Оксана вперше в житті була на свій день народження сама. Їй зовсім не хотілося нікого бачити і виходити з дому теж не хотілося…
Тому вона відмовилася від пропозиції подруг сходити в кафе, хоч вони на цьому й наполягали.
– Не можна замикатися в собі й сумувати наодинці в такий день! – намагалася вмовити Оксану найкраща подруга Людмила. – Тобі всього двадцять чотири! І ти обов’язково зустрінеш свою долю! А цей Микола просто був не твоєю людиною і він не вартий жодної твоєї сльозинки. Давай збирайся, ми заїдемо по тебе!
– Ні, Людо, можливо, іншим разом, – рішуче відмовилася Оксана.
– Коли іншим разом? День народження у тебе сьогодні, сьогодні й треба відзначати!
– Зовсім не хочеться нічого відзначати. Вибач, Людо.
– Даремно ти так, – зітхнула подруга. – Але, як скажеш… Якщо передумаєш, дзвони.
– Не передумаю…
Оксана дуже важко переживала розлучення зі своїм нареченим Миколою. Вони зустрічалися майже рік, і молодик навіть встиг зробити Оксані пропозицію.
Яка ж вона була щаслива, і здавалося, що так буде завжди. Попереду чекає весілля, потім сімейне життя з коханим чоловіком, діти… Але цьому щастю не судилося збутися.
Незабаром Оксана дізналася, що вона не єдина жінка у житті Миколи. Крім неї, він зустрічався ще з однією дівчиною. Щоправда, на Оксану в нього були серйозніші плани, він справді збирався одружитися з нею, а з Галиною після весілля розлучитися…
Але ось тільки трапилося непередбачене: Галина сказала Миколі, що чекає від нього дитину, а її строгий батько, який був ще й начальником Миколи, сказав, що влаштує йому, якщо той не одружиться з його дочкою.
Дізнавшись, що Микола весь цей час вів подвійне життя, Оксана була вражена. А коли молодик заявив їй, що не хотів би припиняти стосунки, незважаючи на його одруження, дівчина аж оторопіла.
– Ти пропонуєш мені роль коханки?! – вигукнула вона.
– А що тут такого? – щиро здивувався Микола. – Нам же ж добре разом, ти мене кохаєш, а я тебе…
– Про яке кохання ти говориш?! Ти зустрічався зі мною і цією Галею одночасно… Ти обманював мене… Хіба з коханими так роблять?!
– Та Галя сама до мене залицялася, я й не встояв, вона дівчина гарна. А я все-таки чоловік! Важко встояти, коли така дівчина сама від тебе кохання хоче! Але вона нерозумна, мені з нею не дуже цікаво, а з тобою нам завжди є про що поговорити.
– Помовч! – вигукнула Оксана. – І забирайся, я не хочу тебе бачити…
В ту мить дівчині здалося, що світ просто взяв і впав… Як після того, що сталося, довіряти чоловікам?
Бо ж Микола освідчувався в коханні, так гарно залицявся і казав, що саме вона, Оксана, є жінкою його мрії і ніхто інший йому не потрібен…
А насправді він весь цей час її обманював…
Невже вона повторює долю своєї мами, від якої пішов чоловік, батько Оксани, коли дівчинці було всього три роки…
А коли Оксана вчилася в другому класі, її мама Надія знову зробила спробу влаштувати особисте життя, і спроба провалилася…
Мамин шанувальник у результаті обрав для себе найкращу подругу Надії…
І з того часу жінка остаточно розчарувалася в чоловіках, вирішивши, що її доля бути одній….
– Хоч би тобі, дочко, пощастило зустріти гідного чоловіка, – часто зітхала мама, переживаючи за свою єдину дочку.
І вона дуже зраділа, коли Оксана сказала її про швидке весілля.
Надія жила у селі, де й виросла Оксана. Закінчивши школу, дівчина приїхала в місто, вступила на навчання, а після його закінчення влаштувалася на роботу, орендувала невелику квартирку і, звичайно ж, мріяла створити сім’ю…
Тепер же, після зради Миколи, вона сумнівалася, що це взагалі колись станеться. у її житті…
Ось і двадцять четвертий день народження її зовсім не порадував. Цей день вона хотіла провести з коханою людиною, а він виявився пройдисвітом і гультяєм.
Оксана зробила собі какао і закуталася в теплий і затишний плед.
Цей плед зв’язала для неї мама, справжня майстриня. Сама Оксана теж любила в’язати, але не так добре, як її мати.
Жінка часто в’язала на замовлення, дуже вже гарні роботи у неї виходили.
Не встигла дівчина зробити ковток гарячого ароматного напою, як пролунав дзвінок у двері.
– Дивно, – подумала вона. – І хто б це міг бути? Аби тільки не Люда з Мариною. Я ж сказала їм, що нікуди не піду і бажання спілкуватися в мене теж немає.
Оксана любила подруг, але вона була досить скромною дівчиною, і хвилини смутку воліла побути на самоті …
Дівчина подивилась у вічко. За дверима стояв якийсь молодий чоловік з великим букетом квітів.
– Хто там? – запитала Оксана, не відкриваючи дверей.
– Вам тут квіти… – відповів чоловік.
Оксана відчинила двері і пильно подивилася на розкішний букет, а потім і на самого гостя.
– Квіти? – здивовано запитала вона. – Для мене?
– Так, для вас, – сказав той. – Ви ж Марія?
– Ні, я Оксана… – відповіла дівчина.
– Так, зачекайте, – молодик дістав з кишені папірець і прочитав адресу. – Це ж ваша адреса, я нічого не переплутав?
– Адреса моя, але я не Марія.
– Секундочку, – сказав він і простягнув Оксані букет. – Потримайте, будь ласка.
Він дістав із кишені телефон і почав комусь дзвонити, мабуть хотів уточнити адресу.
– Яка квартира? Тоді все зрозуміло, – сказав він і, закінчивши розмову, звернувся до Оксани: – Дуже прошу вибачити мене, але у вас квартира чотири, а мені виявляється потрібна двадцять чотири… Так незручно вийшло…
– Та нічого, – посміхнулася Оксана. – Всяке буває. Це ще добре, що ви одразу моє ім’я запитали… А так би я взяла у вас букет, який призначався не мені. Просто в мене сьогодні день народження, я такі розкішні квіти не очікувала, але мало що…
– У вас день народження?! – вигукнув молодик. – Вітаю від щирого серця! Ох, ви, напевно, гостей чекаєте, готуєтеся, а я тут вас відволікаю, затримую…
– Нікого я не чекаю, і день народження не відзначаю. А букет гарний, думаю, що цій Марії він сподобається. Всього найкращого.
– До побачення, – якось розгублено відповів хлопець. – І ще раз вибачте…
Зачинивши двері, Оксана повернулася в кімнату і зрозуміла, що какао вже охолонуло. Мікрохвильовки в квартирі не було, і дівчина вирішила приготувати ще.
У цієї незнайомої їй Марії із двадцять четвертої квартири сьогодні, можливо, теж день народження.
Або якесь інше свято. А, може, коханий чоловік просто захотів порадувати її квітами… А цей хлопець, симпатичний… І так зніяковів, коли з’ясувалося, що він помилився… Цікаво, як його звуть? Всі ці думки крутилися в голові в Оксани, поки вона готувала, а потім пила гаряче какао.
– А може я даремно відмовилася піти з подругами в кафе? – подумала дівчина. – Чого, й справді, на свій день народження сумувати в квартирі? Напевно, Люда має рацію, не варто так зациклюватися на зраді Миколи, життя продовжується…
Оксана взяла телефон і подзвонила подрузі.
– Ось! Це найвірніше рішення! – радісно вигукнула Люда. – Давай збирайся, а я подзвоню Маринці, ми замовимо таксі й поїдемо гуляти! Не варто залишатися наодинці зі своїми сумними думками… Зараз ми всю твою тугу розвіємо.
Оксана зробила макіяж, одягла нову сукню, яку вона купила незадовго до розставання з Миколою і жодного разу ще не одягала.
Їй навіть у якийсь момент захотілося викинути цю сукню, бо ж вибираючи її в магазині, вона уявляла, як Микола її обійме і скаже якийсь гарний комплімент. Він був щедрий на компліменти…
– Так, стоп, годі думати про Миколу, – вирішила Оксана. – Пора вже прийняти те, що сталося, і жити далі…
Поки дівчина крутилася перед дзеркалом, знову пролунав дзвінок у двері.
– Знову хтось адресою помилився, – подумала вона і поспішила відкрити двері, цього разу, забувши подивитися у вічко.
Дівчина глянула, хто стояв на порозі, й округлила очі від здивування.
Вона побачила того самого кур’єра.
І в руках він знову тримав букет квітів.
Щоправда, вже інший букет, але не менш гарний.
– Ви знову переплутали номер квартири? – одразу ж запитала Оксана.
– Цього разу ні, – відповів молодик. – Це вам, Оксано, з днем народження!
– Та що ви… – розгубилася Оксана. – Не варто… Хоча не сперечаюся, мені дуже приємно… Чудовий букет. Я зараз поставлю його у вазу.
– Оксано, ви сказали, що нікого не чекаєте і не відзначаєте свій день народження, і ви були така сумна… А мені захотілося порадувати вас і запросити прогулятися… А зараз ви вже інша. Така… Надзвичайно красива… Мабуть, моє запрошення буде вже недоречним, ви кудись ідете?
– А як вас звуть?
– Олег…
– Олеже, я зараз із подругами поїду в кафе відзначати свій день народження. Ходімо з нами… Я запрошую! – весело сказала Оксана, дивуючись сама собі.
Це все було їй так невластиво, але серце підказувало, що треба вчинити саме так, а не інакше.
– Я з радістю, – відповів Олег. – Якщо тільки я не заважатиму…
– Не заважатимете…
– Тоді, звісно… – відповів молодик, не зводячи з Оксани захопленого погляду…
І це був чудовий вечір і, мабуть, найкращий день народження в житті Оксани… Тому що цей день подарував їй зустріч з чоловіком, який виявився її долею…
З’ясувалося, що Олег насправді талановитий програміст, а кур’єром підробляв зрідка.
У його старшого брата був невеликий квітковий бізнес, і Олег іноді йому допомагав.
– Мені це навіть цікаво, – розповів він Оксані. – Приємно бачити, як освітлюється усмішкою обличчя жінки, якій я вручаю букет…
– А часто ти помилявся, переплутавши адресу? – запитала Оксана.
– Лише один раз, але це, як з’ясувалося, була не помилка, це доля привела мене до тебе…
– А мене до тебе, – відповіла дівчина. – Якби я спочатку не вирішила пробути увесь день вдома, ти б мене не застав… Мені навіть лячно подумати, що ми могли б не зустрітися…
– А я думаю, що ми все одно зустрілися б, доля повз не пройде. Згодна?
– Згодна, – усміхнулася дівчина.
Олег з Оксаною разом уже майже десять років і виховують двох гарненьких донечок.
А свою зустріч вони, як і раніше, вважають найдорожчим подарунком долі.
Щастя може прийти в наше життя зовсім несподівано, просто одного разу взяти і постукати в двері, коли цього найменше очікуєш і особливо вже й не сподіваєшся…
Але воно обов’язково прийде!