Ольга прийшла на роботу у гарному настрої, сьогодні останній день перед відпусткою.
– А комусь вчора гарні квіти подарували, – загадково промовила колега Аліна.
– Тобі подарували? Чудово!
– Мені?! Та ні, тобі… Бачила твого Миколу, йшов із букетом…
– Ні, ти помилилася, мабуть. Не дарував він вчора квіти, — здивувалася Ольга.
– Хм, дивно. Це Микола був точно. У синій сорочці та джинсах.
Ольга замислилась. Вчора чоловік був одягнений саме так. Але кому він ніс квіти? Дивно… Може мамі купив… Треба запитати в нього.
– Аліна, дякую, що розповіла. Уточню у Миколи, кому він купив букет.
– Ой, даремно я напевно, розповіла… До речі, чим займатимешся у відпустці?
– Та все нормально, не хвилюйся. Думаю, все проясниться. Поки не придумала, чим займусь. До мами на дачу з’їжджу, а там буде видно…
Цілий день Ольга посилено думала, для кого був той букет. Невже в нього хтось є? Останнім часом Микола і справді став дуже дивним, розсіяним і якимось сумним. Говорив, на роботі проблеми, і вона вірила. А як інакше?
Вони не мали таємниць один від одного. У свій час Ольга ревнувала чоловіка до його колеги, молоденької Ганни. На корпоративі зауважила, що Ганна дивиться на нього якось дивно, захоплено. Кілька разів вона підходила до Миколи, ґречно сміялася, запрошувала на повільний танець. Микола ввічливо відмовив.
Вдома, після заходу, Ольга розпитала у Миколи все. Чоловік переконав, що Ганна його взагалі не цікавить, що любить лише її. І взагалі, Ганна скоро йде від них, знайшла іншу роботу. Ольга повірила йому та заспокоїлася.
За вечерею Микола поводився як завжди.
– Як справи на роботі, як там мама, тато? – Почала розмову Ольга.
– Та нічого нового, все так само.
– Давно був у них?
– Тиждень тому. А що?
– Просто запитала. Треба з’їздити, я давно не була у твоїх батьків.
От і все. Квіти не для мами були. Може, з роботи попросив хтось купити? Прямо питати Ольга не хотіла. Якщо приховує щось, то стане пильнішим, і вона не зможе зловити на обмані. Краще поки що мовчати і спостерігати.
У телефон особливо не заглядає, ні з ким не листується. Увечері вдома завжди. Мабуть, треба заспокоїтись і видихнути.
У Ольги дозрів план. Завтра вона скаже чоловікові, що поїхала до мами на кілька днів, а сама залишиться в місті і придивиться за ним. Ну а що, має право, дружина таки.
Він розслабиться, її немає вдома, ховатись не треба і видасть себе.
– Я до мами поїду на дачу, на кілька днів, – заявила чоловікові вранці Ольга.
– Чудова ідея. Відпочинеш хоч від міської метушні, свіже повітря на користь піде.
Їй здалося, що чоловік навіть зрадів її від’їзду.
Ользі хотілося плакати. Одружені п’ять років, жодних проблем не було, планували дитину. І тут таке… Невже вона йому набридла?
Ольга склала речі в сумку, попрощалася з чоловіком і після сніданку поїхала на машині. До подруги Дарини.
– Подруго, та не вірю я, що твій Микола на сторону ходить. Думаю, все проясниться. Залишайся, скільки треба, у мене. Допоможеш сина няньчити, бо руки втомилися вже.
З Дариною дружили давно, завжди ділилася з нею всім. Мамі не хотіла розповідати, ні до чого це їй.
– Дарино, я із задоволенням пограю з Михайликом, але о п’ятій годині поїду. У робочий час Микола не йтиме, а ось після роботи подивлюся, чим займатиметься.
– Ти як Шерлок прямо. І сміх і гріх. Але я розумію тебе. Сама хотіла б знати правду про свого чоловіка.
До п’ятої години Ольга була на посту. У чорних окулярах, у кепці, сиділа на лаві навпроти будівлі, де працював чоловік. А ось і він.
На роботу він ходив пішки, бо жили вони за п’ять хвилин ходьби.
Пішов швидким кроком до супермаркету. За десять хвилин вийшов, у руках пакет із продуктами. Цікаво, що він там набрав? Їжі вдома повно, готувати не треба…
Йде в інший бік від дому. Ольга на відстані рухалася за ним. На душі було неспокійно.
Підійшов до пологового будинку, зайшов усередину. Ну ось і все, припливли… Йому народили дитину…
Ользі стало зле. Зняла кепку, окуляри, сіла на лаву на території пологового будинку.
Коли вже прийшла, треба йти до кінця. Стрімко зайшла у хол.
– Доброго дня. Скажіть, де тут кімната для відвідувачів?
– Он туди пройдіть, – вказала Ользі рукою медсестра.
Ольга зайшла до кімнати. Там сидів її Микола та якась вагітна жінка.
– Оля?! Ти що тут робиш? – здивувався Микола.
– А ти що тут робиш? Може, поясниш?
– Я прийшов Катю відвідати. Знайомся, моя подруга дитинства. Жили поряд, все дитинство разом провели. А це моя дружина Ольга.
– Приємно познайомитися! Микола мені багато розповідав про тебе!
– А ось мені не дуже приємно! Мій чоловік таємно відвідує вагітну подругу дитинства! Чи не знаходите це дивним? Довелося ось простежити… Квіти їй носиш, значить? Бачили тебе люди, і мені розповіли. Твоя дитина?
– Олю, ти неправильно все зрозуміла!
– Ой, я піду, мабуть… Ольга, це не його дитина, не переживайте. Ми з Миколою просто друзі…
Катя, схопилася з місця і пішла.
– Оля, ходімо додому, все розповім тобі…
Вийшли надвір.
– Сідай на лавку і розказуй. Не піду я нікуди, доки правду не дізнаюся!
– Катя наша сусідка, ми з нею як брат із сестрою завжди були. У неї дуже суворі батьки, які не пускали її на дискотеки, гуляти.
Після школи вона поїхала вчитися, жила у гуртожитку. Ми з нею не спілкувалися багато років. І ось я випадково зустрів її на вулиці, з животиком.
Вона розповіла, що зустрічалася з хлопцем, збиралися одружитися, а потім сильно посварилися та розлучилися. І тут вона розуміє, що вагітна. З гордості не стала йому говорити, сильно ображена була.
Батькам переживала повідомляти про таку новину, незаміжня і вагітна. Їм таке точно не сподобається.
Живе на орендованій квартирі, доопрацювала до декрету.
Стоїмо, розмовляємо з нею, і тут їй стало зле. Я викликав швидку і її відвезли до пологового будинку.
Подруга привезла їй речі. А я просто приходив провідати її, підтримати, букет навіть купив… Я ні в чому не винний. Тільки в тому, що приховав від тебе Катю.
– Підтримав? Молодець…
– Оля, все так і було. Тобі не хотів говорити, ти ж ревнива, вигадувала б всяке… Я ж не думав, що ти стежити почнеш…
– А що мені лишалося робити? Щиро кажучи, до неї ревнощів немає. І я тобі вірю. Пообіцяй, що ніколи не будеш від мене нічого приховувати!
Слухай, а давай знайдемо батька дитини та повідомимо, що він скоро стане татом? Він має право знати…
– Давай! Вона говорила якось його ім’я та прізвище, і де він працював. Знайдемо, гадаю, без проблем. Дивись і помиряться! Негідно це одній дитині вирощувати!
Ольга бачила, що в чоловіка засвітилися очі. Як добре, що вона помилилася, нема в нього нікого! А Каті треба допомогти!
Ольга з чоловіком легко знайшли Дмитра наступного дня, приїхали на роботу.
– Дмитре, я Микола, це моя дружина Ольга. Хочемо повідомити вам, що Катя Мельник знаходиться у пологовому будинку і має ось-ось народити. Син у вас буде…
– У сенсі, сину? Мій?
– Ну а чий ще? Від образи не сказала тобі про це…
Дмитро розгубився. Ось це новини… Він усі дев’ять місяців чекав на перший крок, намагався писати їй повідомлення, але стирав. А потім виявилось, що вона його заблокувала. Образився і більше спроб не робив. Гордий теж.
– Я в шоці…
– Дайте мені ваш номер телефону, як народить, то ми вам повідомимо.
На тому й вирішили. Катя народила наступного дня. А за кілька днів на виписці її зустрічав Дмитро, з квітами, кульками. Для Каті це був великий сюрприз. Вони обнялися і обидва заплакали. Вона простягла йому конверт із найдорожчою людиною – синочком. Андрійком.
А ще, на виписку приїхали батьки Каті. Ольга з Миколою зателефонували їм та все розповіли. Ті були дуже здивовані, але зраділи та приїхали зустріти дочку та онука.
Катя плакала від радості. Усі близькі люди поряд. Чи це не щастя? І чому вона не хотіла говорити про сина, хвилювалася через батьків, не дозволяла гордість повідомити батька дитини… Але тепер все в минулому. Завдяки Миколі та Олі.
Ольга була рада за неї. І за себе також. Немає у Миколи нікого на стороні, і слава Богові!
Катя та Дмитро одружилися, без пишної урочистості. Жили у квартирі Дмитра. Його батьки дуже зраділи онукові та завалили подарунками.
Микола та Ольга стали бажаними гостями у молодій родині. А невдовзі Ольга й сама завагітніла.
Ось так закінчилася історія одного букета, що його випадково побачила колега Ольги…