– Сергій, ну ти чого там застряг? Давай швидше! — гукнув хлопець, одягнений у чорні шорти та яскраво-червону футболку.
– Ілля, ви йдіть поки, дочекайтеся мене на лавці, я вас наздожену. — відповів Сергій, пильно до чогось придивляючись.
Юнаки з подивом подивилися на друга, але перепитувати не стали. Хлопці пішли, а Сергій залишився стояти на місці. Він виглядав з-за дерева, і не міг повірити на власні очі. Його батько, який мав повернутися з відрядження лише ввечері, гуляв дитячим майданчиком у парку. Він кружляв на руках маленьку дівчинку п’яти років. Маля дзвінко сміялося і вигукувало:
– Тату, тату, ну вистачить вже!
Сергій спостерігав за тим, що відбувалося буквально за кілька метрів від нього. Хлопцеві здавалося, що це якась паралельна реальність. Думки крутилися у свідомості підлітка величезним роєм, немов бджоли, він намагався заспокоїтись, але не міг.
Блискавично в голову спало на думку підійти і в усьому розібратися. Тоді все буде ясно. Сергій зробив перший крок, але якась невідома сила зупинила юнака, і він акуратно позадкував назад.
Хлопець дістав із кишені телефон і навіщось почав знімати те, що відбувається на відео. Зупинив запис, зробив кілька фотографій. Прибрав телефон у кишеню, а потім знову дістав і почав шукати у телефонній книзі номер батька.
Руки не слухалися, з’явилося якесь тремтіння, яке хлопець раніше ніколи не відчував. У горлі пересохло. Абияк він набрав номер батька, підніс мобільний до вуха і постарався максимально заспокоїтися.
Сергій чудово бачив, як батько відійшов убік, жестом вказавши дівчинці на гірку. Дівчинка слухняно побігла у бік атракціону, а батько дістав телефон і підніс його до вуха.
– Так, Сергію, привіт. – відповів він звичним голосом.
– Тату, привіт. А ти де зараз? — спитав юнак, намагаючись не хвилюватися.
– Синку, ну у відрядженні ще звичайно. Ось якраз назад збираємось, так що надвечір буду. Чекайте там на мене з мамою. Привезу подарунки.
– Ну, добре. — відповів Сергій понуро.
– Сину, а ти чого такий? Сталося щось? З друзями посварився чи вдома щось сталося? — стурбовано спитав чоловік.
На кілька секунд Сергій застиг. Хлопцеві хотілося вигукнути батькові в слухавку, що з друзями у нього все гаразд, а от батько, схоже, справжній зрадник. А потім він хотів підбігти до батька, вивести його на чисту воду, подивитися в очі та звинуватити у зраді. А далі він, звичайно ж, з усіх ніг пустився б до матері, і все б їй розповів. Вона б плакала, а Сергій заспокоював її як міг.
Потім вони зібрали б речі батька, і коли зрадник повернувся б додому, його сумка вже стояла в коридорі. Сергій раптом уявив це все настільки явно, що навіть відключився від поточної реальності. Він раптом згадав, що саме таку сцену бачив у якійсь мелодрамі, яку нещодавно дивилися по телевізору мама та бабуся, а сам він просто сидів на дивані у навушниках та слухав музику.
– Сергію, ну ти чого мовчиш? Що сталося? – промовив чоловік у слухавку.
Голос батька повернув хлопця у реальність.
– А, так, тату… Ні, нічого, все нормально. Тоді до вечора.
– Ну, давай, побачимося. – відповів батько.
Сергій не рушив з місця. Він знову почав спостерігати за діями батька.
Дівчинка знову підбігла до нього, спритно зістрибнувши з гойдалки. Він обійняв її, взяв за руку і вони разом попрямували до вуличного прилавка з морозивом. Дівчинка вибрала ласощі у вафельному стаканчику, і вони з батьком зникли, пішовши кудись парковою доріжкою.
– А я завжди вибирав ескімо. — ледве чутно промовив Сергій сам собі.
Він раптом згадав як колись, він так само гуляв з татом, і батько завжди купував йому морозиво чи цукрову вату.
Сергій притулився спиною до дерева, за яким ховався. Він заплющив очі і вже не міг думати ні про що. Хлопець намагався стримати в собі почуття, які охопили його. І впоратися зі своїми емоціями підлітку було складно.
Від поганих думок його відвернув дзвінок мобільного. Сергій чомусь вирішив, що це дзвонить батько, але він помилився. На екрані мобільного телефону висвітлився приятель Ілля.
– Так, Ілля …
– Сергію, ну ти де? Ми вже втомилися на тебе чекати! – обурено заявив Ілля.
– Ілля, тут така справа … Загалом, мені мама подзвонила і попросила їй допомогти, тож давайте завтра погуляємо, а сьогодні я піду додому.
– Ясно. Ну давай, бувай тоді. Якщо надумаєш, дзвони.
Сергій знову прибрав телефон у кишеню. Спочатку він хотів піти додому, але потім передумав, повернув і рушив у бік набережної. Він стояв, дивився в далечінь і думав про те, що сталося кілька хвилин тому.
Сергій завжди тішився з того, що йому довелося народитися в місті, розташованому на березі моря. Звичайно, як усі діти, він із задоволенням проводив час на пляжі. Щоправда, набагато більше юнака приваблювали морські далі. Він любив приходити один на набережну, пірс чи просто на пляж, дивитися на море та думати.
У такі моменти думав Сергій про все: про незаслужену трійку в школі, про те, як батьки насварили його за погану поведінку на перерві, про нову приставку, яку він хоче вже два роки, а батьки в один голос твердять «дорого». Іноді він розмірковував на філософські теми: думав про сенс життя, про те, як складеться в майбутньому його доля, згадував коханого дідуся, якого не стало три роки тому…
Цього разу Сергій знову думав. Тільки думки його були присвячені не проблемам у школі чи новенькій приставці. Все це здавалося йому дрібницею в порівнянні з тим, що він сьогодні побачив, що відчув. Юнак раптом подумав, що сьогодні якраз той день, коли в його життя прийшла справжня доросла проблема. І цю проблему треба було вирішувати.
Подумки Сергій опрацьовував два варіанти розвитку подій. Перший полягав у тому, щоб мовчати. Він нічого не розповідає матері і тим самим врятує сім’ю. Але батько може вже замислюється над тим, щоб кинути їх і піти у свою другу сім’ю — до цієї дівчинки та її матері. Виходить, що й рятувати вже особливо нема чого.
Другий варіант самому хлопцеві подобався набагато більше, тому що він був пов’язаний із правдою. З тією правдою, до якої його з дитинства привчав батько. У пам’яті випливали фрази, сказані батьком:
«Сину, обманювати погано. Якщо ти обманюєш — це підло. Синку, просто скажи правду».
Просто скажи правду… — ці слова дзвеніли у свідомості хлопця.
Він ще раз глянув на море, розвернувся і попрямував набережною.
До будинку юнак дістався швидко.
– Сину, ти чого сумний такий? — спитала мама, що вийшла до коридору з кухні.
– Мамо, мені треба з тобою серйозно поговорити. – сказав Сергій.
– Сину, та що сталося? Ти що з друзями посварився? – здивувалася Ольга Вікторівна.
– Мамо, та ні з ким я не сварився. Я батька бачив!
– Як бачив? Де? Він із відрядження лише біля восьмої вечора приїде. Ось годину тому дзвонив. – спокійно сказала Ольга Вікторівна до сина..
– Мамо, та не був він у жодному відрядженні! Він сьогодні на майданчику гуляв із маленькою дівчинкою, і вона називала його татом! — відчайдушно вигукнув Сергій.
– Синку, та цього не може бути! Ну що ти таке кажеш? Ти щось переплутав. – Жінка спробувала заспокоїти сина.
– Нічого я не плутав, мамо! Це був він, і він має іншу сім’ю. Ось я можу показати тобі фото та відео. Він тобі зраджує, мамо! Зараз він прийде, і я йому все скажу, подивимося, що він відповість! — заявив Сергій, а його щоки знову почервоніли й миттєво стали гарячими.
Жінка відвернулася до вікна, потім подивилася на сина.
– Сергію, я прошу тебе, не треба нікому і нічого говорити! — карбуючи кожне слово, сказала мама і на її очах виступили сльози.
– Але ж він тобі зраджує, мамо! — гукнув юнак.
– Я знаю! – Заявила Ольга Вікторівна і відвернулася.
– Знаєш? Ти знаєш і так спокійно про це кажеш? — промовив Сергій тремтячим голосом.
– Так, синку, я знаю. Знаю про його коханку і про дитину – це дівчинка, їй скоро виповниться шість років.
– Мамо, але навіщо? — щиро здивувався Сергійко.
– Я люблю його, і він мене також кохає! Ми сім’я. І я тебе закликаю, не кажи йому нічого! Поводься так, ніби нічого не сталося. Своєю правдою ти зруйнуєш усе, що маємо.
Сергій пішов у свою кімнату. Побачене і почуте буквально кинуло юнака в шок. Він задрімав, а прокинувся від того, що в коридорі почувся батьковий голос.
Назустріч батькові вийшла мама, і вони розмовляли так само мило, як завжди. Тато вручив їй букет квітів та коробочку з парфумами.
– Сергій, а ти тут чого? Дзвонив похмурий якийсь. – Батько зазирнув у кімнату до сина.
– Просто настрій поганий. — відповів Сергій.
– Ну це тобі для підняття настрою.
Батько простягнув синові коробку. Сергій машинально простягнув руку. За мить у нього в руках виявилася та сама заповітна приставка, про яку він так довго мріяв.
Батьки пішли на кухню, батько розповідав про відрядження, жартував та сміявся. А мама, вдавала, що нічого поганого не сталося, хоча чудово знала, де був чоловік.
Сергій поставив коробку із приставкою на тумбочку. Грати у неї не хотілося. Того вечора юнак не міг заснути. Якщо раніше у нього були сумніви щодо майбутнього вступу, то тепер усі вони зникли — він стане моряком.
…Минуло два роки. Батьки, як і раніше, жили разом і вдавали, що все добре. А, можливо, їм і справді було добре, і він щось не розуміє. Сергій вступив і поїхав до іншого міста. До батьків у гості він практично не їздить, бо так і не зміг вибачити їх подвійної зради. І тому що він дуже любить щирість та правду. А у батьків вдома ні того, ні іншого не знайти…