Оля пішла від чоловіка. Зібрала свої речі, вийшло дві великі валізи. Це тільки одягу. Решту залишила.
Житло собі вона купила таємно від Сергія. Оформила на маму.
Вони продали стару бабусину двокімнатну квартиру, додали грошей, сама дещо назбирала і батьки допомогли, і вийшла однокімнатна квартира у щойно збудованому будинку.
Район новий на околиці міста. Увечері у вікнах темрява, сосновий ліс. Зате повітря яке!
Вже два тижні жила Оля одна. З меблів у неї лише ліжко та порожні кухонні шафи.
Ні столу, ні стільця. Дві тарілки, чотири чашки, дві вилки, ложка. Маленька каструлька та величезна нова сковорода з кришкою.
Потрібно ще багато всього купити. Навіть праски немає.
Але нічого і в неї все буде.
Головне, дах над головою є. І машина, на роботу їздити ж неблизько, а транспорт майже не ходить.
Оля стояла біля вікна і дивилася на осінній ліс. Сьогодні неділя. Тільки пішов майстер із встановлення витяжки над плитою.
Задзвонив мобільний. Це була близька подруга Олі Віра:
– Привіт, моя хороша! Чим займаєшся?
– Привіт. Нічим, дивлюсь у вікно.
– Я до тебе в гості зібралася! Купила ігристого.
– Віро, та в мене навіть сісти нема на що. І столу нема.
– А ми – на підлозі! – засміялася Віра.
– Підлога брудна.
– Помиємо!
– Ну, гаразд, приїжджай, – сказала Оля.
Вона накинула куртку і спустилася до нового магазину, розташованого на першому поверсі будівлі. Так. Що купити? Сир. Шинка. Ось ще цукерки смачні, треба взяти до чаю.
Гаразд, голодними не залишаться. Щось у холодильнику ще знайдеться. Яєчню підсмажити можна. На новій сковороді, жодного разу її не використовувала.
Оля вже збиралася йти до каси, але повернулася. Підійшовши до полиць із посудом вибрала набір із двох гарних келихів. Ось тепер все.
Віра приїхала. Весела, галаслива, ошатна, у хмарі якогось дуже приємного парфуму.
– О-о-о! Які у тебе хороми!
– Та годі тобі. Всього лише однокімнатна квартирка.
– Зате яка! Модна, вікна до підлоги. Ні, Олю, мені дуже подобається в тебе!
Віра була в Ольги вже багато разів, ще на стадії ремонту. Оля радилася з нею щодо абсолютно всього. І Віра була єдиною, окрім батьків та доньки, хто знав про те, що має свою квартиру.
Коли Сергій дізнався, він був просто сам не свій. Вони й так уже років 5 жили недобре, не ладнали між собою, а тут взагалі… Прямо терпіти один одного не могли.
Сергій залишився один у трикімнатній квартирі, яку вони купили двадцять років тому.
Але це зовсім його не тішило. Незважаючи на все, що відбувалося між ним та дружиною, йому одному все одно було гірше, аніж із нею.
Оля була красунею. Завжди. І 30 років тому, і зараз. Яскрава, доглянута. Чоловіки оберталися їй услід. І господинею вона була хорошою. І матір’ю. Але Сергій вважав, що дружина Оля була поганою. Ніякі її досягнення не враховувалися.
Ользі важко далося рішення піти від чоловіка. Все-таки вона дуже любила його колись. Та й 30 років спільного життя не перекреслити одразу.
Доросла дочка, вже одружена, поставилася з розумінням.
На розлучення Оля подавати не стала. Вони вже розлучалися, 10 років тому. Потім знову зійшлися.
Хоча все одно доведеться подавати. Але пізніше, зараз не було в неї сил ще й це.
Жінки поставили плоску коробку від телевізора на широкому двоспальному ліжку, вийшов стіл.
Поставили закуски та два нові келихи.
– Ой, гарні які! Де взяла? – запитала Віра.
– Внизу, у магазині.
Віра уважно подивилася на подругу. Схудла, вигляд стомлений. В очах смуток.
– Олю! Не засмучуйся ти так! Все ж таки до того йшло. Хіба ні?
– Так.
– Ну ось! Все гаразд у тебе буде! Ще й заміж тебе видамо. Таку красуню і розумницю!
– Спочатку розлучитися треба, – важко видихнула Оля.
За розмовами подруги не помітили, як стемніло.
– Мені додому треба, зараз мій дзвонити почне, – Віра полізла в сумочку по телефон.
– Ми ж чай не попили! – схаменулась Оля. – Я смачні цукерки купила!
– Наступного разу. Пізно вже. Біжу я.
– Гаразд, я тобі їх зараз із собою дам, вдома чай з ними поп’єш.
Ольга різко встала і зачепила рукою келих. Він упав на підлогу, пролунав брязкіт.
– Ой! Жаль як, гарний такий! І зовсім новенький, – засмутилася Віра.
– Та вже не склеїти тепер.
– Взагалі, таке на щастя! – Віра обійняла Олю.
– Ага.
– Я побігла. На добраніч, люба. Не журись!
Залишок вечора Ольга просиділа в задумі, дивлячись на самотній келих. Ну чому б їм не жити разом? Адже вони з Сергієм хороша пара – усі так кажуть. Дочка доросла, скоро онуки підуть. Все вони мають для щастя. Живи та радій. Так ні!
Це почалося практично одразу після весілля. У Сергія виявився дуже важкий характер.
Весь у свою матір. Свекруха теж багато нервів потріпала Ользі.
Вже 3 роки як її нема. Але легше не стало.
Чоловік був завжди всім незадоволений. Готує вона погано, господиня ніяка. Доньку виховує неправильно. На роботі теж – рядовий економіст. Могла б уже давно обійняти керівну посаду. Геть, як її подруга, наприклад. Віра була начальницею відділу.
Сам Сергій при цьому, навпаки, зірок із неба не хапав. Багато років він був керівником середньої ланки і більшого не прагнув. І так нормально.
Заробляли обоє непогано. Вже давно вони не мали спільного сімейного бюджету. Кожен – сам по собі. Останнім часом дійшло до того, що харчуватися почали окремо. І майже перестали розмовляти. Як чужі люди. Навіть не добрі сусіди.
У якийсь момент Оля зрозуміла, що вже краще одній жити, аніж так. Це не правильно! Чужі люди мають жити окремо. І їй лише 50. Так хочеться ще душевного тепла, щастя! Але в цьому шлюбі вона нічого не дочекається. Все вже перегоріло.
За тиждень зателефонувала донька.
– Матусю, ти вдома зараз? Я заїду до тебе?
– Звичайно! Скучила?
– І це також.
– А що ще? – насторожилася Оля.
– Я купила тобі квіти. Хочу подарувати…
Ольга розгубилася. Які квіти? Навіщо? Свята ніякого немає.
– В честь чого квіти? – здивовано запитала вона.
– Ну, мамо, ну ти чого?! Просто хочу подарувати!
Через годину дочка увійшла до квартири з величезним букетом білих лілій.
– Так, дочко. Ти мене зацікавила! Давай розповідай, чому раптом вирішила подарувати квіти.
– Тобі подобаються? Красивий букет?
– Подобаються. Але я чекаю пояснення!
Ольга не розуміла, що відбувається.
– Ну добре. Тільки татові не кажи, гаразд? Я обіцяла зберегти таємницю. Це він купив і попросив мене привезти їх тобі.
– Що-о?! Ось це так новини! Та він за 30 років мені ні квіточки не подарував! А тут такий величезний букет! З чого б це?
– Ти забула? У вас сьогодні день весілля!
– А точно. Забула. Поганий букет.
– Чому?!
– Лілії дуже пахнуть, зараз голова буде крутитися.
– Матусю, не бурчи! – розсміялася дочка.
– Попросив зберігати таємницю… Та яка таємниця! Я все одно здогадалася б, що це він. І він знав, що здогадаюся. На те й розрахунок був весь.
Вони випили по чашці кави і донька поїхала. Оля виставила букет на балкон. Квіти і справді дуже пахли. Добре, але дуже. В однокімнатній квартирі такий величезний та пахучий букет був явно недоречний.
Ну от починається. Минулого разу, 10 років тому, коли розлучалися, теж так було. Тільки тоді Сергій не букети дарував, а постійно приїжджав поговорити із нею. Оля жила у батьків.
Одного разу він її прямо в домашніх капцях і халаті відвіз додому. Просто взяв на руки і відніс у машину. Оля не хотіла їхати, та він не слухав. Це його жінка і має бути з ним.
Вони помирились. Оля повірила, що чоловік дуже любить її і не може без неї жити. Але сімейне щастя тривало недовго, лише кілька тижнів. Потім усе повернулося до старого.
І ось тепер – друга спроба. Налаштована Ольга була рішуче. Але в глибині душі не вірила до кінця, що вони з Сергієм розлучаться. Він не відпустить її. Треба було в інше місто їхати.
…Минуло 3 місяці.
Сергій багато разів намагався повернути Олю. Навіть Вірі, її подрузі, дзвонив. Розпитував що і як. Радився, як йому бути.
Через якийсь час він раптом різко затих. Зник з горизонту. Оля займалася своїми справами щодо облаштування квартири і навіть не помітила цього.
Потім дочка сказала, що з татом давно не спілкувалася. І треба б його відвідати. Мало що, може, заслаб. Вона зателефонувала, та батько не відповів і не передзвонив їй. Тут уже й Оля занепокоїлася.
Домовилися, що дочка з’їздить до нього. Потім подзвонить, розкаже. Але та не стала дзвонити, а одразу ж після візиту до батька приїхала до матері.
– Мамо! Сядь! Зараз розповім тобі дещо. Неймовірне.
– Та що сталося?! Живі-здорові хоч всі?!
– Здоровіше не буває! Уявляєш, я дзвоню у двері…
Дочка розповіла, що двері їй відчинила якась незнайома жінка. Дуже молоденька. І виявилося, що це співмешканка батька.
Ольга спочатку навіть не повірила. Як таке може бути! За такий короткий термін? Чи з’явилася інша жінка? У її домі? Ну і що, що вона пішла. Але будинок все одно її! І вони з Сергієм не розлучилися ще!
Це справді була надзвичайна новина. Коли дочка пішла, Оля зателефонувала подрузі:
– Ти не повіриш! У Сергія з’явилася жінка.
– Та годі тобі! І справді не вірю! Не може такого бути! – здивувалася Віра.
– Виявилось, що ще й як може. Ось і вся його велика до мене любов – голос у Олі був засмучений.
– Ну і що? Ти ж розлучатися хотіла! Чи я неправильно тебе зрозуміла?
– Правильно зрозуміла. Завтра ж подам заяву на розлучення.
Як тільки Сергій і Ольга розлучилися, він одразу одружився з Юлею. Вона була на 18 років молодша за нього. За віком – майже дочка.
Познайомилися Сергій і Юля на парковці біля супермаркету. Дівчина очищала машину від снігу. Це був перший сніг, липкий і важкий.
Чомусь Сергій одразу звернув увагу на цю дівчину. Їхні машини стояли поруч. Це потім він уже зрозумів, що Юля дуже схожа на його дружину. Прямо, як близнючки!
– Дівчино, давайте, я вам допоможу! А то ви не справляєтесь, – з усмішкою запропонував Сергій.
– А давайте! – зненацька погодилася Юля.
І віддала щітку в руки незнайомому чоловікові. Він одразу сподобався їй. Симпатичний, добре одягнений. Машина дорога. На правій руці обручки немає.
Юля якраз тільки розлучилася і була зовсім одна.
Вона не любила самотності. Їй завжди потрібна була підтримка чоловіка. А тут така удача!
Вони почали зустрічатися, і вже через тиждень Юля переїхала до Сергія у трикімнатну квартиру. Той факт, що чоловік взагалі-то одружений, її зовсім не збентежив.
Коли Оля побачила нову кохану свого чоловіка, то була вражена тим, як дівчина схожа на неї.
Зріст, статура, світле волосся такої ж довжини. Зачіска! Колір очей. Посмішка.
Тільки ось різниця у віці зашкалювала – 18 років. Оля та Сергій були ровесниками. Звісно, Оля програвала у зовнішності Юлі. Не порівняєш, 50 років і 32 роки.
Поруч із Юлею Сергій дуже змінився. Він став зовсім іншим. Багато домашніх справ узяв на себе. Навіть прання та прибирання. Бо Юля одразу ж завагітніла.
А коли через 9 місяців вона народила сина. Сергій взагалі так турбувався про неї, що дочка та колишня дружина перестали впізнавати його. Хто ця людина? Вони не знають його.
Квартиру поділили. Але Сергій викупив у Ольги її частку й залишився жити там зі своєю дружиною і сином.
Оля переживала. Її душевна рівновага дуже похитнулася після того, як Сергій одружився. А потім ще й став батьком удруге.
Вона не розуміла, чому так склалося. Чому з другою дружиною в нього все інакше? В чому причина?
Сергій вважав, що Оля зрадила його. За його спиною купила собі квартиру, пішла, залишила його одного. Але ж не від хорошого життя Ольга так вчинила? Він завжди ставився до неї набагато гірше, ніж зараз – до своєї другої дружини.
Оля залишилася сама.
– Отже, не завжди посуд б’ється на щастя, – подумала вона, і викинула самотній келих, що залишився.
Ольга спершу пошкодувала, що пішла від чоловіка. Але потім подумала, що все вона правильно зробила.
Іноді краще розлучитись, аніж жити в нещасному шлюбі до кінця свого життя.
І взагалі, 50 років – це не так уже й багато. Можливо, вона ще зустріне свого чоловіка.
Є такі історії. І їх чимало…