– Оленко, привіт, ти вдома? – запитала в Олени дружина її брата Карина.
– Поки що вдома, але через годину поїду.
– А куди це ти зібралася?
– До подруги.
– Щось важливе чи просто поговорити їдеш?
– Просто в гості давно не бачилися. А що?
– Оленко, тут така справа. А ти могла б посидіти з Миколкою? Ми з Романом хочемо в кіно сходити.
– Кариночко, я ж сказала, що збираюся до подруги.
– Ну Олено! Невже ти відмовишся провести час із племінником? Ти ж обожнюєш Миколку, а він тебе.
– Я люблю Миколу, але на сьогодні я маю інші плани. Вибач, Карино.
– Сестричко, – сказав Роман, якому Карина передала телефон зі словами «не погоджується». – Виручай! Крім тебе нема кого просити. А квитки я наперед узяв.
– Романе, я ніколи вам з Кариною не відмовляю, але якби ти попередив мене заздалегідь, а так я вже сказала подрузі, що приїду, вона на мене чекає.
– Ну, так подзвони і скажи, що плани змінилися, і ти не приїдеш. Що важко?! Сестричко, будь ласка. Ми хотіли відвезти Миколку до батьків Карини, але вони поїхали до друзів на дачу. А наша мама сьогодні нездужає мігрені, на погоду, певне. Ну не пропадати ж квиткам.
– Гаразд, – погодилася Олена, розуміючи, що брат від неї все одно не відчепиться. – Привозьте Миколу, зараз подзвоню подрузі, що не зможу приїхати.
– Оленко, ти просто диво! – зрадів брат. – Найкраща сестра на світі. Через пів години Микола буде в тебе.
Олена зітхнула й подзвонила подрузі.
– Катю, вибач, іншого разу побачимося, сьогодні не зможу приїхати.
– Що сталося? Ти занедужала?
– Ні, що ти… Племінника брат зараз привезе.
– Так… А в них що сталося?
– У кіно йдуть, квитки заздалегідь купили.
– Чудово! – вигукнула Катя. – Минулого разу ми з тобою не побачилися через те, що твій брат із дружиною ходили на день народження, а ти сиділа з племінником. Тепер ось у них кіно…
Що, крім тебе, нема кому залишитися з хлопчиком? У нього бабусі й дідусі є, між іншим. А Карина має сестру, але чомусь із племінником завжди сидиш ти, а не Лариса.
– Та Ларисці не можна дитину довірити! Вона одного разу залишалася з ним, не додивилася, і Микола втрапив у лікарню… Бабусі й дідусі теж не можуть сьогодні…
– Не можуть! А ти можеш? Оленко, тобі не здається, що твій брат і його дружина нахабно тобою користуються? Ти постійно сидиш із племінником, поки вони десь розважаються.
– Катю, мені не складно. Я люблю Миколу, він дуже хороший… І ми одна сім’я…
– Ні, у Романа своя сім’я, а в тебе має бути своя. Ти так особисте життя ніколи не влаштуєш, Оленко! Ти ж не ходиш нікуди, ти весь вільний час проводиш із племінником.
Я не здивуюсь, якщо ти і на мій день народження не прийдеш через те, що брат та його дружина знову попросять тебе про допомогу.
– На день народження прийду обов’язково! – пообіцяла Олена. – Все, давай, не можу більше розмовляти, невдовзі Миколу привезуть.
Олені нещодавно виповнилося тридцять два, і вона була одна. Хоча могла б одружитися ще сім років тому. Її молодий чоловік Антон, з яким Олена зустрічалася майже рік, зробив дівчині пропозицію, яку вона з радістю прийняла.
Молоді люди готувалися до весілля, Олена вже й сукню купила, як раптом вона дізналася про зраду Антона …
Опинилася якось у справах у тому мікрорайоні міста, де жив Антон, і вирішила зробити нареченому сюрприз.
Купила його улюблений тортик і зайшла в гості…
А Антон був не один, з якоюсь гарненькою дівчиною, і чим вони займалися, Олені відразу стало зрозуміло…
Антон намагався вимолити у Олени прощення. Говорив, що ця дівчина для нього нічого не означає, і після весілля він стане зразковим і вірним чоловіком, а поки він ще не чоловік, вирішив розважитись наостанок… Типу влаштував собі таке ось прощання з холостяцьким життям…
Але Олена не змогла пробачити Антона, хоча всі навколо, включаючи її маму Наталю Степанівну, твердили про те, що потрібно пробачити зраду.
– Ну подумаєш гуляв мужик один раз, теж мені біда велика! – сказала доньці Наталя Степанівна. – Твій батько взагалі постійно зраджував мені, і нічого, жили… І багато хто так живе. Головне, щоб чоловік був здобувачем, не захоплювався біленькою і не сварився. А на все інше можна заплющити очі.
– А я не хочу так жити, мамо, – відповіла Олена. – І очі заплющувати не хочу. Якщо зрадив, значить, не любить…
– Ну і нерозумна! – розсердилася Наталя. – Від такого чоловіка відмовляєшся, сховай ти свою безглузду гордість куди подалі. А то так одна і залишишся.
– Краще одній, аніж із чоловіком, який зраджує…
І ось уже сім років Олена була одна. Антон давно одружився з іншою жінкою, і Наталія Степанівна постійно нагадувала дочці про те, яку нісенітницю вона, на її думку, зробила.
– В Антона вже й дитина народилася, а тобі четвертий десяток пішов, скоро й народжувати пізно буде… І заміж ніхто не візьме. Ой, Оленко, безглузда ти в мене, у кого ти така? Такого чоловіка втратила через свою витівку.
У результаті Олена так втомилася від цих нотацій і моралі, що майже перестала бувати у матері.
Вислуховувати щоразу те, яка вона безглузда, і який Антон чудовий, було нестерпно.
Брат Олени Роман був на два роки за неї молодший. У двадцять сім років Роман одружився з Кариною, і через рік у них народився син Микола. Нині хлопчику було два роки. Олена любила племінника і часто залишалася з ним, коли Роман та Карина вирушали в гості і не хотіли брати з собою дитину. Або ж подружжя просто хотіло побути вдвох. Бувало й таке, що Микола залишався у Олени ночувати. Катя, найкраща подруга Олени, вважала, що брат і його дружина «добре влаштувалися» і користуються добротою Олени…
І так воно й було!
Тому що вже неодноразово Олені доводилося змінювати свої плани заради племінника.
Напередодні дня народження Каті Олена зателефонувала до Романа і сказала, що в суботу її не буде вдома, тому, якщо раптом, у них з Кариною є якісь плани, на неї нехай не розраховують.
– Добре, сестричко, я тебе зрозумів, – відповів Роман. – Ми з Каринкою в суботу теж у гості йдемо, а Миколку відвеземо до батьків Карини…
У суботу близько четвертої години дня у двері Олени хтось подзвонив. Олена нікого не чекала, вона збиралася на день народження і чепурилася перед дзеркалом.
Жінка глянула у вічко, й остовпіла.
Вона побачила там…
Брата, який тримав на руках Миколу!
– Романе, що трапилося? – запитала Олена, відчинивши двері.
– Сестричко, виручай! – вигукнув Роман. – Каринині батьки поїхали в село, бабуся занедужала. А наша мама знову слаба… Нема з ким залишити Миколку. Ти ж не відмовишся?
– Але ж я йду на день народження! Я ж казала тобі.
– Так? Я забув, – збрехав Роман, заходячи в квартиру і ставлячи на підлогу сина, який одразу прямо у взутті побіг у кімнату. – Оленко, будь ласка! Побудь з Миколкою.
– Романе… Я не можу…
– Як це не можеш? – здивувався брат. – І що нам робити?
– Я не знаю… Ідіть у гості разом із Миколою.
– Та ти що! Він не дасть нам нормально посидіти й відпочити! Ти ж його знаєш, він непосидючий.
– Тоді відмовтеся від походу в гості.
– Оленко, будь ласка! Карина дуже засмутиться, а їй не можна нервувати. Я не хотів говорити тобі, думав пізніше, але якщо вже так все складається… Коротше кажучи, Каринка вагітна. Термін невеликий.
– Вітаю, – щиро сказала Олена. – Дуже рада за вас.
– Дякую! То що, виручиш? Будь ласка!
– Катя образиться, якщо я не прийду.
– Та годі тобі, поображається і перестане… Тобі, що, подруга дорожча за рідного брата і племінника? Та й Карині потрібні зараз виключно позитивні емоції, давай не засмучуватимемо її…
– Романе… Ну, не можу я… Мене чекають, я вже зібралася… Може, Лариса побуде з племінником?
– Ти забула, як минулого разу Миколка заліз на стілець, а потім в лікарні опинився?
– Я думаю, що Лариса зробила висновки і тепер краще буде стежити за дитиною.
– Краще за тебе ніхто з Миколкою не впорається… До того ж у Лариси зараз особисте життя вирує, на відміну від тебе…
– На твою думку, у мене немає особистого життя?!
– Не чіпляйся до слів. Я ж чудово знаю, що ти після того, як виставила Антона, до цього дня одна… Та тобі тільки в радість має бути дбати про племінника, а незабаром ще в тебе з’явиться племінник чи племінниця…
Якщо своє особисте життя не складається, і дітей у тебе немає, займайся нашими! Ми з Каринкою хочемо щонайменше трьох… Все, Оленко, я побіг. Ось пакет, тут запасні речі Миколи, його зубна щітка…
– Навіщо щітка?
– А раптом ми в гостях засидимося, Миколка тоді в тебе ночувати залишиться…
– Романе! Я не сказала, що згодна побути з Миколою… – спробувала заперечити братові Олена.
– Оленко, сестричко, мені вже ніколи, нам пора їхати в гості, нас чекають… – сказав Роман і попрямував до дверей.
– Романе, стривай! Може, все таки до мами його відвезеш?
– Вона слаба! – гукнув брат.
Він уже біг униз сходами і повертатися за сином не збирався.
Олені стало прикро до сліз. Тільки зараз до неї дійшло, що подруга цілком права… Брат і його дружина нахабно нею користуються… Вони ставлять на перше місце свої інтереси, а її думку не беруть до уваги. Вважають, що коли вона не має чоловіка і своїх дітей, вона просто зобов’язана весь свій вільний час присвячувати племіннику.
А у мами слабість трапляється саме тоді, коли Роман просить посидіти з онуком, в інші дні вона не скаржиться. Та й узагалі на здоров’я не скаржиться… Підозрілий збіг…
Оскільки пропускати день народження Каті, Олені не хотілося, вона подзвонила подрузі і запитала, чи не можна прийти разом з Миколою, розповівши, що брат сьогодні поставив її перед фактом.
– Приходь, звісно, – зітхнула Катерина. – Але те, як поводяться Роман і Карина по відношенню до тебе – обурливо!
– Я знаю, Катю…
– Ну, нарешті, ти погодилася зі мною, а то щоразу виправдовувала цю парочку…
Олена з Миколою були у Каті, коли Олені подзвонила Карина.
– Привіт! – як нічого й не було, сказала вона. – Миколі треба о сьомій вечора дати краплі від алергії, Роман забув тобі сказати. Краплі у пакеті з речами. Накапаєш десять крапель у воду чи сік і даси йому випити.
– Добре, але о сьомій годині не вийде.
– Чому не вийде? – здивувалася невістка.
– Тому що ми з Миколою зараз у гостях, на дні народження моєї подруги, додому повернемося до дев’ятої, не раніше.
– Що-о-о?! – вигукнула Карина. – Ти потягла нашого сина у гості? Ти зовсім вже? А якщо він там занедужає? Мало хто там приперся до твоєї подруги. Або раптом Миколка з’їсть щось не те в гостях, а він, між іншим, має непереносимість! Негайно йдіть додому!
– Послухай, Карино, а може, ви з Романом самі займатиметеся своєю дитиною?! – терпець Олени урвався остаточно. – Я казала Роману, що мене запросили на день народження, але він все одно привіз мені Миколу.
– Та тобі в радість має бути сидіти з племінником! – Карина сказала те, що Олена вже чула сьогодні від брата. – У самої ні кішки, ні дитини, заміж ніхто не кличе, що тобі робити? От і допомагай нам із Романом!
– Де ви зараз? – запитала Олена.
– А що? Ми в гостях, ти ж знаєш…
– Де саме? Адресу скажи.
– Сонячна тридцять чотири, квартира вісімнадцять. А тобі навіщо?
– Просто цікаво, – відповіла Олена і додала. – Краплі Миколі я дам вчасно, не хвилюйся.
– Дякую, – відповіла Карина і поклала слухавку.
Олена вибачилася перед Катею, попрощалася з усіма, і вони з Миколою вирушили додому. Там Олена дала племіннику краплі, після чого викликала таксі. І вже через двадцять хвилин Олена дзвонила в домофон будинку номер тридцять чотири по вулиці Сонячній.
Карина й Роман були вражені, побачивши Олену й Миколу…
– Це ваша дитина, а в мене свої плани на вечір, – сказала Олена приголомшеним родичам і пішла.
На подвір’ї її чекало таксі.
Того ж вечора Олені подзвонила мама і почала виказувати.
– Як ти могла так вчинити?! Не очікувала я від тебе, Олено… Свого особистого життя немає, і братові з дружиною заважаєш?!
– Як я їм завадила, мамо?
– Важко було з племінником побути? Роману й Кариночці необхідно іноді відпочивати від дитини, невже незрозуміло?
Подзвони Роману і перепроси. І скажи, що завтра готова весь день провести з племінником. У кого ти така безглузда?
Мало того, що сама не має сім’ї, і вже навряд чи буде, то ти ще з рідним братом і його дружиною стосунки псуєш. Хочеш зовсім одна залишитися?
– До побачення, мамо, – сказала Олена і поклала слухавку.
У неї не було більше ні сил, ні бажання вислуховувати несправедливі звинувачення.
Найприкріше було те, що вона стільки зробила для брата та його дружини протягом цих двох років, і ось варто було один раз відмовити, як відразу стала поганою…
Через тиждень Олена отримала на роботі несподівану пропозицію. У сусідньому місті відкривали філію їхньої фірми, і начальник запропонував Олені місце заступниці керівника.
– Я давно за вами спостерігаю, Олено Петрівно, – сказав Максим Сергійович. – Ви розумна, відповідальна, і я впевнений, що впораєтеся з новою посадою. Крім того, я вважаю, що вам треба рухатися вперед. Отже, якщо вас не бентежить переїзд до іншого міста…
– Не бентежить, Максиме Сергійовичу, – усміхнулася Олена. – І дякую вам за довіру!
– Ти зовсім вже?! – галасувала мама, коли дізналася про те, що дочка їде. – У Кариночки незабаром друга дитина народиться, я взагалі хотіла, щоб ти звільнилася і допомагала сім’ї брата, сиділа з племінниками…
– А жити я на що буду, по-твоєму?
– Можна знайти якусь роботу, яка не забирає багато часу… Зараз і дистанційно можна працювати. Навіщо тобі багато грошей, ти сама, на кого витрачати? Це у Романа сім’я і скоро буде двоє дітей.
– Я їду, – рішуче відповіла Олена.
– От недолуга! Куди ти назбиралася? У тебе там ніякого немає, всі родичі тут… Кому ти там будеш потрібна, у чужому місті? Занедужаєш, то склянку води ніхто не подасть!
– А це добре, що там нікого нема! Знаєш, іноді жити далеко від родичів дуже корисно.
Через тиждень Олена поїхала і почала нове життя… А незабаром молода жінка познайомилася з хорошою людиною і вийшла заміж. Вони з чоловіком дуже щасливі і тепер чекають на свого первістка.
З родичами Олена спілкується тільки по телефону, але дзвонить вона їм не часто, як і вони їй…
Вона знає, що брат і невістка все ще ображені на неї, а мати продовжує вважати її нерозумною… Але Олені тепер все одно, і вона анітрохи не шкодує, що колись змогла сказати «ні» і наважилася поїхати.
Родичів не вибирають, і добре, коли з ними складаються добрі стосунки, де є місце взаєморозумінню та взаємодопомозі…
Але так буває не завжди, і часом єдиний вихід не посваритись остаточно і не дати себе використовувати – тримати дистанцію.
А з деякими родичами краще жити у різних містах і звести спілкування до мінімуму.
Олена це вчасно зрозуміла…