На співбесіду Ольга вдягнулася елегантно, але не не зухвало. Продумала все до дрібниць, щоб одразу справити враження.
Її біла брузка була застебнута не на всі гудзики.
Спідниця обтягувала рівно так, щоб була видна лінія, а розріз і довжина тільки трохи натякали, але зовсім не все привідкривали.
Бо ж саме ця недомовленість може зацікавити.
Євген Валерійович був той великий начальник, який підходив Ользі по всіх пунктах.
А Ольга була далеко не першою, хто претендував на місце його секретарки, яке нещодавно, з невідомих причин, стало вільним…
Ольга зайшла, скромно опустивши очі, щоки вона заздалегідь трохи підрум’янила, щоб зобразити хвилювання.
Але на всі запитання вона відповідала чітко, з милою ледь помітною усмішкою.
Вона була майже впевнена, що він не встоїть, і мала на це право.
Євген Валерійович прочитав її резюме, почав щось писати, і в нього випадково впала на підлогу ручка, і покотилася прямо до ніг Ольги.
Ольга зустрілася на секунду з ним очима, і відразу гнучко нахилилася, щоб її підняти.
Бічним зором вона бачила, як він стежить за її рухом, знала, що її спідниця потрібної довжини, і на секунду застигла, щоб він побачив.
Потім швидко випросталася.
– Євгене Валерійовичу, ось ваша ручка!
Він взяв, торкнувшись її руки, і подивився на Ольгу дуже схвально, і тут же ж великим підписом підписав під її резюме – у відділ кадрів на оформлення!
Ольга подумки посміхнулася, і віддано поглянула на тепер уже свого начальника.
Він ще не знає, що вона збирається розлучити його з його старою дружиною і одружити з собою.
Але на перший гачок Євген Валерійович уже попався, вона це відчувала…
Про начальника Ольга знала, що зі своєю дружиною Оленою Євген Валерійович разом навчався. У них один син Ігор уже майже дорослий.
Напевно дружина йому набридла, вона колишня учителька, давно не працює, скоро напевно онуків няньчити.
Ну і нехай няньчить, а вони з Євгеном Валерійовичем їй залишать непогану грошову допомогу.
Він такий багатий, що вистачить на всіх.
Навіть на правнуків цієї Олени Григорівни, та й на дітей, онуків та правнуків самої Ольги.
Бо ж очевидно, що вона ощасливить Євгена Валерійовича, вона розумна, молода й ефектна. Йому, напевно, захочеться почати своє життя заново з молодою дружиною!
Ольга вирішила не поспішати, не треба форсувати події, хай сам проявить ініціативу.
Вона приходила працювати раніше, а йшла пізніше свого начальника.
Одягалася так, що було важко причепитися, але саме з тією родзинкою, що тішила око чоловіка.
Передбачала всі бажання свого начальника.
Навіть обійшла його помічника Василя, який повільно готував шефу потрібні термінові документи та звіти.
І стала сама, рано-вранці, вже разом з кавою, заносити потрібну папку.
Невдовзі Ольга зрозуміла, що стала майже незамінною.
Тому що на майбутню виїзну раду директорів Євген Валерійович зібрався нарешті взяти з собою не Василя, а Ольгу.
Василь був невдоволений, але Ольга переможно посміхалася.
Що тут дивного, звичайно вона чіткіше і швидше працює, вміє спілкуватися з партнерами і при цьому чудово виглядає.
Після ради директорів був бенкет, і Ольга була майже впевнена, що після бенкету вона затягне Євгена Валерійовича у свій номер.
– Ну що, Олечко, давайте я вас проведу до номера, – сам запропонував їй шеф після бенкету.
І звичайно, від неї він не пішов до ранку.
А вона була чарівною і відчувала, як Євгенові з нею добре.
З цього дня Ольга стала його коханкою.
Євген Валерійович був явно в неї закоханий, тепер на всіх заходах він з’являвся зі своєю помічницею Ольгою, як він сам її називав.
Вона ніколи нічого не просила, адже Ольга мала головну мету – розлучити Євгена з дружиною і одружити його на собі. І вона бачила, що він майже готовий до цього кроку.
Євген Валерійович все частіше казав їй, що Ольга унікальна і він її обожнює.
– Я не зустрічав ще такої жінки, як ти, і вродлива, і розумна. Ти притягуєш мене, не відпущу тебе більше! – шепотів їй Євген Валерійович.
І дарував Ользі дорогі подарунки, які вона не відразу приймала, а спочатку захоплено скрикувала,
– Євгене, ну це ж дуже дорого! Але яка краса, я зараз приміряю, ой дивись, ну ти мене спокушаєш!
А потім говорила йому дуже щиро,
– Адже я й без таких подарунків хочу бути з тобою завжди. Уяви, тільки ти і я, ти такий ще молодий, Євгене, ми з тобою шикарно виглядаємо разом. А якщо ти захочеш, я народжу тобі дочку чи синочка. Вони будуть звати тебе тато, обіймати ніжно своїми маленькими ручками. А ти такий модний, молодий чоловік і батько, уявляєш, як це буде чудово?
Євген Валерійович, дивлячись в очі своїй коханці, погоджувався.
Гладив її по шовковистому волоссі, і говорив:
– Ти маєш рацію, я давно не люблю дружину, ми майже чужі люди, син уже дорослий, треба щось вирішувати!
Але він ніяк не наважувався, і тоді Ольга вирішила його трохи підштовхнути, потім сам дякуватиме, коли в нього буде молода шикарна дружина, а не його стара і давно набридла Олена Григорівна.
Жив Євген Валерійович із дружиною та сином в особняку за містом.
Але, посилаючись на роботу, часто залишався у міській квартирі, де Ольга себе почувала майже господинею.
І одного разу, пославшись на щось, вона зʼїздила у їх із Євгеном гніздечко, попередньо надіславши їх із Євгеном фото його дружині.
Ольга була впевнена, що Олена Григорівна туди завітає, і так і сталося.
Як тільки в дверях зашурхотів ключ, Ольга вискочила в ледь накинутому халатику.
– Євгене ти? Ой, я не чекала, ой!
Вона зобразила переляк, коли в квартиру зайшла Олена Григорівна, і з хвилюванням їй сказала:
– Я не хотіла, щоб все розкрилося, але ж ви самі бачите, ми з вашим чоловіком любимо один одного і майже живемо разом!
Несподівано Олена Григорівна, при ближчому розгляді, виявилася дуже доглянутою та елегантною жінкою.
Вона тільки посміхнулася.
– Ти халатик свій закрий, на мене це не діє. Та просто цікаво було подивитися, з ким так далеко зайшов Євген. Зазвичай він у цю квартиру не приводить своїх дівчат, а якщо вже привів, значить ти його добре зачепила, розумна ти видно дівчина.
Так що моя тобі порада, ти дарма часу не витрачай. Євген ніколи зі мною не розлучиться, хоча б тому, що все майно та доходи на мене оформлені.
А такий жебрак він і тобі, я думаю, не потрібний. Так що, ти не перша і не остання, мене ці витівки не турбують, але тобі доведеться поміняти роботу.
А від нього, я думаю, тепер ти й сама підеш, навіть вмовляти не треба буде…
Після цієї історії Ольга ледь прийшла до тями. Як же ж вона так промахнулася?
Ну треба ж, яка у Євгена Валерійовича дружина виявилася розумна і завбачлива. Гарний урок вона Ользі показала!
Наступного ж дня начальник поїхав на якийсь виїзний захід уже не з Ольгою, а знову з Василем, який тільки посміхнувся, дивлячись на колишню секретарку.
Щоправда, треба віддати належне Євгену Валерійовичу, він свою, тепер уже колишню, коханку не образив.
Кадровик сказав Ользі, що її переводять на підвищення заступником начальника відділу у їхню дальню філію.
Бо ж її компетенції набагато вищі, аніж у звичайної секретарки.
А на місце Ольги візьмуть дівчину простішу. Така була вказівка Євгена Валерійовича.
– Ну що ж, я все одно в плюсі, на новій посаді зарплата вища у два рази. Та й мій новий начальник департаменту кажуть дуже перспективний керівник…
Дружина в нього начебто зовсім проста, з села, тож є над чим працювати, – подумала Ольга і посміхнулася.
Їй всього двадцять п’ять, а такі розумні дружини, як у Євгена Валерійовича, не часто зустрічаються.
І це значить, що вона свого неодмінно досягне!
Час ще у неї є, і достатньо…