– Ти де? – вигукував у слухавку чоловік. – Я не знаю, що робити – Віра плаче, не затихаючи! Ти коли прийдеш?
“Ніколи”, – дуже хотілося сказати Аллі. Але вона цього не зробила: навіщо одразу хвилювати людину?
І тому сказала:
– Не скоро, коханий! А плаче, бо голодна! Дитячі суміші – на полиці, все інше – в холодильнику: погодуй! Цілую!
І відключилася, бо найближчі два тижні повертатися не збиралася: вона практично втекла з дому, кинувши піврічну дочку на чоловіка.
Так, нормальні матері так не роблять.
Це – доля найгірших матусь: саме їх називають зозулями.
Але Алла зовсім не була поганою матір’ю. Хоча, йдучи з дому, зовсім не відчувала з цього приводу докорів сумління з приводу того, що раптом чоловік не впорається.
А чому, власне, дорослий чоловік з руками-ногами та головою, провідний фахівець, не впорається з дитиною?
На роботі він якось з усім справляється! А тут що?
Дав доньці пляшечку, дитяче харчування з баночки, поміняв підгузок, і вільний!
Так у тебе, коханий, до того ж і відпустка! Тому на роботу ходити не треба, вже легше: однією проблемою менше!
А няньчитися з дитиною це ж – справжні дрібниці! Адже саме це ти завжди говорив на нарікання дружини наприкінці дня: мовляв, як я втомилася!
– А чого це, цікаво, ти втомилася, якщо ти весь день вдома? – щиро дивувався Ігор. – Я на роботі втомлююся, а ти – що?
– Як що? – Дивувалась Алла. – Та я весь день бігаю! Ні сну, ні відпочинку, як кажуть.
Давай, посидь із нею хоч один день: подивимося, як ти потім заспіваєш…
– Як це – посидь? А заробляти хто буде? Ні, вже – давай не змішуватимемо наші обов’язки!
І молода мама справлялася одна: її мама ще працювала, свекруха не дуже прагнула допомагати невістці, а втомлений після трудового дня татко повинен був відпочити перед початком наступного.
Так що ти вже давай сама, сама, сама… Так, десь вона вже це чула…
І ось тепер Ігоря наздогнала справедлива відплата. Так, не банальна помста – до цього Алла просто не опустилася б.
А саме відплата, яка вже є поняттям юридичним.
А що? Ти – у відпустці. Продукти можна замовляти в інтернеті – гроші у тебе є. Харчування для дочки в будинку повно. Памперсів теж.
Цього було достатньо, як кажуть математики. Тож – прапор тобі в руки і вперед і з піснею, тату!
А то ти тільки й годишся на те, щоб дітей зробити, а виховувати тут вже без мене.
А це справа нехитра. Ось ти спробуй поняньчитися!
І потім, завалившись на диван, дивитися в телевізор: мовляв, у мене завтра важкий день!
Ах, ти, Божечко мій! День у нього важкий! Можна подумати, що Ігор засідав у раді міністрів, а не працював у звичайній фірмі, яка займається будівництвом та ремонтом.
І молода мама, подумавши, і зваживши всі «за» і «проти», вирушила до своєї подруги в розташоване неподалік місто.
Практично кинувши доньку на молодого батька, абсолютно ні до чого не пристосованого, який жив у своєму багатому внутрішньому світі.
У якому зовсім не було місця неприємній рутині у вигляді брудних памперсів, та дитячого плачу.
Адже така поведінка чоловіка стала дівчину сильно напружувати.
Цікаво, чому його участь у долі дочки обмежилася лише її зачаттям?
Адже чоловік навіть із пологового будинку не приїхав її забирати! Так, святкував важливу подію – у мене ж дочка народилася! – І проспав час виписки.
І за Аллою, що майже плаче, приїхав свекор.
А цей молодий татусь потім тупцював під вікнами пологового будинку і гукав:
– Алло, виходь!
А вона вже давно була вдома.
Ну і хто він після цього?
І потім – жодної допомоги, одна тема тільки: привітайте мене – я став батьком!
Так, щоденні дзвінки йшли один за одним: починаючи з рідні та закінчуючи просто приятелями.
І поки мама займалася дівчинкою, тато тільки приймав вітання.
А якщо тільки язиком бовтати, спина не заболить.
А вона, між іншим, народжувала дуже тяжко. А Віра виявилася великою – три дев’ятсот!
Тому довгий час дівчина не могла сидіти: тільки стояла, лежала та ходила. Навіть годувала лежачи!
Але це, чомусь, пройшло повз коханого чоловіка. І цей… негідник, як стала подумки називати симпатичного Ігоря дружина, щовечора замість допомоги обдзвонював усіх і звично вигукував у трубку:
– Привітайте мене, я батько!
А адже раніше такого за Ігорем не було. Цікаво чому?
Та тому що раніше не було маленької Вірочки, і вони жили вдвох. А всі побутові обов’язки дружина брала на себе.
А тут вона просто перестала встигати.
А ще в дівчини банально здали нерви.
Тому, після переходу на суміші, молода мама вирішила піти з дому на пару тижнів, залишивши маленьку Вірочку з нахабним чоловіком.
– Нічого – впорається! Якщо що – зателефонує батькам: його мама не працює – от і нехай допоможе сидіти з онукою!
Або, хоча б, дасть слушну пораду, що вона дуже любить робити.
Ось тепер нехай порадиться!
І нехай уявляють, що її немає: вона ж може занедужати, або навіть її не стане, не приведи Господи.
І, навряд чи, вони теж вирушать за нею в інший світ і припинять своє існування: виживуть і ще й як виживуть!
От нехай і спробують: це буде генеральна репетиція чи прогін перед прем’єрою.
Ні, на той світ вона не збирається – так, провчить трохи знахабнілого Ігоря – виключно з виховною метою.
– Ну не цілковито ж не розумний він в тебе …! – говорила та сама подруга, запрошуючи Аллу в гості. – Ти ж казала, що на роботі його цінують.
І потім – зараз все є в інтернеті: це ж – не минуле століття,.
Але, про всяк випадок, Алла попросила підстрахувати зятя свою маму: і та погодилася, хоч і не схвалила витівку дочки з двотижневою відлучкою.
Але страхувати треба було тільки телефоном: нехай сам крутиться!
Тещі Ігор зателефонував першій:
– Я не знаю, як вмикати пралку!
Хто б сумнівався…
– Нічого страшного! – ласкаво промовила мама Алли, Ольга Іваніван. – Не мороч голови – пери руками: у ванній є дитяче мило!
Коротше, одразу все розрулила!
По той бік екрану чоловік трохи посопів, а потім промовив:
– Гаразд – спробую розібратися з кнопками!
«От і чудово! – подумала добра жінка. – Нарешті почав наш фахівець ворушити звивинами, а не тільки давити диван!
Це був перший і останній дзвінок тещі: мабуть, зять зрозумів безперспективність своїх намірів і почав напружувати тільки своїх родичів.
Але одного разу жінка все ж таки не витримала і у вихідний поїхала провідати внучку. Ну, і зятя, звичайно.
Ви не повірите – всі виявилися живими і навіть здоровими! Але який же поганий запах у цієї їжі швидкого приготування!
– Сподіваюся, Ігоре, ти не годуєш цим непотребом дитину? – поцікавилася бабуся.
– Чому непотребом? – здивувався зять. – Ви спробуйте дуже смачно. І готувати легко – я вже опанував! А Вірочці я варю кашку!
***
– Що він варив, кашу? – Не повірила Алла, якій мама відзвітувала по телефону. – Ти щось наплутала: у нього навіть голова у цьому напрямі ніколи не варила.
А ти – кашу!
Але задумалася: а може, справа пішла? Напевно, треба було їй давно змитися.
Два тижні пролетіли швидко: настав час повертатися.
Ігор дружині непідробно зрадів. І навіть не став сваритися за те, що лишила їх на такий тривалий термін напризволяще.
А вона дивилася на метушливого чоловіка і думала, що рада тільки зустрічі з дочкою: чоловік перестав її хвилювати. Так, зовсім.
І виникла та сама ворожість, коли разом навіть їсти не можеш…
А куди ж поділася та сама любов Коли очі в очі, пліч-о-пліч і в горі, і в радості?
Розчинилася в метушні? Сховалася між сковорідок? Зачаїлася в одному з забруднених памперсів?
Сказати було важко, але факт був очевидний: ну, не люблю я тебе, не люблю!
І вже часто на запрошення чоловіка піти спати, що передбачає виконання подружнього обов’язку, Аллі хотілося відповісти: «Відстань».
Невже доведеться розлучатися?
А може, це вона ще не відійшла від пологів? А що – дуже може бути! Психіатрія – наука тонка, не все ж розвивається за класичною симптоматикою.
У кімнату, де вона спала поруч із сплячою донькою, засунулася голова чоловіка і пошепки сказала: – Ходімо чай пити – я заварив.
Подумати тільки – він заварив! Навчився, – не минуло й року! Ти дивися!
А раніше міг заварити тільки кашу, яку треба було розхльобувати їй.
«Дивишся, ще й пиріжки навчиться пекти. Може, почекати з розлученням?» – подумала Алла і встала назустріч своєму щастю.
Або нещастю: це вже як вийде…