Оля взагалі-то була смілива, але знайомитися зі свекрухою боялася до тремтіння в колінах.
Ігоря вона дуже любила, а як не сподобається вона його матері -що тоді робити?
Он, напарниця її, Віка, постійно скаржиться на причіпки свекрухи і вже задумалася про розлучення.
Або колишня однокласниця, Алла, яка з чоловіком прожила лише рік, а потім свекруха їх таки розвела…
Але все виявилося набагато кращим.
– Оля, як я рада з тобою познайомитись! -Рита Олександрівна мало не на шию їй кинулась. – Яка ж ти красуня! Як моєму синові пощастило!
– Я теж дуже рада нашому знайомству, – прошепотіла здивована таким гарячим прийомом Ольга.
– Я ж тобі казав? – задоволено усміхнувся Ігор. – Ми з мамою на одній хвилі – ти не могла їй не сподобатися!
Далі все було чудово. Вони одружилися і оселилися у квартирі Ольги -Рита Олександрівна і не думала заперечувати:
«Живіть, де вам подобається, аби щасливі були!»
Вона називала невістку донечкою і в дрібних сварках, що іноді траплялися в молодій сім’ї, завжди ставала на бік Олі.
– Ти просто казки якісь розповідаєш, – недовірливо казала колега Віки, слухаючи напарницю. – Так не буває.
– Буває! Чи ти думаєш, я обманюю? Навіщо? – дивувалася Оля.
Віка мовчки знизала плечима.
Тільки одного разу свекруха стала на бік сина -коли з’ясувалося, що невістка вагітна.
Оля планувала зробити кар’єру, і вона мала для цього всі шанси. Народжувати вона теж збиралася, але пізніше, років за п’ять.
Звісно, вона сказала про це Ігореві. Він дуже зрадів, коли дізнався про вагітність, і насупився, коли дізнався, що дружина хоче зробити процедуру. І пішов із дому.
– Оля, -свекруха з’явилася на порозі через дві години після цього. -Доню, ну так не можна. Діти – це щастя. Яка родина без дітей?
І Ігор дуже хоче дитину, і я онука. Ми тобі у всьому допомагатимемо. Подумай, дитинко.
– Рито Олександрівно, але в мене були інші плани… -втомленим голосом відповіла Оля, не в силах протистояти благаючому тону свекрухи.
– Твоя робота нікуди не дінеться. Ти ж у нас розумниця – все встигнеш.
– Гаразд, я подумаю.
Оля сильно підозрювала, що Ігор так захотів дитину лише через те, що його найкращий друг Павло нещодавно став батьком. Вони з ним зі школи постійно змагалися, і зараз Ігор… програвав.
Але і для неї сім’я була важлива, і дитину вона загалом хотіла. Гаразд. З кар’єрою вона потім розбереться!
Рита Олександрівна, напевно, із задоволенням оселилася б у молодих після народження Поліни, але, на жаль, вона працювала та й Оля м’яко, але твердо попросила цього не робити.
Все-таки іноді свекрухи у її житті було надто багато. А вони самі з усім упораються – не маленькі!
Справлятися, щоправда, Олі доводилося переважно одній. Ігор, бурхливо відзначивши народження доньки, похвалився малюком усім, кому можна, участі у його вихованні особливо не брав.
У нього, бачите, багато роботи -хтось має забезпечувати сім’ю! – І взагалі, Поліна ще дуже маленька, він просто боїться брати її на руки.
Ольга намагалася не думати про поведінку чоловіка, вона була просто щаслива!
Свекруха спочатку регулярно з’являлася, щоб допомогти, але потім заявила, що невістка чудово справляється, і свої візити звела до мінімуму.
Оля тільки полегшено зітхнула -присутність свекрухи в хаті, коли вона сама металася між домашніми справами та неспокійною малечею, тільки напружувала.
Вона навіть не звернула уваги на те, що Ігор став часто затримуватися на роботі, бурмочучи щось про терміновий проєкт.
Він невдоволено бурчав, що Поліна, яка вічно плаче, не дає йому виспатися, і потім він не може нормально працювати.
Кілька разів «втомлений» батько навіть залишався ночувати у мами -треба ж йому відпочити!
Поліні було вже шість місяців, коли одного разу Рита Олександрівна зателефонувала невістці серед білого дня:
– Оля, ти не могла б до мене зайти? Здається, я забула вимкнути праску.
Я просто за місто поїхала по роботі, ніяк не можу швидко повернутись. Як би чогось не сталася.
– Звісно, Рито Олександрівно. Ми зараз з Поліною гуляти підемо, і я все перевірю.
Будинок свекрухи був через дві вулиці, і Оля з сусідкою -теж молодою матір’ю -часто гуляли там поряд у парку.
Залишивши Поліну під наглядом сусідки, Оля вирушила в квартиру свекрухи, відчинила двері своїм ключем і одразу зрозуміла, що всередині хтось є.
– Хто тут?! -не роздумуючи, вона відчинила двері в кімнату і злякалася.
На розкладеному та застеленому постільною білизною дивані Ігор обіймався з якоюсь рудоволосою дівчиною.
– Оля, ти що тут робиш? – захвилювався Ігор.
– Праска… -ледве змогла вимовити вона і кинулася геть із квартири.
Боже мій! Як він міг? Вони ж кохали одне одного! Оля ледве стримувала сльози, але вона впоралася з цим, щоб не відповідати на запитання сусідки і не хвилювати дітей.
Закінчення прогулянки пройшло для неї, як у тумані. Вже повернувшись додому, нагодувавши і поклавши спати Поліну, вона розлютилася.
Значить, вона тут старається бути прекрасною дружиною та матір’ю, а її улюблений Ігор …
– Ви знали про це? – Оля рішуче набрала номер свекрухи.
– Звичайно, – Рита Олександрівна навіть не здивувалась питанням. – Це мій син, і я знаю про нього все.
– Ви ж… У нас же з вами були добрі стосунки…
– Так, але тоді Ігор був щасливий із тобою, а тепер ні. Я ж мати, я все бачу, -у голосі свекрухи ніякого каяття чи співчуття не чулося.
Оля мовчки поклала слухавку. Також мовчки вона зібрала речі Ігоря та поставила сумки у коридорі.
Прощати зраду ні чоловікові, ні свекрусі вона не збиралася.
Ігор, спробував порозумітися, але Оля слухати його не стала.
– Ну і не розумна! -розлютився чоловік. – Нічого страшного не сталося! Я просто втомився і трохи розслабився! Усі так роблять, і нічого – чудово живуть далі!
Хоч якоїсь реакції від дружини він не дочекався.
– Сама ще прибіжиш! – кинув він на прощання і пішов.
Олі треба було з кимось поговорити і, звичайно ж, вона зателефонувала старшій сестрі Оксані, яка вже кілька років жила в іншому місті.
-М-да, сестричко, це сумно, -сказала Оксана. -Ти впевнена, що хочеш розлучитися?
-Так, -твердо відповіла Оля. -Питання в іншому -як мені тепер організувати своє життя, щоби ми з Поліною мали на що жити?
-А знаєш, я маю варіант, -помовчавши, сказала сестра.
– Говори.
-У мене тут роман закінчився не дуже вдало та й на роботі проблеми. От я й думаю, що може мені повернутися до рідного міста?
Зможу сидіти з племінницею, а підробляти віддалено варіант вже є.
– Ти серйозно?! -зраділа Оля.
З сестрою вони завжди були дружні і ще більше зблизилися після того, як не стало батьків.
Вона дуже засмутилася, коли Оксана вирішила поїхати до іншого міста. І ось тепер … Та це ж класно!
– Абсолютно! – чути було, що Оксана посміхається. – То я збираю речі?
Поки сестра залагоджувала свої справи та готувала переїзд, Олі довелося витримати неприємну розмову зі свекрухою та чоловіком.
– Я подаю на розлучення та аліменти, – спокійно сказала вона. -Ти, Ігоре, добровільно на все погоджуєшся чи зустрінемося в суді?
– Який суд?! – обурилася Рита Олександрівна. – Не влаштовуй концерт – мій син і так вам гроші даватиме! Він же батько!
– Гаразд, – сперечатися Оля не стала. Вона взагалі не хотіла жодних сварок, і незапланованих зустрічей із цими родичами.
Крім того, у неї просто не було на все це часу. Коли вона повідомила керівника, що планує найближчим часом повернутися на роботу до своєї аптеки, їй зробили несподівану пропозицію.
-Олю, я дуже задоволений вашою роботою та організаторськими здібностями, і ще тоді хотів запропонувати вам нову посаду, але ви обрали декрет, -сказав керівник.
-Іване Петровичу, так вийшло, -посміхнулася вона й уже серйозно додала: -Але зараз я готова все почати з початку.
-Спочатку не потрібно, а ось допомога у відкритті двох філій у сусідньому місті мені потрібна. Допоможете?
– Звичайно!
Оксана, що приїхала, як і обіцяла, взяла на себе всі турботи про Поліну, і Оля змогла повністю поринути в роботу.
Нервував її лише Ігор, який після розлучення всього двічі перевів обумовлену суму аліментів, а потім заявив, що передумав.
– Невідомо, на що ти витрачаєш ці гроші! – заявив колишній чоловік. -Може, на себе, а я не маю наміру тебе забезпечувати!
-Усі твої 10 тисяч я витрачаю на себе? -посміхнулася Оля. -А ти взагалі знаєш, що й мені особисто від тебе аліменти належать? Ходімо до суду.
Ігор мовчав і сопів у слухавку.
– Гаразд! Я зараз добра, та й ніколи мені, тому пропоную такий варіант: я даю тобі список необхідного для Поліни, і ти все сам купуєш і привозиш. До речі, не бажаєш побачити дочку?
-Хочу, але згодом. Надсилай список.
Але з цього теж нічого доброго не вийшло. Колишній чоловік наполегливо привозив памперси не того розміру – на них акція була! – Дешеву суміш і абсолютно непотрібні дитячі пюре, які дочка і не хотіла їсти.
-Оля, а тобі не здається, що ти чіпляєшся?! -обурена Рита Олександрівна перехопила слухавку у сина, коли Оля намагалася йому пояснити, що він вкотре привіз не те, що треба.
-Вам байдуже, що їсть ваша онука? -запитала Оля. -І як вона почувається в памперсах на два розміри більше?
-Та в мій час взагалі ніяких памперсів та сумішей не було! І нічого – справлялися, і виростили…
Оля скинула дзвінок – кого виростила свекруха, вона чудово знала. Більше боротися з ними з цього приводу Оля не мала наміру.
Викроївши час у своєму щільному робочому графіку, вона досягла офіційних аліментів через суд. Вийшло навіть більше, ніж 10 тисяч!
А їм із Оксаною та Поліною гроші дуже були потрібні. Олі було соромно завантажувати сестру своїми проблемами та наглядом за дочкою, і вона твердо мала намір відплатити їй добром. Потрібно лише трохи зачекати.
До речі, періодично Рита Олександрівна брала до себе онуку, щоб та поспілкувалася з татом – сам Ігор на очі Олі не показався, слава богу.
Але згодом це сталося все рідше. Як виявилося, Ігор привів до мами нову наречену, напевно, таку ж чудову, якою колись для свекрухи була Оля, і Поліна в нову родину, схоже, не вписувалася.
Олі до цього не було справи. За рік вона вже заробляла стільки, скільки до декрету їй і не снилося.
Вона буквально молилася на сестру, яка, здавалося, чудово почувалася в нових обставинах, і всі троє жили дуже дружно.
Ще через рік сестри зробили у квартирі ремонт та поміняли всю техніку.
– Це дуже круто! – Захоплювалася задоволена Оксана, оглядаючи новий інтер’єр. -Ми прямо як у кіно тепер житимемо!
– Буде ще краще, сестричко! Трохи згодом купимо квартиру тобі. Зачекай, -усміхалася щаслива Оля.
Колись Оксана відмовилася від своєї частки у цій квартирі на користь сестри, в обмін на невелику дачу. Оля вважала це несправедливим, але піддалася на вмовляння.
А тепер взагалі вважала себе зобов’язаною вирішити квартирне питання Оксани, адже без неї ніякої кар’єри б у неї не вийшло.
Цю ідилію несподівано порушила Рита Олександрівна, яка несподівано телефоном напросилася в гості.
-Я дивлюся, ви непогано живете, -простягла колишня свекруха, з заздрістю, що приховується, оглядаючи оновлену квартиру.
-Не скаржимося, -стримано відповіла Оля, що теж змінилася зовні на краще. -У вас якась справа до нас?
-Я просто зайшла до своєї онучки. Хіба це заборонено?
– Ні. Просто вас давно не було.
-Ну, у мого сина тепер нова сім’я, і маю багато клопоту, -роздратовано відповіла Рита Олександрівна. -І є деякі складнощі…
Ігореві довелося звільнитися, а на новій роботі він отримує менше. От я й подумала, що, може, ти погодишся зменшити розмір аліментів?
-Чого б це? Взагалі Поліна росте, і грошей на неї потрібно все більше. Він батько -хай викручується, -здивовано знизала плечима Оля.
-А я дивлюся, ти стала справжньою негідницею… За такого достатку ти взагалі могла б відмовитися від аліментів! Мабуть, ми справді не будемо тобі більше платити!
-Не мені, а Поліні. І як знаєте – ваш син може отримати і термін за таке, самі і вирішуйте, – Оля глянула на колишню свекруху. – А зараз, якщо ви таки не хочете дочекатися Поліни з дитсадка, прошу вас піти.
– Негідниця! -голосно випалила Рита Олександрівна і вискочила з квартири.
Оля задумливо подивилася їй услід. Мабуть, треба добре обміркувати пораду Дмитра позбавити Ігоря батьківських прав, щоб назавжди позбутися цієї родини.
Дмитро після їхнього весілля збирається удочерити Поліну. Так-так, з появою в її житті цього чоловіка Оля вирішила, що дасть собі другий шанс на щасливе сімейне життя.