Олег прийшов в інститут, і ще на вступних іспитів помітив її, Валю.
Вона була дуже розумною, а розум у жінок приваблює чоловіків мабуть не найбільше.
Але Олег був не як усі.
Він одразу помітив розум Валі.
Вона стояла з розкритою книгою й спокійно відповідала на всі питання схвильованих абітурієнток.
Спокійно й зі знанням справи.
Потроху всі дівчатка зібралися в зграйку біля Валі, і вона зітхнувши відклала книгу.
Висока, струнка, розумна. Обличчя її не було красивим у звичайному, класичному розумінні цього слова, але Валя була симпатичною та милою.
Ще б вона не була мила, з такими гарними великими очима!
Олег тоді не підійшов, як інші. Кожен з хлопців-абітурієнтів стояв окремо, хоча вони, може, теж нервувалися, хвилювалися.
Потім Олега викликали, і він пішов у кабінет, складати іспит.
Вони обоє вступили. І Олег, і Валя.
Олег був у міру скромним хлопцем. Не так просто було йому підійти до дівчини та сказати, що вона йому подобається.
Поки він роздумував, як це зробити краще, до Валі встиг підійти Славко. Теж високий, видний хлопець.
Щоправда, Олег був впевнений, що це все ненадовго. Що скоро Валя Славку набридне – були в них у школі такі красені.
Нерозумні й легковажні. Ось вони у всьому були ненадовго – у гуртках, у секціях, у любові і дружбі. Правда, Славка не варто було недооцінювати, хоча б тому, що він все ж таки вступив.
З дівчат Валя подружилася з Наталкою. Вони багато часу проводили разом.
Олег не намагався приєднатися до їхньої компанії, але іноді, коли вони кудись ішли всією групою, спілкувався з дівчатами.
Спілкування це давалося Олегу непросто: він давно зрозумів, що воно до Валі переросло в щось більше. Наповнило душу.
Він любив Валю всім серцем. Любив і розумів, що чекає даремно.
Це було дуже дивно, але зі Славком у Валі все було серйозно. Помилився в ньому Олег, чи що?
Он він як дбайливо закутує Валю у свій піджак, коли вона ледь знизала плечима від вечірнього холоду.
І квіти купив у якоїсь бабусі, коли вони просто проходили повз усіх.
– Недолугий, – думав про себе Олег. – Всі з порожніми руками, а Валя – з букетиком.
Валя була майже найрозумнішою на курсі. Олег завжди думав про неї ніжно. Любив.
…Наталка ж ні з ким не зустрічалася. І якщо Олег свої почуття до недоступної Валі приховував, то Наталя свою прихильність до нього приховувала погано.
Олег розумів, що не варто цього робити. Не варто відповідати взаємністю Наталі. Адже він нічого до неї не відчуває.
Ну… Симпатична, але безглузда. Набридла аж.
– Олеже, а ти підеш з нами в кіно?
– Олеже, ти в нашій п’ятірці на залік?
– Олеже, яка тема у твого реферату?
Він ніколи не грубив Наталі, навіть якщо вже зовсім набридала… Та й не міг не визнати, що вона гарна і приваблива.
А з Валею вже прямо так явно нічого не світило. Одним словом, якось він здався.
Олег обійняв Наталю за плечі наче ненароком. Вона пригорнулася до нього міцніше. Так у них у групі зʼявилася ще одна пара.
Щоправда, вчотирьох вони проводили не надто багато часу.
Наталя з Валею дружили, а Олег зі Славком дружити не міг. Категорично не міг. Як можна дружити з тим, хто в тебе на очах обіймає й цілує твою кохану жінку?
До Наталки Олег звик і досить швидко. З’явилася якась прихильність. Наталка стала… Рідною, чи що.
Жінкою, обіймаючи яку, Олег міг на якийсь час забути про своє нещасливе кохання.
Ненадовго, але міг.
Нещасливе, чи нерозділене кохання? Питання…
До певного часу, до часу Олег був дуже нещасний. Але потім відволікся на Наталку.
Час минав, усі були, начебто, щасливі. Валю Олег розлюбити не міг – не виходило.
Але в іншому все якось кудись ішло, і одного разу прийшло. Перед самим дипломом Наталя сказала Олегу, що вона вагітна. Дівчина, до речі, дуже переживала.
– Ти чого так трясешся?
– Ага. Диплом на носі, ще й це!
– Сонечко, але ж я з тобою! З дипломом точно допоможу.
– Та я чула, що всякі неприємні прояви на ранньому терміні трапляються. І взагалі… Що скажуть батьки?! Диплом ще не здобула, а в подолі вже принесла.
– Чому ж в подолі? – здивувався Олег. – Я ж не відмовляюсь.
– Що, правда? – Наталя якось дивно на нього поглянула.
– Ну, звісно! Це ж моя дитина?
– Ти що?! А чия ж іще?
– Ну й чудово! Моя дитина. Значить, ростити будемо разом. І до батьків разом підемо. І взагалі, Наталю, ну що за справи? Ми дорослі люди, нам уже двадцять два роки!
– Дорослі. Але грошей самі поки не заробляємо! Я ось про що.
– Ну, значить, буду заробляти. Не треба тільки сумувати. Чи… Ти не хочеш дитини? – примружився Олег.
– А ти хочеш? – раптом запитала Наталка, уважно дивлячись на нього. – Хочеш цю дитину? Любиш мене?
Ситуація була така, в якій роздумувати не було коли і недоречно. Безглуздо навіть, а нерозумним себе Олег не вважав. Тоді не вважав. І він збрехав, не моргнувши оком, що любить. Звісно, любить. А може, частково і не збрехав. Бо ж він був прив’язаний до Наталки. Що ж до дитини…
Про жодних дітей Олег поки не думав. Але коли це вже доконаний факт, може воно і на краще.
Буде дитина, буде сім’я, і тоді, може, не буде часу думати про всякі нісенітниці.
А що таке кохання?
Он він, сохне за Валею майже п’ять років уже. Переживає.
Хоч навчився не задивлятися, та й то добре. Навчився, до речі, давно.
А ось вгамувати тремтіння в руках поряд з Валею він не міг ніяк. І биття серця не контролював. А серце билося, як шалене, коли Валя була поруч. Ніхто не знав. Не міг знати. Жодного разу в житті Олег ні з ким не поділився тим, як любить Валю. Сильно, безнадійно.
Він збрехав Наталі, або майже збрехав, і закрутилася карусель під назвою «Скоро весілля».
Батьки з обох боків виказали їм звісно. Сказали щось на кшталт:
– Ох, такий час відповідальний. Диплом! А ви тут нам такі сюрпризи підкидаєте!
Але швидко заспокоїлися, почали готуватися до весілля.
– Ваше завдання – закінчити інститут, – сказав батько Олега. – З весіллям ми розберемося, де житимете – теж вирішимо.
Аж тут Валя раптом кинула Славка. Щоправда красень Славко сумував недовго – одразу закрутив з іншою, з Мариною з другого курсу.
Олег сидів у їдальні в гордій самоті – Наталя була слаба, лежала вдома.
Олег думав про весілля і сумував. Чи точно він готовий? Чи впорається?
Бо ж він навіть не літає на крилах кохання… Так, йому добре з Наталкою. Вони майже не сваряться. Їм цікаво, весело, затишно поряд. Навіть якась пристрасть у присутня.
Але серце від Наталі у Олега не тріпотить схвильовано.
І от затріпотіло… А це Валя підійшла з тацею – він і не помітив. Олегу останнім часом було не до Валі.
– Я присяду?
– Навіщо ти питаєш? Вільно ж, – спокійно відповів Олег, відчуваючи, як пітніють долоні.
– Як Наталка? Я думала відвідати її, але купа справ. До всього треба готуватись!
– Так, – кивнув Олег.
Він взяв склянку компоту, відпив. Цікаво, чи бачить вона, як у нього тремтять руки? Чому вони тремтять? Та тому, що кохання.
– То як Наталя?
– Та нормально Наталя. Слаба, важко проходить вагітність.
– Одружуєтеся, значить?
– Так. А куди ж подітися?
– Олеже… Ти ж не любиш її!
– А кого я люблю? – уточнив він. – Тебе, може?
– Ну так. І я це давно знаю…
– Що?! Зовсім уже, Валю? Що на тебе найшло?
Він раптом перелякався. А Валя продовжувала міркувати:
– І я теж… Нащо було зі Славкою цим? На зовнішність повелася. Наче ж розумна я, а ось… Отаке.
Олег відчував, що підлога і стеля кудись поїхали, ніби збираючись помінятись місцями. Взявши себе в руки, він сказав:
– Валю, не треба нічого. У нас із Наталкою дитина буде. А ти дуже погана подружка, якщо такі розмови починаєш!
– Так. І ти ще й порядний, – усміхнулася Валя. – Ну я точно недолуга.
І тут до Олега дійшло. Вона сидить і щось прораховує в голові. Насправді, Валі все одно на всіх. І на Славка, який чимось не вгодив. І на Олега, який усі ці роки сох за нею… Їй все одно, але Валя розумна. І, звісно, помітила, як він ставиться до неї. Олег підвівся:
– Мені тебе дуже шкода. У тебе душа порожня. І на що я тільки повівся!
У Валі у великих гарних очах промайнув вогник урочистості.
– А я знала! – сказала вона.
– Вітаю! Сподіваюся, ти теж колись полюбиш.
– Стривай!
Валя підскочила і взяла Олега за руку. За всі роки навчання в інституті вона доторкнулася до нього вперше, і він був упевнений, що воля і порядність негайно залишать його.
Олег різко забрав свою руку з її руки.
– Ні! – сказав він і пішов.
Після того Валя поводилася так, ніби цієї розмови не було. Ігнорувала Олега.
З Наталкою вона теж спілкувалася менше – у всіх свої справи, всім ніколи. Нормально. Ніхто нічого не помітив.
На випускному Олег постійно був із Наталкою. На Валю намагався не дивитись.
Його серце ніби розʼєдналося на дві частини. Одна частина була з Наталкою, а друга – тяглася до Валі.
Він думав, що її більше не побачить. Намагався не думати, але думав. Переживав. А зовні посміхався своїй нареченій і без п’яти хвилин дружині.
Запевняв її, що сукня підібрана ідеально і її ледь округлий животик нікомуне видно. Обіймав і цілував Наталю.
Він мав бути щасливим, і Олег дуже старався.
Потім почалося доросле життя. Весілля, народження дочки. Робота. Справи. Та й нічого, що рано.
Спочатку батьки допомогли, потім вони з Наталкою вже справлялися самі.
Олегові було добре у його родині. А чи буває краще? Він не знав.
Правда, щодня йому доводилося себе переконувати, що у них з Наталкою – справжнісіньке кохання, а Валя була просто міфом.
Мрією з тих, що не збуваються. Міражем у величезній спекотній пустелі. Може, так воно й було.
Після інституту Олег жодного разу її більше не бачив. На краще, мабуть.
Вони прожили з Наталкою вже десять років і народили двох дітей, вирішивши на цьому зупинитися, коли одного вечора у їхній квартирі пролунав раптовий дзвінок.
Олег стежив, щоб молодший, Степан, остаточно не зіпсував його робочий портфель.
Старша Аліна дивилася якусь казку по телевізору.
– Стеж за братиком! – сказав Олег доньці.
Йому раптом стало не по собі. Холодок пройшов по спині.
Він ніколи не прислухався, з ким і про що говорить по телефону дружина. Стосунки в сім’ї будувалися на довірі.
Але Наталка там щось охала, ахала і… Плакала!
Що ж таке сталося?
Якби біда з кимось із близьких, вона б уже поклала слухавку і сказала. А тут базікає, але засмучена.
Чому так холодно спині? Немов Олег притулився хребтом до холодної металевої конструкції взимку.
– Хто там дзвонить, кохана? – запитав Олег і не впізнав свого голосу.
– Староста наша, Надія. Уявляєш, Валі не стало! Їхала машиною і отаке…
Олег розвернувся і пішов на кухню. Треба було повторити Аліні, щоб стежила за братиком.
Але Олег пройшов на кухню і зачинив за собою двері.
Що там може зіпсувати син? Портфель із паперами? Та ну його, портфель той! Для чого він? Світ все одно звалився.
Коли світ перестає існувати, робота не потрібна.
Олег підійшов до холодильника, дістав біленьку.
Коли Наталя прийшла на кухню, чоловік сидів за столом і плакав гіркими сльозами.
Він думав, що його не візьме біленька, але вона впоралася. Олег дуже рідко гульбанив, тож, мабуть тому.
Наталка дивилася на нього округленими очима:
– Що з тобою?
Він витер сльози і розгублено глянув на дружину.
– Ти Валю оплакуєш? – ахнула вона і сіла на табуретку.
– А ти? Не оплакуєш? – не надто виразно запитав Олег.
– Ми не бачилися давно… Десять років не бачилися.
– Але ж ви дружили!
– А ти любив її, – сказала дружина. – Так виходить?
– Наталко… Ну не треба! Не зараз, га?
– Вона ж казала мені. На самому початку. Казала, що ти сохнеш по ній. Я не повірила. Я не помітила… Боже, та я сліпа, чи що? І ти… Усі ці роки… А жив зі мною? Любив Валю і жив зі мною?
– Все. Немає більше Валі!
Олег опустив голову на руки і заплакав ще більше. Наталка з подивом дивилася на нього. Потім сказала:
– Іди!
– Що-о? – він підвів на неї погляд.
– Іди! Не житиму я з чоловіком, який любить іншу!
– Куди ж я такий піду?
– Значить, проспись і йди!
Рано-вранці Олег прокинувся і побачив, що його речі зібрані. Наталка постаралася.
Почувався він… Дивно. Не було погано. Не було горя. Нічого не було. Порожнеча якась…
Олег пішов. Щоправда недалеко. Він купив собі каву і сів у парку на лавку. Довго сидів, намагаючись щось відчути щодо Валі. Дивно… Взагалі нічого не було. Наче Валя пішла і його кохання пішло разом з нею.
Олег подумав про дружину й дітей. Раптом так захотілося додому до родини. Без них, як виявилось, було дуже тужливо. А він ледве від дому відійшов…
Дорогою додому Олег купив букет троянд. Подумав, що це дуже безглуздо, та й нехай.
Він зайшов додому тихенько. Поставив сумку й рюкзак у куток у коридорі.
Взувся і пройшов у спальню. Наталка не спала. Дивилась у стелю, очі дружини були заплакані.
– Не люблю я Валю, Наталко. Не знаю, що на мене вчора знайшло. Я тебе люблю. Дітей наших люблю.
Наталя зиркнула на нього.
– І чого ж ти там стоїш із цим букетом? Іди у воду постав…
– Ага, – кивнув Олег.
Коли він повернувся в кімнату, Наталя все так само дивилася в стелю.
– Ну що таке! Я не брешу.
– Та добре. Владнається все якось, – зітхнула Наталка.
Олег роздягнувся і ліг з нею поряд. Обережно обійняв. Наталка пригорнулася йому до плеча. Він вдихнув запах її волосся.
– Я тебе люблю, – переконано сказав Олег.
Нарешті він і справді це відчув…