до мами, дістала калькулятор і порахувала.
І так виявилося, що Ніна Семенівна залишила дуже велику суму. І не факт, що те, що вона виграла, перекрило це все. І це ще Ніні Семенівні дуже пощастило!
Звісно, Надія Юріївна відмовлялася у це вірити. І вирішила, що просто рідше братиме квитки. Але Оля зрозуміла, що у мами з цим вже проблеми, тож перестала надсилати їй гроші. Натомість привозила продукти і щось необхідне, щоб бути хоча б спокійною, що мама має що їсти.
Але все скінчилося досить швидко. Надія Юріївна за кілька місяців знову розмовляла з Марією Геннадіївною. І та їй розповіла, як Ніна мало не чверть виграшу знову на ці квитки спустила, і нічого не отримала.
– Ось люди! – похитала Марія Геннадіївна головою. – Їй такий шанс випав… А вона, наче не навчилася нічому…
І щось перехотілося Надії Юріївні, щоб і про неї так говорили сусіди. З того часу в її будинку жодного квитка не було. Ну, його, цей виграш. Не приніс він Ніні щастя.