Дев’ятирічний Олексій повернувся зі школи у піднесеному настрої і, дочекавшись, коли батьки повернуться з роботи, заявив їм:
– Мамо, тату, з сьогоднішнього дня всі домашні справи я робитиму тільки, якщо ви мені платитимете за це!
– Це хто ж тебе напоумив? – Поцікавилася мама Світлана.
– Ніхто, я сам! Просто у нас у класі Віталіку батьки платять за це, а я що крайній? Мені також потрібні гроші!
– Гм, – замислився тато Вадим, – і скільки ж ти хочеш отримувати за свою допомогу по дому?
– Ну… я не знаю, – зам’явся Олексій. Він якось не продумав ще цей момент і прайс–лист поки що не склав.
– Добре, тоді давай, ти почнеш заробляти із завтрашнього дня, а не від сьогоднішнього, – запропонувала мама. – За ніч все продумаєш і вранці нам з татом оголосиш твої побажання.
– Ну гаразд, – зітхнув син і закрився у своїй кімнаті, щоб написати список справ і гідну, на його думку, плату за них.
– Що думаєш? – Світла подивилася на чоловіка.
– Думаю, варто спробувати, – відповів Вадим, – стимул у вигляді готівки ще ніколи не підводив. Подивимося, що з цього вийде.
На тому й вирішили.
Вранці Олексій поклав на кухонний стіл листок зошита, розкреслений навпіл. Ліворуч був стовпчик домашніх справ, а праворуч ціна.
– Ого! – присвиснув тато. – Миття посуду – 100 гривень! Винести сміття – п’ятдесят. Пропилососити теж сто. А вимити підлогу – аж двісті? Ну друже, з тебе вийде непоганий бізнесмен!
Син розквіт він такої похвали, не помічаючи іронії.
– Це ще не весь список. Мабуть, я про щось забув, але я залишив там місце, – гордо підняв він ніс.
Збираючись до школи, він гукнув із коридору:
– Давайте мені сміття! Я винесу. І гроші одразу!
– Олексію, так тато вчора виніс, – засмутила сина Світлана.
– От же ж, говорив же ж, давайте, вчора почну, так ні – завтра, завтра, – бурчачи собі під ніс, ображений і засмучений Олексій вийшов з дому.
– Залиш посуд, – нагадав Вадим дружині, коли вони поснідали і Світлана за звичкою стала біля мийки. – Бо дитина без грошей залишиться.
Вона хихикнула і вимкнула воду.
– А я йому завдання напишу на весь день.
Повернувшись зі школи, Олексій кинувся на кухню. На його радість, у мийці сиротливо стояли дві чашки та одна тарілка, а на столі лежала записка:
«Синку, помий посуд, пропилосось у кімнаті, вимий своє взуття, протри пил. Прийдемо, перевіримо і розплатимося. Цілую. Мама».
– Оце так! – подумки підрахував свій дохід за день Олексій і, закинувши шкільний рюкзак, взявся до роботи.
За дві години все було зроблено, і він зі спокійною совістю сів у телефон, ділячись із Віталіком своїми досягненнями.
– Молодець! – похвалив його приятель. – Я тепер прошу за все гроші! У магазин збігати, стіл протерти на кухні, ліжко заправити.
– Ого! – захопився Олексій і засумував. – Ну, мабуть, за ліжко мені не платитимуть.
– Це ще чому? Це теж твоя праця! І взагалі, ти не зобов’язаний це робити, – вчив однокласник Олексія. – Почитай на дозвіллі Сімейний кодекс!
Що таке Сімейний кодекс Олексій не знав, тож поліз в інтернет і зайнявся вивченням інформації. За годину він був підкований і готовий до захисту своїх прав.
Повернувшись із роботи, батьки помітили, що син попрацював. У мийці було порожньо, чисті кросівки стояли на полиці для взуття, а не валялися, як завжди, на проході; пилосос визирав з–за дверей, це говорило про те, що його принаймні діставали.
– Мамо, тату, я все зробив! – радісний син вискочив з кімнати з простягнутою рукою.
– Ну, заслужив! – Батько відрахував йому суму по прайсу, і Олексій, задоволений, з сяючими очима, зник у своїй кімнаті.
– Вадиме, дивись, – покликала чоловіка Світлана на кухню і кивнула на листок зі списком.
Список збільшився. Тепер туди увійшли: заправка ліжка, витирання столу на кухні, похід у магазин.
– Розійшовся синочок, – посміхнувся Вадим, – відчув запах грошей. Гаразд, побачимо, що буде далі.
Увечері після вечері мийка була повна брудного посуду. Олексій із сумом подивився на неї, і в голову йому прийшла чудова, як йому здавалося, ідея:
– Ви маєте мені доплачувати за кількість. Бо це нечесно – за дві чашки сто гривень і за гору посуду теж. Ні, це вже двісті гривень!
Мати з батьком перезирнулися.
– Думаю, це справедливо. Як вважаєш? – Вадим підморгнув дружині.
– Хм, – насупилась вона, але погодилася.
Олексій від радості навіть застрибав і зайнявся посудом. Але з цього моменту він почав завищувати цінник: помити взуття одна ціна, скласти все на полицю інша; зібрати брудну постільну білизну – за окрему плату, завантажити в машинку і увімкнути – будьте ласкаві доплатити!
– Тобі не здається, що наш син знахабнів? – Вадим підняв листок із прайсом за куточок двома пальцями і потряс їм у повітрі перед носом дружини.
– Здається, – погодилася вона. Список оплачуваних домашніх справ не вміщався на двох сторінках. – Настав час припиняти цю бізнес-ідею.
Наступного дня батьки запросили сина на серйозну розмову.
– Олексію, – почав батько, – ти вже дорослий, сам заробляєш гроші, ти маєш знати, що з кожного доходу треба сплачувати податок державі. Поки що твоя держава – це ми з мамою. Отже, будь ласка, видай нам тринадцять відсотків з усієї суми, що ти заробив.
– А ще, – продовжила мама, – тобі доведеться платити за оренду комп’ютера, телевізора, а це багато, скажу я тобі.
– Ви що? – оторопів Олексій і закліпав очима. – Які відсотки? Яка оренда? Що це таке взагалі оренда?
– Ну, як що? Ти ж користуєшся компʼютером, телефоном, а за користування треба платити, – посміхнувся батько.
– А за Сімейним кодексом я маю право розпоряджатися своїми доходами. А ви повинні мене утримувати до вісімнадцяти років! – видав син. – Годувати, одягати, лікувати, вчити.
Олексій нарешті зміг блиснути своїми знаннями. Але батько відразу остудив його запал.
– Звісно, маємо. Ми ж не проти. Але податок ти заплатити маєш. І користуватися майном батьків можеш тільки за нашою згодою, а комп’ютер, телевізор – це наше майно, і ми не даємо такої згоди з мамою. Це також Сімейний кодекс. Телефон – це подарунок, тому це твоє майно. На нього ми не претендуємо з мамою.
Збентежений Олексій пішов підраховувати свої доходи і вираховувати, скільки йому потрібно буде повернути грошей.
Недоступність комп’ютера та телевізора згладжувалася наявністю телефону, але це було зовсім не те, і Олексій занудьгував. Він ще не знав, що чекає на нього попереду.
На ранок замість улюблених млинців мама поставила перед ним тарілку з кашею.
– Мамо, а де млинці? – здивувався Олексій і відсунув тарілку.
– Млинці за окрему платню. У Сімейному кодексі не сказано, що дитини зобов’язані годувати тим, що вона забажає. Там просто написано: зобов’язані годувати. Я тебе годую, хіба не так?
Олексій сумно подлубався у каші, але їсти не став.
– У школі поїм, – буркнув він і пішов збиратися.
– Мамо, а де мої нові кросівки? – пролунав спантеличений голос хлопчика.
Світлана вийшла в коридор і здивовано подивилася на сина.
– У тебе ще старі кросівки хороші. Батьки зобов’язані одягати дітей, взувати, але там не сказано, що вони мають купувати дитині нові кросівки, бо вони зараз у тренді. Ти чудово можеш ходити у старих.
Олексій вискочив із квартири зі сльозами на очах. У Світлани стрепенулося серце від жалю до сина, але урок треба було подати і витримати до кінця.
Зі школи Олексій повертався в піднесеному настрої. Він ще не залишив спроб заробляти вдома. Увечері він, гордо випнувши груди, приніс батькові розкритий щоденник. Там красувалися дві п’ятірки.
– Ось! – заявив він. – Кожна п’ятірка по десять гривень!
Вадим мало не поперхнувся чаєм від нахабства сина. Він узяв щоденник і перегорнув сторінку назад. Там червоніла жирна двійка.
– Здається, ти ще нам із мамою винен за цього лебедя?! – насупивши брови, глянув на Олексія батько.
Син почервонів і, схопивши щоденник, побіг до себе. За пів години він вийшов із кімнати і приніс матері шкільний рюкзак.
– Мамо, заший мені, будь ласка, – відірваний хлястик тримався на чесному слові.
– Триста гривень, – із серйозним обличчям відповіла Світлана, розглядаючи роботу, – в ательє це буде дорожче.
– Ну, мамо! – Вигукнув Олексій.
Він уже зрозумів, що програв у цій боротьбі за незалежність.
– Ну, не хочеш платити – зашивай сам, – знизала мати плечима і зайнялася своїми справами.
– Гаразд, я все зрозумів. Мамо, тату, я більше не проситиму гроші за домашню роботу, робитиму все безкоштовно. Вибачте мені. Тільки давайте, хай все буде як раніше? – Олексій тримався, щоб не розплакатися, але в носі зрадницьки лоскотали, і на очі навернулися сльози.
– Це добре, що ти все зрозумів, – взяв його за руку батько, притягнув до себе і обійняв, – свобода та права – це велика відповідальність. А ми з мамою піклуємося про тебе не тому, що завдячуємо, а тому, що любимо тебе. І найголовніше в сім’ї – це взаємодопомога та взаємоповага. Не забувай про це, синку!
Олексій, з червоними щоками, кивав, і сльози каяття капали батькові на плече.
У школі до Олексія підійшов Віталік.
– Уявляєш, мені батьки тепер платять за те, що я їм пульт від телевізора знаходжу! А я спеціально його ховаю, – у захваті від своєї винахідливості він поділився з Олексієм останніми новинами свого бізнесу. – Скоро назбираю на новий телефон собі!
– А мені нічого не треба, у мене і так все є, і батьки мене люблять просто так, – заявив юному «бізнесменові» Олексій і сів за свою парту, залишивши того одного в повному здивуванні…