– Олег, знаєш, що мама сьогодні запропонувала?
Було видно, що Олені не терпиться розповісти новину своєму чоловікові.
– І що ж? – без особливого ентузіазму запитав він. Олег не надто любив свою тещу. Ніби нічого поганого вона й не робила, але любила, щоб все було так, як вона хоче. І якщо Олена з Олегом робили по-іншому, вона дуже злилася і ображалася.
Наприклад, вона наполягала на тому, що треба відзначати весілля. Покликати купу родичів, друзів, зняти ресторан, замовити ведучого.
А Олена та Олег всього цього не хотіли. Вони вирішили, що після розпису просто поїдуть у відпустку, там зроблять гарні фотки, а після приїзду посидять із батьками в кафе, а з друзями влаштують пікнік.
Як же була обурена Марина Сергіївна! Казала, що це не по-людськи, що в неї лише одна дочка, і вона хотіла погуляти на її весіллі. І згадати їм згодом буде нічого.
Але Олена та Олег наполягли на своєму. Так Марина Сергіївна навіть не привітала їх у день весілля. Мовляв, весілля немає, з чим вітати? Зі штампом у паспорті?
І так було у всьому. Тому, коли дружина Олега завела цю розмову, він лише напружився. Очевидно, нічого хорошого.
– Мама нагромадила велику суму грошей. А ще продала свою дачу, всерівно туди перестала їздити після того, як не стало тата. І вона пропонує віддати нам ці гроші, а ми додамо і купимо квартиру! Має хорошу суму, більше половини вартості квартири точно. Класний варіант, правда? Сума іпотеки буде зовсім невеликою, та й ми розживемося власним житлом. Скільки можна мотатися по орендованих квартирах?
Олег насупився. Олена чекала, що чоловік зараз дуже зрадіє, але він, мабуть, навіть не збирався.
– А в чому каверза? – запитав він.
– Чому одразу каверза? – навіть образилася Олена. – Мама просто хоче нам допомогти…
– І все?
– Ну… так. Але тільки вона просить, щоби ми і їй виділили частку в квартирі. Мовляв, як гарантія того, що якщо ми раптом розійдемося, моя та її частка окуплять ті гроші, які вона вклала.
Ах ось, у чому каверза. Начебто, нічого такого, навіть можна назвати благородним жестом. Але Олегу все це не подобалося.
– Олено, я проти, – промовив він.
Дружина одразу похилилася і обурено глянула на чоловіка.
– Чому? Через частку? Господи, Олеже, ми ж не збираємося розходитись! А мамі так просто буде спокійніше, це ж умовність.
– Не лише через це. Я не хочу брати гроші у твоєї мами, тому що ми тоді будемо винні їй.
– Та чому? Вона сама запропонувала.
– Сьогодні запропонувала, а завтра передумає. Попросить повернути. Не дай боже, зі здоров’ям щось чи захоче знову дачу. І де ми знайдемо такі гроші? Нехай краще будуть у неї відкладені.
Олена важко зітхнула. Їй і самій не дуже хотілося брати гроші матері. Все ж таки це неправильно якось. Але так вже хотілося придбати свою квартиру! Хотілося облаштувати її, зробити гарний ремонт. А зараз відсоток з іпотеки величезний, там така переплата! Невигідно брати, та й не потягнуть вони швидше за все. А тут мама вихід запропонувала, а Олег ніс верне.
– Але й не тільки це мене бентежить, – продовжував чоловік.
– А що ще? – невдоволено спитала Олена.
– Твоя мама – хороша людина, але досить вразлива. Ти й сама знаєш. – Було видно, що Олег старанно вибирає слова. – І якщо раптом, з якоїсь причини, ви з нею посваритеся, вона може піти на принцип. Зажадати свою частку, виселити нас ще щось.
– Вона так не зробить, – обурилася Олена.
– Я на це сподіваюся. Але точно знати ми не можемо. Я хочу сказати, що житло має бути тільки нашим, що ми повинні купити його самі, щоб ніякі підводні камені пізніше не спливли. Я не хочу, щоб потім мене ж і дорікали за найменшої сварки. Не хочу бути зобов’язаним і перейматися тим, що щось піде не так.
– Я тебе зрозуміла, – кивнула Олена.
– Знаєш, що можна зробити? – промовив Олег, розуміючи, що дружина засмутилася. Та й, зізнатися, він і сам хотів би переїхати, та ось тільки дорого все зараз.
– І що?
– Ми можемо взяти у твоєї мами гроші у борг на початковий внесок. Повертатимемо частинами. І квартиру зможемо тоді найближчим часом купити, і належатиме вона лише нам, і гроші будуть не подарунком для нас.
– Що правда? – з посмішкою запитала Олена.
– Правда. Ну, що, згодна на це?
– Звісно! Знаєш, зізнатися, мене теж бентежило, що я візьму в мами гроші. Ще й таку велику суму. Ти маєш рацію, хай краще будуть у неї. Початковий внесок не такий великий, та й повернемо ми його поступово.
– Чудово. Залишилося з твоєю мамою поговорити.
– Я впевнена, вона погодиться.
Наступного дня Олена вирушила до мами. Їй не терпілося розповісти, що вони з Олегом вигадали. Вона вважала, що мамі теж сподобається такий варіант, адже страшно розлучатися із накопиченнями. Особливо тоді, коли пенсія вже не за горами. Невідомо, як довго здоров’я дозволятиме працювати, а так хоч заощадження є.
Може, мамі навіть варто купити якусь кімнату, на це їй вистачить грошей. І здавати її буде гарним додатком до пенсії.
Олена вирішила, що і цей варіант мамі запропонує.
– Ну що, поговорила з чоловіком? – запитала мама.
– Поговорила. Ми вирішили, що не братимемо у тебе ці гроші.
– Це ще чому?
Було видно, що мама дуже обурена.
– Ти дослухай, будь ласка. Ми візьмемо в тебе борг на початковий внесок. І поступово повернемо його. Такий варіант кращий.
– І чим він кращий? Тим, що переплачуватимете банку гроші? Тим, що ви матимете величезний щомісячний платіж? Нісенітниця якась!
– Ну чому, нісенітниця, – зніяковіла Олена. – Просто ми не хочемо позбавляти тебе всіх заощаджень, хочемо самі всього досягти. Та й тобі краще – гроші залишаться при тобі. Ти можеш купити кімнату і здавати її теж відмінний варіант.
Олена думала, що мама зараз погодиться, але вона розлютилася ще сильніше.
– Я сама вирішу, як розпоряджатися грошима! А ти робиш вкрай нерозумно, якщо ви розлучитеся, квартира буде ділитися навпіл! А так була б і моя частка, а якби ще й дитина, то взагалі б Олегу копійки дісталися!
– Мамо, ми не збираємося розлучатися, – похитала Олена головою.
– Ой, не зарікайся. Завжди потрібно мати запасний план.
Олені не подобалася вся ця розмова. Вона думала, що мама щиро хоче допомогти їхній родині. Але вона це робила лише для того, щоб Олегу найменше дісталося після розлучення. Хоча ні про яке розлучення навіть не йдеться.
– Мамо, ця розмова закінчена. Я не збираюся розлучатися з Олегом, квартиру ми купимо самі, і вона буде на нас двох. І якщо раптом що, ми все поділимо порівну. Залишається питання: чи ти даси грошей у борг на початковий внесок? Це приблизно половина тієї суми, яку ти маєш. Ми намагатимемося повернути якнайшвидше, але якщо ти хочеш, то ми можемо написати розписку.
– Я не дам вам грошей, – заявила мама.
Такого Олегна не чекала.
– Чому можна дізнатися?
– Краще я їх збережу. Хоч буде можливість тобі щось купити, якщо ви розійдетесь.
– Мамо, ти знову? – схопилася Олена. – Годі вже про це думати!
– Але якщо ти не хочеш думати, я це зроблю за тебе.
Олена зрозуміла, що мати знову за старе. Вона згодна зробити тільки так, як хоче. Ні про яку допомогу тут не йдеться, а тільки про її примхи і бажання.
Олена мимоволі подумала, що Олег мав рацію. Що якби вони сварилися з мамою, не дай боже, звичайно, вона могла б і частину квартири зажадати. І почалося б веселе життя. Адже мама звикла, що всі довкола роблять так, як вона того бажає.
Увечері Олена передала чоловікові слова своєї мами.
– Я, звісно, в шоці. Чому вона така впевнена, що ми розлучимося?
– Вона просто хоче залишитися в плюсі за найгіршого розкладу. Я навіть певною мірою її розумію. Але я радий, що ми не брали ці гроші. Впевнений, нам би все це відгукнулося неодноразово.
– Я тепер також це розумію. І що робитимемо?
– Будемо збирати гроші, – знизав Олег плечима. – Я, сподіваюся, що мене скоро підвищать, більше отримуватиму. А поки що поживемо на орендованій.
– Згодна, – зітхнула Олена.
Щоразу, коли мама приходила до них у гості, вона не забувала сказати, що вони самі винні, що відмовилися від її плану. І тим самим ще й її образили.
Але довго збирати не довелося. У Олега, на жаль, не стало бабусі, і батьки віддали йому її помешкання. Не стали навіть претендувати на нього, сказавши, що у них все є, а молодим це допоможе. Квартира була маленькою, старою, тому Олег з Оленою її продали і, додавши те, що вже назбирали та іпотечні гроші, придбали собі гарне житло.
І навіть тоді мама продовжувала обурюватись. Мовляв, могли б взяти мої гроші і взагалі не влазити в іпотеку. Щоправда, не забувала згадати, що тоді треба було б виділити їй частку. Про всяк випадок, так би мовити.