Олеся поверталася з роботи в поганому настрої. Так мріяла, що завтра зможе виспатися, трохи відпочити, але перед закриттям начальниця повідомила, що напарниця Олесі зателефонувала і попередила, що дитина занедужала.
– Ганно Сергіївно, – не витримала Олеся. – Я другий місяць без вихідних працюю, а у Бондаренко постійно проблеми трапляються. Можливо, час про заміну подумати?!
– Не подобається щось? – зарозуміло підвела голову Ганна Сергіївна – молода жінка, років тридцяти, якій чоловік її, шістдесятирічний власник компанії, передав кермо влади, ніби іграшку малюкові. – Можу тобі заміну пошукати. Чи зарплата не влаштовує?
Звісно, Олесю все влаштовувало, куди подітися? Могла б – так давно вже пішла б, потреби фінансової особливо не було, але турбувалась Олеся, що без пенсії залишиться потім. Зараз не так просто знайти офіційну роботу, та ще й з такою зарплатою. Звичайно, на витівки начальниці закривати очі ставало все важче, але, що ж поробиш.
Олеся пропрацювала на цьому виробництві десять років технологом. Поки Ілля Вікторович сам керував усім, було просто ідеально, а з приходом його молодої дружини, чи співмешканки, ніхто толком і не знав – все покотилося шкереберть. Ходили чутки, що власник нездужав, бо довірив їй своє дітище. Усі співробітниці молилися лише про те, щоб усе з Іллею Вікторовичем було добре, інакше Ганна ця по світу всіх пустить таким ставленням.
Бондаренко була подругою начальниці, тому й покривала її прогули, але на інших їй було начхати – вважала, що незамінних немає, кому не подобається – ніхто тримає. Тож Олеся сперечатися з нею не стала. Вирушила додому, мріючи хоча б лягти раніше, щоб трохи сил набратися.
Але вже з порога зрозуміла, що відпочити їй не вдасться. У гостях була Тамара Миколаївна, свекруха Олесі, яка любила повчати, висловлювати, вказувати, коли часом приїжджала. То їй не подобалося, як зробили перестановку в спальні, то не таке начиння нове купили на кухню, то їй пальто Олесине не сподобалося – навіщо ось червоний колір купила, це занадто! Тамарі Миколаївні хотілося бути завжди авторитетом, вона намагалася знаходити такі аргументи, що й сперечатися було марно.
Олеся неквапливо роззулася, потихеньку пройшла до кухні, не бажаючи нікого ні бачити, ні чути. Але робити нічого, доведеться вислухати закиди мами Ігоря. Що їй цього разу не так? Почувши, що йдеться про будиночок біля моря, Олеся тяжко зітхнула. Напевно, свекруха знову говорить синові, що будинок треба продати, а гроші краще тут у квартиру вкласти. Але скільки разів Олеся повторювала, що цей будинок – її мрія, це вона працювала і вдень і вночі, щоб будинок купити біля моря, і як тільки мрія здійснилася, свекруха почала обурюватися – для чого утримувати будинок, який лише три місяці дохід приносить, а у своєму місті можна здавати в оренду цілий рік, і під наглядом буде! Але ж це вона, Олеся, працювала, щоб мрію свою виконати.
Мало того, що на виробництві вихідні рідко бачила, вона і на замовлення пекла торти – дієтичні, пісні безглютенові. Такого було дуже мало, можна сказати, що єдина Олеся цим займалася в місті, і попитом її кулінарні шедеври користувалися чималим. Так вона і заробила на цей самий будиночок. Щоправда, коли варіант знайшовся ідеальний, виявилося, що трохи грошей не вистачає, кілька сотень тисяч. Продавець поступатись не хотів, а Олесі будиночок так сподобався – буквально плід її фантазії реалізувався! Вона знала, що свекруха має деякі заощадження та попросила Ігоря поговорити з Тамарою Миколаївною, щоб їм у борг дала потрібну суму. Але скільки йому, бідолашному, довелося почути – то в його дружини розуму немає, раз зважилася на таке, а він її ще й заохочує, ні, якщо своїх грошей не шкода, хай матір ще не втягують!
Довелося взяти кредит під більші відсотки, але за сезон Олеся розрахувалася. Щоправда, здавати будинок доводилося поки що дешево, там не було ремонту свіжого, але це справа наживна. Погасивши кредит, Олеся продовжила відкладати зі свого додаткового доходу, вирішивши, що за зиму відремонтують будинок, меблі оновлять та зможуть наступного літа ціну оренди підвищити. Олеся будиночок цей, у принципі, купила собі. Порадившись із чоловіком, вони дійшли одноголосно до висновку, що коли на пенсію вийдуть, зможуть перебратися в Одесу, квартиру доньці залишать, а доки будинок приноситиме прибуток, який, знову ж таки, можна під відсотки складати і на тій же пенсії надбавка буде непогана. . Але свекруха вважала, що Олеся просто для себе готує “запасний аеродром”, щоб потім втекти від її сина. Це була ідея «фікс» спочатку, вона вселяла Ігореві, що Олеся його не цінує, не любить, не поважає, ось не дарма ж і будинок подалі купила. Олесі було смішно і сумно. Деколи здавалося, що у Тамари Миколаївни свої якісь проблеми невирішені, які вона намагається приписати іншим.
Підійшовши ближче до кухні, Олеся нарешті почала чути чітко, як свекруха каже повчальним тоном Ігорю:
– Так ось, нехай краля твоя мені ключі від будиночка віддасть. Раз не довелося в сезон туди поїхати, проведу там зиму. Кажуть, що повітря морське в будь-яку пору року корисне.
Олеся так і застигла на місці. Тобто? Тамара Миколаївна, яка твердила, що у Олесі розуму нема, раз будинок біля моря купила, тепер сама ж хоче оселитися у цьому будинку?! До того ж вона Олесю ніколи не поважала – весь час у розмові з сином називала її «краля», «подружка твоя»… А тепер бажає, щоб «краля» їй ключі свої передала!
Олеся застигла, почувши, як Ігор підбирав слова, щоб не загострити сварку:
– Мамо, ми в будинку ремонт запланували, тож… не вийде зараз туди переїхати.
– Що означає – не вийде? – обурилася Тамара Миколаївна. – Ремонт можна і навесні влаштувати! Адже я вже спланувала, зі здоров’ям треба терміново щось робити, а там повітря цілюще. Невже так важко дати матері пожити осінь та зиму?
Ігор, судячи з голосу, намагався не виходити з себе, але його інтонація видавалася все більш напруженою.
– Навесні ремонт вийде набагато дорожче, та й можна не встигнути до літа. Якщо зараз почнемо, то до літа точно закінчимо, і тоді більше можливостей здавати дорожче.
Тамара Миколаївна зупинила його з сміхом, сповненим презирства:
— Ох, Ігоре, до чого ж ти став у нас обачливим! – свекруха входила в кураж. – Ремонт у нього… А ти ж таким не був ніколи, «краля» твоя тебе нахабства навчила. А купили будиночок на морі, і зовсім зазналися! А я, виходить, не заслуговую на життя як люди?!
Олеся не бачила виразу обличчя Ігоря, але почула, як його голос здригнувся, ніби він ледве стримував роздратування.
– Мамо, ну навіщо так? Адже ніхто не забороняє тобі там пожити, просто спочатку треба будинок упорядкувати. Ти сама казала, що там все старе й обшарпане. Та й плани у нас…
— І плани важливіші за здоров’я матері? — зупинила його Тамара Миколаївна, дорікаючим тоном. — Навесні я не можу поїхати! Зараз саме час, я ж подруг запросила, щоб не нудно було. У них навесні на дачах турбот повно буде. Не хвилюйся, жити довго там не стану, тільки зиму пересиджу, а там уже тоді робіть що хочете.
— Але ж там реально незручно зараз жити, — спробував пояснити Ігор, — вікна треба міняти, вони всі продуваються, та й опалення треба підлатати. Взимку ти там просто не зможеш…
Олеся вже не могла слухати далі, розуміючи, що Ігор щосили намагався відстояти їх насилу досягнуту мрію, але, здається, програвав у цій суперечці. Тамара Миколаївна тиснула, не даючи йому закінчити фразу.
Не витримавши Олеся тихо, але впевнено увійшла на кухню, і голосно промовивши:
— Тамара Миколаївна, перед тим як запрошувати подруг у мій дім, варто було б мене про це запитати.
Свекруха, здригнувшись, обернулася. Її голос відразу змінився, ставши зверхнім і холодним:
— А з чого це мені, Олесю, питати? Це будинок і Ігоря теж, у шлюбі куплений. Чи ти думаєш, мати має просити дозволу на те, щоб пожити вдома у сина?
Почалася суперечка. Олеся, стримуючи емоції, спробувала востаннє пояснити Тамарі Миколаївні, що ремонт – питання не просто естетичне, а необхідність, адже будинок давно потребував оновлення. Однак її пояснення, як завжди, натрапили на глуху стіну нерозуміння і докорів. Зрештою Олеся не витримала і вирішила розставити всі крапки над «і».
– Тамаро Миколаївно, якщо не хочете чекати весни, як Ігор запропонував, значить, взагалі без моря залишитеся. Або, – з усмішкою додала Олеся, – беріть путівку до санаторію, їдьте та відпочивайте там, здоров’я поправте. Накопичення у вас, наскільки мені відомо, є.
Обличчя свекрухи зблідло від обурення. На мить настала тиша, яка лише посилила напругу у повітрі. Потім Тамара Миколаївна різко встала, взявши сумку і повернувшись до Ігоря, зловісно промовила:
– Ноги моєї більше у цьому домі не буде! А ти, Ігоре, ще пошкодуєш, що підтримуєш свою… – вона на мить зупинилася, вибираючи слова, – «подружку», а не матір. Ось побачиш, щойно вона зробить ремонт, вона втече від тебе на своє море, і ти залишишся ні з чим!
З цими словами вона розвернулася і, гримнувши дверима, покинула квартиру.
Після її відходу настала тиша. Олеся, хоч і трималася на вигляд спокійно, була дуже засмучена. Вона розуміла, що нічого хорошого така сварка не принесе, але відчувала, що подальші сварки з Тамарою Миколаївною лише зруйнують їхній сімейний затишок.
Ігор, помітивши, як змучена дружина, підійшов, обійняв її за плечі і м’яко сказав:
– Олесю, ти стільки працювала, так втомилася … Давай, візьмемо відпустку за свій рахунок, і поїдемо на тиждень на море. Відпочинемо, виберемо бригаду для ремонту, і повернемось із новими силами. А мама… нехай трохи заспокоїться.
Олеся, трохи повагавшись, усміхнулася. Вони справді потребували відпочинку – без зайвих людей, в оточенні легкого шуму хвиль та ароматів південної осені.
Щоправда, заяву на відпустку Ганна Сергіївна підписувати не погодилася. Довелося дзвонити Іллі Вікторовичу, який дав «добро» та повідомив ще одну приємну новину – він повертається до справ, а Ганна вдома відпочиватиме. Це вже підбадьорило Олесю.
Через кілька днів подружжя вирушило до свого будиночка біля моря. Там, далеко від повсякденної метушні, їм вдалося відновити внутрішню рівновагу. Вони знайшли хорошу будівельну бригаду, домовилися про всі деталі ремонту та провели кілька днів, просто насолоджуючись спокоєм та теплим морським бризом. Олеся почувала себе щасливою та оновленою. Ігор теж помітно розслабився, ніби скинув з плечей важку ношу.
Після повернення додому на них чекав неприємний сюрприз – Тамара Миколаївна з’явилася в їхньому будинку, як ні в чому не бувало. Її слова про те, що вони більше її не побачать, виявилися порожніми звуками. Мабуть, їй не вистачало суперечок, до яких щоразу вели її необґрунтовані звинувачення.
Проте, Ігор та Олеся вирішили не звертати увагу на її випади, мовчки вислуховуючи невдоволення. Такий розклад Тамарі Миколаївні не подобався, і її візити поступово звелися до мінімуму. До того ж, зробивши в будинку ремонт, Ігор з Олесею тепер щороку з осені до весни відправляли Тамару Миколаївну в будиночок біля моря – і свекруха, і від них подалі, і під наглядом. Поверталася мама Ігоря задоволеною, здавалося навіть, що від шкідливості її зцілювало морське повітря. Тепер Олеся з Ігорем, нарешті, могли жити спокійно, не здригаючись, коли мама з’являлася на порозі.
На роботі теж усе налагодилося, і Олеся могла більше відпочивати. Звичайно, вона продовжувала пекти торти на замовлення у вільний час, але це було в насолоду, і навіть Ігор викликався їй допомогти – адже вдвох веселіше!