Ольга збирала огірки у своїй великій новій теплиці. Вона завжди робила це рано-вранці, потім вмикала воду і поливала всі рослини перед спекотним днем.
Вставати доводилося рано, але це була звичка, вироблена роками.
Все життя жінка працювала в пекарні і рано-вранці у неї завжди був свіжий хліб.
На початку трудової діяльності це був великий хлібозавод, але потім вона відкрила свою пекарню.
Мережа її росла, і вона вже могла дозволити собі просто загальне керівництво всім бізнесом.
Будівництво будинку на місці старого, який дістався Ользі у спадок, призвело до втрати чоловіка.
Він теж отримав спадок – майже такий самий будинок, але в іншій області і трохи згодом.
Ольга не натякала на його продажі, щоб усе вкласти в будівництво.
А будівництво вже почалося, фундамент було закладено.
Віктор раптом вирішив, що йому треба відновити дідовий будинок.
Він заявив, що оце тут не його земля і він тут господарем ніколи не буде. Наполягав на продажу ділянки з початком будівництва. А бізнес, пекарні? Він запропонував і це все продати.
Ольга на це не погодилася. Починати на новому місці життя ще нічого, а ось бізнес… Знову йти працювати на когось?
Адже всі гроші чоловік пропонував вкласти у реставрацію свого будинку.
Ольга намагалася його переконати, що не варто змінювати отак життя. Вона була не проти, що він відновлюватиме той будинок, але він поставив умову. Вона мала вибрати між ним і своїм недобудованим будинком.
Скільки вона не переконувала Віктора, що будинок буде спільним, він так і не погодився.
Судилися довго, ділили майно.
Віктор був готовий ділити й вилки з ножами. Бізнес Ольга відстояла, але їхню спільну квартиру довелося віддати чоловікові.
Їхнім дочкам на той момент було двадцять і двадцять два, вони навчалися в інституті.
Кожна з них мала свою маленьку квартиру, але жили вони разом, а другу здавали в оренду.
Нарешті все було підписано і поділ відбувся. Ользі довелося винайняти квартиру, адже будівництво тоді було на стадії фундаменту. Вона старалася. Будівництво, бізнес, нічого не можна запустити, доводилося контролювати і квапити бригаду будівельників.
І ось уже з моменту розлучення минуло майже десять років.
Ольга живе в будинку, бізнес процвітає. Вона займається садом, який почав плодоносити.
Усі сорти яблунь, груш і ягідних кущів вона вибирала сама.
Багато читала, консультувалася, і ось тепер усе цвіте і приносить плоди.
Квітник перед будинком завжди тішить око.
Ольга йшла до будинку з відром огірків, як раптом біля паркану помітила якогось чоловіка з дитиною років восьми.
Дачників тут було багато, деякі будинки брали в оренду, деякі просто у гості приїхали.
Вона не звернула на нього уваги і зайшла в дім.
На столі вже стояла гаряча кава – не могла вона без неї, не можна, але іноді можна. Її новий чоловік Геннадій, строго стежив за її харчуванням, але іноді й балував.
Вона звичайно здогадувалася, бо смак відрізнявся, що каву він розбавляє цикорієм, але мовчала. Його турбота приємно тішила…
– Олечко, кава готова, але спочатку каша.
– А чому не спиш, ще ж зарано?
– Вже сьома, ти сама не помітила, скільки погуляла!
Її ранні походи в сад і теплиці він називав саме так – прогулянка.
– Через пів години треба вимкнути полив.
– Вимкнемо.
Вони їли кашу і пили каву з булочками з пекарні.
Раптом у двері постукали.
– Діти? Ще зовсім рано… – здивувалася Ольга.
Вдень мали приїхати дочки Ольги з онуками і син Геннадія. Вихідний же ж.
Геннадій уже встиг замаринувати м’ясо, а більше нічого й не треба. Все є…
– Діти не стукають, а просто радісно забігають у будинок, – сказав Геннадій Ользі, а потім гукнув: – Відкрито!
У будинок зайшов якийсь чоловік із хлопчиком. Ті самі, яких Ольга побачила, коли йшла з теплиці.
Ольга придивилася хто то й ахнула від несподіванки.
Віктор. Це був він. Схудлий, неголений…
– Вікторе? Ти чого тут? – запитала розгублено Ольга, а потім звернулася до чоловіка. – Це мій колишній чоловік…
– А ти не одна? Я нічого не знав… – сказав несподіваний гість.
– Так і я про тебе не знала… А що мала чекати?
– А що? Не мала?
– Ні, ми з тобою давно розлучені, у мене своє життя, у тебе своє! Ти знаєш, що став дідом?
– Здогадуюсь. Дівчата наші вже дорослі.
– Здогадуєшся. У справах приїхав, чи так просто, мандруєш?
– До тебе приїхав, а ти… Добре живеш, бачу.
– Не скаржусь. Чаю?
– Тату, я їсти хочу, – тихо сказав хлопчик. – Ти обіцяв смачні пиріжки.
– Тато? Вітаю. А у нас із Геннадієм онуки такі. Сідайте за стіл, хлопчик голодний, але більше ні на що не сподівайся. Снідайте і йдіть.
Хлопчик їв з великим апетитом, а ось Віктор тільки пив чай. Потім вони пішли.
На обід під’їхали гості. Дорослі сиділи за столом у альтанці, діти гралися біля будинку. Відмінностей між своїми та не своїми онуками у Ольги та Геннадія не було.
Діти називали їх дідусем та бабусею. Дочки Ольги до Геннадія зверталися просто дядько Геннадій, а його син називав Ольгу тіткою.
Між собою вони теж одразу порозумілися. Якщо дивитися збоку, то просто щаслива родина. Усі рідні.
Рідний батько дочок Ольги ще раз пройшовся біля її будинку. Щасливий сміх чувся через паркан. А що в нього? Це могло б усе бути його, а він тоді вперся.
З доньками він втратив зв’язок, нова дружина не давала спілкуватися навіть по телефону.
Пив би каву вранці з булочками, на вихідних бачив би внуків. А тепер майже нічого немає. У будинку реставрації не вийшло, зробив невеликий ремонт. Нова дружина виявилася жінкою гулящою.
Гроші з продажу квартири танули з великою швидкістю.
Дитина, яку було утримувати все важче, вже заважала йому.
Дружина іноді з’являється, а потім знову зникала. Яке тут життя?
Вирішив Віктор, що Ольга живе одна, значить кохання у них далі буде.
– А нехай прийме мене, як є, з дитиною, – вирішив він.
Вирішив, але не очікував, що колишня дружина вже одружена. Заміжня, з дітьми, онуками. І дуже щаслива…
…Гості роз’їхалися наступного дня надвечір. Ольга та Геннадій махали їм услід руками.
– Хороші у нас діти.
– І внуки.
– Всі добрі, і дід з бабусею з нас теж добрі вийшли…