Олені було сорок три роки. І вона жодного разу не була одружена, не було дітей. Так, навіть смішно сказати, у Олени жодного разу серйозних стосунків не було.
Деколи Олена думала про те, як так вийшло? Вона ж ніколи не була не гарною, та й зараз виглядає досить привабливою. Так, на свій вік, але дуже нічого. Фігура струнка, приємне обличчя.
Характер у Олени також був нормальним. З нею багато про що можна було поговорити, вона вміла вислухати. Та й своїми проблемами намагалася не напружувати.
А вже про розум і говорити нема чого. Олена мала вищу освіту, вона у фірмі доросла до заступника генерального директора.
І взагалі, Олена любила постійно чогось навчалася. Наприклад, три роки тому стала інструктором йоги. У вихідні іноді викладала. Так би мовити, для душі.
За своє життя Олена купила квартиру, машину. Зробила шикарний ремонт, побувала у двадцяти країнах.
Але не було лише одного – міцного чоловічого плеча поряд.
Олена поверталася додому до своєї порожньої квартири і думала про те, що так вона і не пізнає радості кохання. Мабуть, про це треба було думати, коли вона була зовсім молодою. Її подруг тоді більше хлопчики, ніж навчання цікавили. А Олена була відповідальною, намагалася засвоїти якнайбільше знань.
А після навчання треба було посилено працювати. Потрібно було на щось винаймати квартиру, на щось купувати продукти. І знову ж таки, не до стосунків було.
Потім Олена стала рости кар’єрними сходами. Намагалася вести кілька проєктів. Яке вже там кохання, якщо ти додому тільки опівночі повертаєшся.
Траплялися рідкісні кавалери, але вони не підходили Олені, то вона їм.
І ось, тепер їй сорок три, а кохану людину навіть на горизонті не видно. Складно у такому дорослому віці знайти своє кохання. Адже коли ти молодий, у тебе особливо і вимог до партнера немає. Весело з ним, цікаво, вже підходить. А зараз? Хочеться, щоб і заробляв пристойно, і щоб поважав особисті межі, та й відповідальним, природно, був.
А де такі водяться? Такі вже давно одружені, в молодості їх розібрали. Хоча, Олена вже часом думала, що хоч якогось чоловіка поруч непогано мати. Але в такому віці це виявлялося проблемою.
І чим старша ставала Олена, тим сильніше їй хотілося цього кохання. Їй здавалося, що вона щось у цьому житті втрачає. Так, успішна, так, гроші водяться. Але навіщо все це, якщо вона вечорами сумує одна?
Навіть із подругами виходить рідко зустрітися. У всіх чоловіки, діти. В однієї навіть онук уже є. І лише Олена завжди вільна, ніхто на неї не чекає вдома.
Олена, таємно від усіх, любила дивитись різні любовні серіали, читати романи. І мріяла, що її принц колись з’явиться перед нею.
Скільки разів вона реєструвалася на сайті знайомств, не порахувати. Але щоразу, за кілька днів, видаляла додаток. Не витримувала кількості того бруду, що на нього виливалося. Можливо, якби вона була терплячіша, то й змогла б знайти когось гідного. Але не виходило.
І ось одного разу, коли Олена вже, здавалося б, зневірилася зустріти те саме кохання, воно знайшло її саме. Ну, може, й не кохання, а лише його видимість…
Якось, коли Олена була на роботі, їй надійшов важливий лист. Потрібен був її підпис, а Олена була дуже зайнята, тому попросила секретаря пустити до неї кур’єра.
До кабінету зайшов молодий чоловік, років на десять-п’ятнадцять молодший за Олену. Він був досить привабливим та дуже усміхненим.
– Потрібний ваш підпис, – промовив він.
Олена чомусь зніяковіла. Вона якось закрутилася на кріслі, навіщось кашлянула, глянула у вікно, і лише потім кивнула.
На бланку, простягнутому чоловіком, вона поставила свій підпис і простягла папір йому назад.
– Який гарний почерк, – усміхнувся він.
– Дякую.
– Так, ось ваш лист. Мабуть, щось важливе.
– Так, дуже, – сказала Олена, не знаючи, що ще додати. Чомусь не хотілося прощатися із цим чоловіком.
– Ви, мабуть, багато працюєте, – промовив він з усмішкою, простягаючи їй листа, – раз навіть часу не було вийти.
– Так, роботи й справді багато, – кивнула Олена, зніяковіло відводячи погляд. Чомусь її думки були не зовсім пристойними.
– Ви пробачте мені за нахабство, але може ви дозволите пригостити вас чашкою кави? Усім треба іноді відпочивати.
Олена розуміла, що це неправильно. Він молодший за неї, набагато нижчий за статусом, та й сумнівалася вона в щирості його намірів.
Але мозок говорив одне, душа, таки прагне уваги. І Олена кивнула.
Вони домовилися зустрітися увечері у кафе навпроти. Олена вмовляла себе, що просто посидить годинку, відволічеться, і на цьому все скінчиться. Ну, не може у неї бути роману із цим молодим кур’єром. Це навіть смішно!
Але все пішло інакше. Спочатку вони посиділи в кафе, потім Вадим (так його звали) умовив Олену поїхати до клубу.
У клубах вона не мала років двадцять. І їй, якщо чесно, така гучна музика та натовп людей ніколи не подобалися.
Але сьогодні їй було весело. Здавалося, що з Вадимом їй буде весело всюди.
Прокинулися вони разом, вдома у Олени. Вона схопилася, розуміючи, що спізнюється на роботу, а Вадим лише солодко потягнувся.
– А в мене вихідний…
Олена знала, що так робити неправильно, але дуже переживала, що Вадим зникне з її життя так само стрімко, як і увійшов до нього. Тому вона запропонувала:
– Якщо хочеш, залишайся, дочекайся мене.
– Правда? Було б чудово.
З того моменту розпочався їхній роман. Вадиму було трохи за тридцять. На відміну від Олени, він ніколи не прагнув побудувати кар’єру. Працював на якомусь заводі, але згодом його закрили. Ось він і пішов у кур’єри. Так, платять не надто багато, але на життя вистачає. Та й робота не важка.
Грошей у Вадима, звичайно, було менше, ніж у Олени. Тому найчастіше вона платила за них у кафе, вона купувала йому дорогі подарунки, давала гроші на одяг.
Вадим теж радував Олену, але інакше. Увечері він робив їй масаж, вислуховував її. Погоджувався з будь-якими її пропозиціями, чи то відпочинок за містом, чи перегляд романтичного фільму.
Взагалі Олена розуміла, що це неправильна модель відносин. Прекрасно усвідомлювала, що Вадим із задоволенням користується її грошима. Але вперше за довгий час вона була щаслива.
Вона приходила додому, знаючи, що на неї хтось там чекає. Вечорами вона розмовляла зі своїм чоловіком, ділилася з ними проблемами, турботами, а він уважно слухав.
Вони разом засинали та прокидалися. Уві сні Олена обіймала Вадима рукою і посміхалася – так їй було добре.
Подруги Олени всерйоз турбувалися за неї. Якийсь час вона приховувала свої стосунки, але досить швидко зрозуміли, що щось змінилося. Олену, яка завжди була не проти зустрітися, раптом стало складно виловити. Вічно вона чимось була зайнята. А коли вони все ж таки бачилися, було видно, що вона вся світиться.
От і випитали вони у неї, що ж такого змінилося у її житті.
І Олена розповіла. Розповіла все без таємниці. І що Вадим молодший, і що працює простим кур’єром, і що живе в неї, бо до того жив із мамою.
– Ти розумієш, що він простий альфонс? – обурилася Світлана, найкраща подруга Олени. – Він просто розводить тебе на гроші!
– Те, що я заробляю більше, не означає, що я не можу йому подобатися, – знизала плечима Олена.
– Послухай, він може взагалі пройдисвіт! Так не можна!
– Ми вже три місяці разом. Хотів би обманути, вже обманув би.
– Олено, ти не розумієш? Це ж не справжнє кохання, а куплене! Йому зручно.
Олена зітхнула. Вона розуміла, що подруги за неї переймаються, але вона бачила все інакше. І спробувала їм це донести.
– Дівчатка, я все розумію. Я знаю, що я за нього старша і, напевно, якби не мав своєї квартири і хорошого рахунку в банку, він би навіть не зацікавився мною. І я розумію, що утримую Вадима. Але, зрозумійте, я вперше за довгий час щаслива! Навіть якщо це кохання фальшиве, мені начхати! І мені начхати, що я його купую! Я тепер не самотня, мені з ним дуже цікаво, і я тішуся з того, що приходжу не в порожній будинок. І мені байдуже, хто і що думає. Я вже довго жила так, як треба, тепер хочу жити так, як мені подобається. І, зрештою, бути щасливою.
Подруги так і не зрозуміли. Переживали, що цей Вадим покине Олену, награвшись. Переживала, що він її обмане чи зробить що страшніше.
І дуже здивувалися, коли Олена та Вадим розписалися. А потім Олена народила дитину. Так, пізно, але в сучасному світі таке не рідкість.
Можливо, Вадим просто зрозумів, що з Оленою завжди буде комфортно. Що з нею не треба напружуватися, не треба вдавати з себе того, ким не є. А можна просто жити так, як хочеться.
А може, це й справді було кохання, хто знає. Хоча, яка різниця, якщо зрештою всім добре?