Загальноприйняті веселі тости про терпіння дратували Олега. Все це нагадувало йому власний невдалий шлюб, який починався з такої самої віри у вічне кохання.
Він міг, звісно, знайти привід, щоб пропустити торжество. Але вони з Марком з дитинства разом, як не прийти до друга у «найщасливіший день у житті»? Не можна. Добре, просто прийти б, треба ще радість на обличчі зображати.
Олег б залюбки радів би, та де взяти стільки радості?
Заради справедливості треба сказати, що весілля друга, яке кидало Олега в похмурий стан духу, було добре організоване. Він і сам здивувався з того, що фотограф не шикував людей, усі постановочні кадри зробив у ЗАГСі. Не було найнятого тамади із дивними конкурсами. Вечірку чудово вела знайома нареченої, гостей покликали небагато й переважно молодь. Вийшло живе та невимушене свято.
Їж, пий, веселись від душі.
Щоб не світити кислим обличчям, Олег пішов на балкон. Подихати свіжим повітрям та побути в тиші.
Тут же вискочила дівчина в короткій сукні:
– Прохолодно тут?
– Так, – буркнув Олег.
Надувши губки, молода особа, вискочила за двері.
«Міг би ввічливіше відповісти» – відразу дорікнув себе Олег.
Вдивляючися в зоряне небо, Олег згадував своє весілля, помпезне і безглузде.
– Ну, навіщо нам все це? – питав він тоді Олесю. – Давай краще поїдемо на море? Лише ти і я.
– …І твій улюблений дайвінг, – кохана дивилася ласкаво і заперечливо хитала головою. – Ні, коханий, я не дозволю тобі зіпсувати моє весілля.
Даремно Олег не звернув уваги на таке прекрасне щире формулювання. Адже це був навіть не дзвіночок. Набат. “Моє весілля”! “Не дозволю тобі (це нареченому) його зіпсувати”!
Але які дзвіночки, коли ти по вуха закоханий. Причому приблизно однаково закоханий у дайвінг та майбутню дружину. Вона, до речі, кілька разів занурювалася під воду, але, на подив нареченого, зізналася, що його захоплень не поділяє. Тож кликати її на море у весільну подорож було поганою ідеєю. Це він також пізно зрозумів. Як і те, наскільки вони з Олесею різні люди.
Чому раніше не помітив?
Ну як же, кохання, романтика. Коли вони познайомилися, Олег був готовий вигукувати на весь світ від захоплення. Здавалося, він зустрів споріднену душу. Не могли розлучитися. Говорили годинами. Про музику, кіно, літературу. Він читав Олесі свої вірші під час нічних прогулянок. Вона слухала його з відкритим ротом.
Олег любив активний відпочинок. Звичайно, всюди кликав дівчину з собою: походи, сноуборд на лижних базах, дайвінг. Олеся погоджувалася. Подумаєш, не вперше. Їхала, вчилася, опановувала. Наречений, на жаль, не зрозумів головного: все це дівчина робила виключно для нього та заради нього. Сама хотіла б лежати біля моря.
Хтось скаже, що він не хотів нічого помічати, просто гнув свою лінію. Не без цього, звісно. Озираючись назад, Олег зрозумів: зовсім вони не розмовляли, говорив він практично. Тобто на тлі захоплення Олесі сильніше і сильніше закохувався. Дівчина всі його ініціативи підтримувала сама нічого не пропонувала. Вона була зачарована, їй хотілося сподобатися. Стати частиною його життя. Вдалося.
А після швидкого весілля вчорашні закохані виявили себе в найвідомішій ілюзії наречених: жінка сподівається змінити чоловіка, а той сподівається, що жінка ніколи не зміниться. Всі недомовки і розбіжності стали на повний зріст. Спілкування скотилося до покупок та побутових питань, вислуховувати плітки про подруг дружини Олег так і не зміг навчитися.
Згодом стало ясно, що їм зовсім нема про що говорити. Розлучилися. Все пройшло без сварок, але, мабуть, осад у душі залишився, якщо марш Мендельсона досі піднімає в ньому стільки неприємних спогадів.
Повернувшись до банкетної зали, підійшов до нареченого:
– Поїду я, Марку. Не по мені галасливі застілля. Вибач, друже. Треба було мені одразу після ЗАГСу поїхати, а не псувати всім настрій своїм кислим обличчям.
Той глянув оцінювально, посміхнувся і кивнув:
– Добре, тільки зроби послугу, – підвези Таню.
І помахав тій самій дівчині, яка виходила на балкон. Прохання викликало роздратування:
– Ну, що вона, таксі не може викликати?
Марко спохмурнів:
– Злий ти став, друже. Як з Олесею розбігся, сам не свій. Не діло це.
За кілька хвилин Олег з Танею вже були в машині.
Розмова не клеїлася, хоч пасажирка старанно шукала тему – весілля, робота, погода. Односкладні відповіді повисали в повітрі, створюючи незручність та підвищуючи градус подразнення. Базікає багато, одягнена кокетливо та легковажно. Олег не мав жодного бажання продовжувати знайомство.
Через два тижні він розглядав у соцмережі фотографії з весілля Марка. Серед інших гостей побачив і Тетяну. З цікавості перейшов на її сторінку та побачив на ній … себе. Вони стояли обійнявшись. Одразу було видно: хлопця вклеїли у фоторедакторі.
«Це такий екстравагантний спосіб привернути увагу? – написав він їй.
«Спрацювало ж, – одразу відповіла дівчина. – І взагалі, думки матеріальні. Якщо чогось хочеш, це потрібно зображати».
Олег здивувався від такої відвертості. До такої уваги з боку жінки він не звик, зазвичай це він домагався прихильності, а не навпаки.
“Це щось нове” – написав він. Йому раптом стало весело і цікаво, листування вилилося в довгу розмову.
Незабаром Таня зізналася, що ще тоді, на балконі, хотіла з ним познайомитися, але не знала, про що ще заговорити.
Олег написав, що захоплюється дайвінгом.
“Класно, давно хочу спробувати” – прочитав у відповідь.
«На море планую лише влітку, натомість на травневі збираємося з друзями по річці сплавлятися».
«Круто! А з вами можна? Спорядження в мене є» – спитала Таня.
«Серйозно?» – здивувався Олег.
«А що таке? Я з татом із дитинства їжджу на сплави і просто в гори».
Олег сидів і щасливо посміхаючись, дивився на екран. Неймовірна дівчина!
Здається, темна смуга життя закінчується…