— Краще чим чаї ганяти, могла б у кімнаті прибрати! – невдоволений вигук чоловіка застав Олену за сніданком.
— Григорій, я всю ніч з малюком поралася, ти ж знаєш, дай хоч кави випити, — втомлено виправдовувалася дружина.
— А навіщо ти з ним поралася? Чому Наталя своєю дитиною не займається? Народили і батькам віддали, чи що?
— Ну так Олексій у відрядженні, а Наталці хоч колись треба висипатися, Денис такий неспокійний малюк.
— А як ми справлялися? У нас не було кому онуків брати, всі працювали, — подався у спогади Григорій.
— Я вже якось справлялася, ти зі своєю роботою не надто часто вдома бував, — нагадала дружина. — Ось тому, що я пам’ятаю, як це важко, намагаюсь допомагати дочці, чим можу.
— Ну-ну, помічниця знайшлася, допомагає вона. А про господарство забула! Посуд не митий, квартира не прибрана, сорочки не прасовані, — перераховував гріхи Олени чоловік.
— Григорій, посуд у раковині твій, після сніданку залишився. Прибирання я три дні тому робила, треба тільки пропилососити подекуди, а сорочки ввечері випрасую, коли з роботи прийду, — примирливо сказала Олена.
— Знаю я твоє «після роботи». З’явишся, на кухні засядеш і будеш там до ночі сидіти.
— Але ж я не просто так там сиджу, мені готувати доводиться, мити посуд, що ти за день накопичив.
— Тебе послухати, то тільки я один у цьому домі безлад розвожу, — озирнувся чоловік. — Я, між іншим, теж працюю і ходжу по змінах. Я прошу елементарної поваги до себе та своїх потреб!
— Ну, що ти завів зранку раніше?
Олена потерла долонями скроні, від недосипу голова була важка.
— А коли, скажи милість, ми можемо поговорити? Вранці ти не виспалася, увечері втомилася. У хаті безлад, у холодильнику — пусто!
— Ну, так візьми і вимий свою чашку, прибери свої шкарпетки, вийди за хлібом! — не витримала дружина.
– Ах, ось ти як заговорила! — одразу розійшовся чоловік. — Я працюю, гроші в будинок приношу, а замість подяки чую такі заяви!
Чоловік справді багато працював, і Олена засоромилася.
— Ну вибач, я не хотіла, просто не витримала. Але ти міг би мені допомагати трохи бодай у вихідні.
– Мої вихідні нікого не стосуються, – заявив Григорій. — Я маю право відпочити після роботи, як будь-яка нормальна людина.
— Я теж нормальна людина, тільки в мене чомусь немає такого права, — зауважила Олена.
— Ти не порівнюй мою роботу та свою. Що ти там взагалі робиш, чаї з подружками ганяєш? Впевнений, що ви там особливо не турбуєтеся, сидите, пліткуєте, а потім додому йдете, день пройшов і добре.
Сварку зупинив дзвінок у двері, за сином з’явилася Наталя.
— Привіт, мамо, тату, — вбігла до кухні дочка. – Як Денис, спав? Їв добре?
— Та що ти метушишся, зараз розбудиш свого сина… — почав бурчати Григорій.
З кімнати почувся дитячий плач.
— Ну, почалося, — закотив очі до стелі батько. – Усю ніч плакав, спати нікому не давав і знову!
Про те, що його нічний спокій оберігали беруші, Григорій вирішив не згадувати.
– Мамо, правда він всю ніч плакав?
Дочка вдивлялася у втомлене обличчя Олени.
— Так, поплакав трохи.
Жінка не втрималася і позіхнула.
— Як же ти на роботу підеш, ти ж зовсім не виспалася? — Наталя з жалем дивилася на матір. — Ох, дарма я на це погодилася, треба було якось самій…
— Не кажи нісенітниці, Наталю, я якось упораюся, а ввечері спати раніше ляжу, — запевнила мати. — Сама виспалася, відпочила?
— Так, дякую тобі, мамо, — дочка цмокнула матір в щоку. — Я вже кілька тижнів так добре не спала.
— Ну ось і добре, значить, не дарма все зробила.
***
Після роботи Олена згадала, що давно обіцяла заїхати до сестри. Додому не хотілося повертатися, бо там був Григорій.
— А Григорій, що скаже, як ти вчасно додому не повернешся? – запитала Тетяна, наливаючи сестрі чай. — Сваритися не буде?
— Та він все все одно сваритиметься, Таня, — поділилася з сестрою Олена. — Я тому й додому не хочу йти. У нього вихідний сьогодні, цілий день, мабуть, на дивані лежить, чашки за собою не помиє. А зараз прийду, буде мені дорікати, що посуд не мито, та сорочки не прасовані. Ой, сорочки! – Згадала ранкову обіцянку Олена.
– А що з ними? – округлила очі Тетяна.
— Григорію обіцяла випрасувати увечері. А тепер, поки прийду, вже пізно буде, та й раніше лягти сьогодні хотіла.
Жінка довго позіхнула і потерла обличчя руками.
— Ти чого, ночами не спиш, чи що? Мемуари пишеш? – засміялася сестра.
— Та ні, Наталка онука залишала на ніч, він дуже неспокійний, вона зовсім не висипається, от я й запропонувала допомогти.
Жінка знову позіхнула.
— Ну, ти даєш, тобі ж на роботу! А Григорій чого не допоміг? Вихідний у нього, ти кажеш, — зауважила сестра.
– Ти що, Таню! – замахала руками Олена. — Він навіть до дитини не підійде. Він зі своїм не дуже няньчився, а тут …
— Зрозуміло… — підсумувала Тетяна. — Значить, Григорій не змінюється.
— Чому ж змінюється, — посміхнулася Олена. — Їсть більше, бурчить частіше, допомагає рідше, компліментів не каже зовсім.
— Погано, — похитала головою сестра.
— А що вдієш, Тань? Не йти ж від нього, стільки років прожили. Хоча іноді й хочеться все кинути та жити окремо. Сама собі господиня, коли хочу посуд мию, коли хочу прибирання роблю, — розмріялась Олена. — А можу взагалі нічого не робити, і ніхто не буде над душею стояти і дорікати з самого ранку.
— Ну то, може, тобі так і зробити? — обережно зауважила Тетяна. — Я, Олено, навіть уже не пам’ятаю, коли ти востаннє посміхалася при згадці про чоловіка.
Спостереження Тетяни ще більше засмутили сестру.
— Не знаю, Таню, хай вже все йде, як іде…
***
За місяць Наталя знову залишила малюка матері на ніч. У молодих намічався похід до ресторану на день народження друга, і Олена дуже хотіла, щоб дочка розвіялася та провела час у компанії друзів.
— Ну, і що ти знову сидиш, втомлена? — привітався так чоловік, що вийшов за Оленою на кухню.
— Денис, як завжди, не спав, — коротко доповіла Олена, наливаючи воду у склянку.
— Снідати будемо? — похмуро спитав він.
— Ти снідай, а я ще трохи посплю, дякувати Богу, сьогодні неділя.
— Ну, так раз неділю, то мене вже й годувати не треба?! – обурився Григорій. — Може, тепер у нас прийнято сніданок чоловікові раз на тиждень подавати?
— Ну, що ти завівся? У холодильнику все приготовлено, салат накришений, тобі тільки розігріти і заправити кавоварку, — примирливо сказала Олена, рухаючись у напрямку до спальні.
Дверний дзвінок зупинив її маневр та черговий монолог чоловіка.
— Привіт, мамо, тату!
Наталя, як завжди, рухалася стрімко.
– Як Денис? Знову не спав? Мамо, ти зовсім погано виглядаєш, може, тобі ще поспати? – Засипала вона матір.
— Так, мабуть, вже не доведеться, — пробурмотіла Олена.
– Спати треба вночі! — голосно проголосив батько. — І дитиною треба самій займатись, а не на матір перекладати.
— Тату, ну чого ти бурчиг? — не прийняла сердитого тону дочка.
Вона обійняла батька, і той, здавалося, пом’якшав.
— Он, мати твоя сама якось з тобою впоралася, бабусі до нас не ходили. А твій зовсім ночами не спить, мати не висипається. Вона зранку ніяка, навіть сніданок не може приготувати. Ні, ти подивися на неї, зараз на стільці засне!
Він показав рукою на Олену, що гойдалася на краєчку табуретки, заплющивши очі і, здається, справді спала.
— Так, мама щось зовсім погано виглядає, — згодилася дочка. — Мабуть, не треба її більше просити Дениса брати на ніч.
За останніх слів Олена стрепенулась.
— Ні, ну що ти, Наталю, я впорядку, просто не виспалася. Я відпочину сьогодні, увечері раніше ляжу і завтра буду як огірочок, — запевнила вона дочку.
— Ага, огірочок! – вигукнув батько.
— Цей огірок прийде з роботи зелений і кислий, плутатиметься від втоми і вечерю приготувати не зможе, — нарікав батько. — З нею навіть поговорити нема коли, вранці вона не виспалася, увечері — втомилася. У хаті безлад!
– У мене ідея! – зраділа Наталя. — Що, коли вам поїхати у вихідні за місто? Проживете в котеджі, погуляєте на природі. Там добре готують у кафе, і шашлики можна поїсти, лазня знову ж таки. Адже це хороший варіант для відпочинку. І там ви будете разом, зможете розслабитись, поговорити.
Наталя дивилася на батьків, радіючи, що така вдала ідея спала їй на думку.
— Ну, не знаю… — сказала Олена. — Загалом, ідея приваблива, відпочити на природі я б не відмовилася. Та й від приготування їжі теж не завадило б відволіктися.
— Та ти не надто вдома і займаєшся, — раптом грубо зупинив її Григорій. – Від чого тобі відпочивати?
Олена з дочкою від несподіванки не знайшли, що відповісти.
— А якщо вже тобі так відпочивати закортіло, то можеш он у кріслі посидіти, у тебе прасування назбиралося, на півроку відпочинку вистачить, — вів далі чоловік. — А то придумала, залишити господарство і їхати кудись гроші витрачати!
— Тату, якщо проблема в грошах, то я скажу Олексію, впевнена, він погодиться, щоб ми могли сплатити вашу поїздку. Як подяка за допомогу, наприклад, — запропонувала донька.
— Немає у нас жодної проблеми в грошах, — заявив батько.
— Наша єдина проблема — твоя мати. Точніше, її нездатність займатися будинком. Я не думаю, що її небажання виконувати обов’язки треба заохочувати, — сказав він і ліг на диван, увімкнувши телевізор.
— Знаєш, що, Григорій, — тихо, але твердо промовила Олена. — Я довго закривала очі на твої нападки та висловлювання на мою адресу, але мені це набридло! Я, мабуть, піду сьогодні до Тані, бо продовжувати цю розмову мені не хочеться.
Наталя ніколи не лізла у сварки батьків, не стала і зараз. Вона зібрала сина і викликала їм із матір’ю таксі.
Наступного дня Олена повернулася додому ближче до обіду, чоловік був на місці.
– А, з’явилася … – протягнув він голосом, що віщував нову сварку. — Нагулялася, отже. З Тетяною там все мене обговорювали?
Олена мовчки пройшла до кімнати.
— Чого мовчиш? Давай починай прибирати, поки тебе не було твої справи самі себе, як бачиш, не зробили, — посміхнувся він, радіючи власній дотепності. — Посуд хоч помий спершу, а то обідати час, а в нас чистої тарілки немає.
Олена не почала нагадувати чоловікові, що чистих тарілок вдома вагон, а немитий посуд — його особиста заслуга.
— Чого ти тут ходиш, навіщо дістала сумку? Чи думаєш, що я з тобою в цю поїздку вирушу? Тож ти навіть не розраховуй. Навколо подивись, бруд і пил, білизна не прана.
— То чого ж ти лежиш тоді? – не витримала Олена. — Білизну в машинку покласти не можеш. А посуд за собою помити теж складно?
Жінка продовжувала збирати сумку.
– У мене вихідний, – парирував чоловік. — Маю право відпочити! А ти, до речі, чому не на роботі? — Згадав, що сьогодні понеділок Григорій.
– Я відгул узяла.
– Відгул? – округлив очі чоловік. — Гуляти маєш намір, значить? І що ж це у тебе за свято таке?
— Я йду від тебе, Григорій, ось і свято. Набридли мені твої причіпки, я спокійно пожити хочу.
— Ну, почекай, почекай… — запереживав чоловік. – Куди ти підеш? На тебе хтось чекає, у тебе є інший?
— Нікого не маю. Чекає Тетяна, поки в неї поживу. Потім подам на розлучення, квартиру розміняємо, — твердо продовжувала Олена.
— То це Тетяна тебе налаштувала? — висловив здогад чоловік. — А ти більше її слухай, то зовсім світом підеш! Вона сама розлучилася давно, дітей немає, з неї та ще порадниця!
— Дай Тетяні спокій, вона ні до чого, це моє рішення.
— Ну постривай, Олено, ну не можна ж так, — схаменувся Григорій, зрозумівши, що дружина не жартує. — Ну, погарячкував я, може, зайвого чого сказав, то я перепрошую!
Але Олена більше не слухала чоловіка. Вона зібралася і з’їхала до сестри, а незабаром подала на розлучення та поділ майна.
Григорій кілька разів намагався повернути дружину, але його аргументи жінку не переконали.