– Олексію, вибач, але я не зможу більше працювати, – Іра довго готувалася до цієї розмови з чоловіком. І переживала…
Знала, що він не хоче дітей. Він давно її попереджав: завагітнієш – крутись сама.
Але вони прожили вже понад п’ять років. Ірина прикипіла до чоловіка. Іноді їй навіть здавалося, що вона і жити не зможе без нього і вони ніколи не розлучаться. Мало хто хоче спочатку дітей. Але потім усе налагоджується. Як можна не полюбити малюка, який народився з любові? Їхньої любові.
З фінансами у них було все більш ніж гаразд. Так, Олексій вважає себе таким собі вільним вовком. Любить ганяти на байку з друзями. Але якось вистачає терпіння займатися ремонтами квартир. Вони навіть організували невелику сімейну справу. І від того, що Ірина більше не зможе допомагати якийсь час, грошей сильно не зменшиться. Базу замовників уже напрацьовано. Так що чоловік просто когось найме. Ось і все.
А чоловік поки що навіть не повернувся. Тому й не бачив, як тендітна темноволоса жінка з короткою стрижкою смиренно простягає йому тест із двома смужками. І чекає на рішення чоловіка. Як він подивиться на цей дар? Як на дар? Або як на привід для розлучення? Ірина сподівалася на краще, але була готова до всього. Вона в жодному разі не зрадила б малюка.
Великий блондин, нарешті, обернувся. Подивився на тремтячу від хвилювання дружину, перевів погляд сірих очей на смужку, яку вона тримала в тоненьких ручках… Скривився і сказав:
– Я дам грошей на те, щоб ти зробила процедуру.
– Але ж я хочу його народити! Ми ж любимо одне одного. І малюка теж полюбимо, – Ірина вигукнула відчайдушно.
– Я не повторюю те саме два рази, ти ж знаєш. Мене не буде тиждень, а коли повернуся – все має бути, як раніше. І ніякого ниття. Гроші залишу на тумбочці. І не треба мені дзвонити. Зрозуміла? – сказав Олексій.
– Що ж … – Іра схлипнула. Вона хотіла видавити із себе слова про те, що тоді їм треба розлучитися, але не змогла. Чоловік зрозумів її по-своєму. Схвально кивнув:
– Ось і розумниця! Я знав, що ти не така, як інші. І завжди будеш зі мною.
Олексій узяв її за підборіддя величезною потужною долонею ніжно, ніби Іра була кришталевою. І лагідно доторкнувся до губ. Ірина механічно відповіла на поцілунок. Але вперше у житті вона цього не хотіла. Щось змінилося після того, як він сказав своє рішення. І вона тепер зможе забути своє почуття до чоловіка. Піде в нікуди. І ніколи про це не пошкодує. Зате на згадку про це кохання залишиться малюк. Якщо це буде хлопчик, може, Ірина також назве його Олексієм? Хто знає!
Ні, краще вибере інше ім’я. Нехай хлопчик живе власну долю. А Іра здобуде для майбутнього сина право на життя. Якщо навіть на цьому світі на нього чекає тільки мама – це не так уже й погано.
– Не так вже й погано… Повір, малюк, на багатьох взагалі ніхто не чекає, – Іра випадково сказала це вголос. Неголосно. Але Олексій все одно почув, хоч і не розібрав слів.
– Що ти кажеш? – Запитав чоловік.
– Та так, всяку нісенітницю, як завжди, – зітхнула Ірина.
Вона не хотіла обманювати, що чекатиме на нього тут, вдома. Іра взагалі не вміла обманювати. І це створило в її житті безліч проблем, яких могло б не бути. Але така вже вона була.
…Про своїх батьків Ірина знала тільки те, що вони її точно не чекали. Інакше як би вона опинилася у дитбудинку одразу після народження.
Коли вона була маленькою, її вдочерила сімейна пара. Але Олена, її нова мама, не змогла тримати себе в руках і почала постійно гульбанити. Чоловік її покинув. Іру ж повернули до дитбудинку через непотрібність всього через півроку. Їй було тоді п’ять років.
Ще раз її удочерили, коли Ірині було вісім. Але батьки у ній розчарувалися. На їхню думку, дівчинка була сумною і не комунікабельною. Оксана, її чергова мама так і сказала:
– Це не дитина, це якась прірва. Ми не зможемо дати стільки кохання, скільки їй треба. Це ж ходяча проблема. Напевно, через неї мені й не дали нової ролі у фільмі, хоча обіцяли. Ця дівчинка принесла мені невдачу. А я думала, доля віддячить мені за добрий вчинок.
Тоді Іра вирішила, що більше вона не буде милою та доброю. І всім, хто хотів удочерити її, говорила:
– Знаєте, я приношу нещастя. Одна моя мама пустилася берега. А іншій життя ніяк не віддячило за мене, а навіть поквиталося!
Після цього люди йшли і більше не поверталися. Вихователі пояснювали, що не треба так говорити, вона сама собі шкодить. Але Іра не була з ними згодна. Вона б просто не пережила, якби від неї відмовилися ще раз. Що там говорила у коридорі сімейна пара, яка зацікавилася нею кілька разів?
Мовляв, кажуть, якщо взяти дитину з дитбудинку, можна завагітніти. А коли буде своє маля – цю неприємну похмуру дівчинку можна повернути. Вона звикла. Гірше не буде.
Коли Ірині було сімнадцять років, вона познайомилася з Олексієм. Він був її ровесником. З його батьками сталася біда.
Олексій був зовсім розгубленим. Ірині стало шкода хлопця. Вона ще не знала тоді, що полюбить його. Інакше б і розмовляти не стала. Надто вже багато проблем від кохання. Краще не знати цього почуття. Якби вона це знала тоді…
– Нічого, життя продовжується, – сказала йому тоді Ірина.
А він підняв очі, глянув на неї і сказав:
– Я схожий на свого батька. Теж такий негідник. Ніколи не матиму дітей!
Вже потім Іра дізналася, що Олексій теж ледве жив із таким татом. І в тому, що не стало матері винний був батько…
Вони й самі не помітили, як вчепилися один в одного. Може, це навіть було й не кохання. Просто побачили спільний човен і вчепилися в нього.
У Ірини та Олексія утворився якийсь симбіоз. Олексій був до неї суворий і ніжний одночасно. А для неї він просто був єдиним. Вона не уявляла, що могла б обіймати ще когось. Це було б навіть не зрадою щодо Олексія… Іра б зрадила себе…
Ось про що вона згадувала, коли з невеликою валізкою, виходила з квартири наступного дня. Доля підготувала для Ірини запасний вихід.
Два тижні тому їй зателефонувала ридаюча жінка і сказала:
– Я твоя мати, хочу поговорити…
Ірина тоді якраз дізналася про вагітність, але поки що не наважувалася сказати Олексію. Якби не це, нізащо не погодилася б. Але тут подумала, хай каже. Хоча більше схилялася до думки, що її матері просто щось потрібне. Може, нездужає і нема кому доглядати. Або гульбанить. Таке часто буває. Потраплять у скрутну ситуацію і потім тиснуть на жалість.
– Що ж, добре, – Олексію Іра нічого не сказала. Він би не схвалив цієї зустрічі.
На подив Ірини, в кафе на неї чекала респектабельна повненька дама з високою зачіскою та парадним макіяжем. На ній був дорогий костюм. Особливо запам’яталися сріблясті туфлі із тонкої шкіри. Здається, її біологічна мати була елегантною.
Жінка розповіла, що народила її під час службового роману. Чоловік у цей час був у закордонному відрядженні. Тож він нічого не дізнався про Іру.
– Ми з тобою чудово замаскувалися. Вагітності майже не було видно. А ти ще народилася на сьомому місяці. Але яка ж була красуня! – Мама розповіла, що більше ніколи і нікого не змогла народити.
– Але чому ти не пішла від нього? – Запитала Ірина.
– А як би я жила? Я народилася у неблагополучній сільській родині. Було б погано і тобі, і мені. Тобі хоч квартиру від держави дали. А якби ми пішли, чоловік би залишив мене ні з чим. Добре, що його не стало, – сказала Марина. Так звали її маму.
– А мій рідний тато? – Запитала Іра.
– О, йому я взагалі нічого не стала говорити. Це було просто небезпечно. Так що все на краще, – відповіла жінка.
– І що ти хочеш від мене зараз? – Запитала Ірина.
– Дати тобі все, чого ти заслужила давно. І ще хочу вибачитись, – відповіла мама.
– Трохи пізно, не вважаєш? – Запитала Іра.
Вона б хотіла пояснити матері, що немає нічого важливішого за кохання. І краще жити у злиднях, ніж без неї, інакше виростеш самотнім пустельним кущиком, а не розкішним деревом. Але вона не знайшла слів.
– Добре, я розумію, тобі потрібен час. Ось мій телефон. І пам’ятай, я на тебе чекатиму, – сказала мама.
Іра подумала, що нічого не хоче вирішувати. Вона просто спитає у Олексія. І якщо він скаже, що дитина не потрібна, поживе поки що у матері. Вона зробить це заради свого майбутнього малюка.
А якщо Олексій скаже, що можна залишити дитину, їй ніхто більше не потрібен. Нехай Марина дзвонить іноді, але Іра не зможе вважати її своєю мамою. Є незворотні процеси.
Іра підійшла до розкішної машини, в якій на неї вже чекала мати. І сказала:
– Я хочу бути чесною. Не в тому, що я хочу з тобою жити. Просто я чекаю на дитину. А мій коханий чоловік вважає, що наше маля не має народитися. Мені більше нема куди йти.
А мама відповіла:
– Я й не сподівалася, що ти мене одразу візьмеш і полюбиш. Знаєш, причина не є важливою. Я рада, що можу тобі бути корисною.
Ірина подумала, що в одному вони схожі. Мама теж каже все як є. Нічого не вигадує. Це вже добре. Все не так уже й погано.
Коли машина від’їжджала, Ірина кілька разів озирнулася. Їй хотілося, щоб чоловік щось відчув і повернувся. Але ні, дива не сталося.
Але вона і не сподівалася, що Олексій ось так візьме і змінить свою думку, покохає малюка одразу. Іра не мінятиме сімку. Вона чекатиме скільки треба. І одного разу Олексій обов’язково зрозуміє, що вони хороші в цілому люди і можуть народити таку ж маленьку людину. Олексій ж розумний. Просто впертий. Тож інакше просто не може бути. Час не так лікує, а дає шанс.
Якийсь час вона була дівчинкою, яка приносила невдачу. А тепер стала жінкою, котра дає всім шанси. Зовсім непогана кар’єра.