– Ох, Марійко, співчуваю…
Олена сказала це, розмовляючи по телефону зі своєю сестрою, і її дочка Діана одразу зацікавилася розмовою.
– Цікаво, що там із тіткою Марійкою трапилося?
– Так, я розумію… Звичайно, якщо щось буде потрібно, кажи. Все, давай, бувай.
Олена поклала слухавку, і Діана одразу до неї підскочила.
– Мамо, що трапилося?
Олена важко зітхнула. Не хотіла б вона розповідати про дорослі проблеми своїй тринадцятирічній доньці, але, з іншого боку, це життя, так буває. Та й все одно вона рано чи пізно дізнається. Хай краще від неї.
– Тітка Марійка з чоловіком розлучається, – зізналася Олена.
– Серйозно? З дядьком Валерієм?
– Угу …
– А чому?
А ось про причини краще не говорити. Не варто Діані знати, що дядько Валерій, який їй завжди подобався, зраджував її тітці направо й наліво.
– Так буває, Діано, не склалося, – не почала вдаватися мама в подробиці.
– Зрозуміло. І що ж тепер?
– Тепер… Не знаю поки що…
– Шкода Настю, теж тепер без тата рости буде, – зітхнула Діана.
Настя була донькою Марійки. І Діана знала, що говорить, бо ж вона й сама росла без батька. Щоправда, її тата не стало, коли Діані було всього три роки. Вона його майже не пам’ятала. Але ні-ні, та й говорить про те, що їй хотілося б, щоб тато в неї був.
– Це не обов’язково, Діано, – заперечила мама. – Навіть незважаючи на те, що вони розлучаться, дядько Валерій залишиться батьком для Насті.
– Подивимося, – якось надто по-дорослому сказала дочка.
Насправді, Олена не надто здивувалася, коли її сестра сказала про розлучення. Усі знали, що Валерій гуляє. І сама Марійка знала, тільки вдавала, що ніякого діла їй до цього немає. Мовляв, усі мужики гуляють, просто дехто вміє приховувати це краще, аніж її чоловік.
Але, мабуть, будь-якому терпінню приходить кінець. От і Марійка не витримала, вирішила розлучитися. Жили вони у селі, недалеко від міста. Але Марійка й Олена бачилися нечасто. І навіть не через відстань, а скоріше через погляди на життя.
Олена була спокійніша, совісніша, чи що. Марійка ж із тих, хто свого не проґавить.
Олена здогадувалася, що сестра і з чоловіком не розлучалася, бо не хотіла втрачати джерело доходу. Сама вона не працювала, сиділа на його шиї. Щоправда, дуже вміло прикривалася дитиною. Мовляв, вона Настю виховує, аж ніяк їй на роботу не вийти.
Спочатку декрет, потім донька в садку постійно слаба була, потім у школу пішла, треба ж спочатку зустрічати і проводжати.
Але Настя вже в четвертому класі, а Марійка все за нею стежить.
А точніше, ледарює цілими днями. І вже невідомо, що такого зробив Валерій, що Марійка все ж таки вирішила розлучитися зі своєю фінансовою незалежністю.
Олена не дзвонила сестрі, не хотіла зайвий раз її турбувати. Зрозуміло, що в неї все складно. Розлучення – процес неприємний, особливо коли є дитина. Та й знала Олена, що якщо потрібна буде її допомога, сестра обов’язково скаже. Загалом так і сталося.
– Я з проханням дзвоню, – відразу сказала Марійка, з’явившись через кілька тижнів.
– Звісно. Чим можу допомогти?
– Валерій – той ще! Я думала, він зробить, як мужик, залишить мені й Настя житло. А він сказав, що нікуди з’їжджати не збирається. І я навіть по суду нічого не можу зробити!
– Ну, так, житло його, від батьків дісталося.
– Ось! А що мені робити?
– Може, переїхати у квартирку, яка тобі від наших батьків у спадок дісталася? – запитала Олена.
Взагалі квартира була записана на них двох. Але Марійка запропонувала угоду: віддала Олені стареньку дачу, а собі забрала квартиру.
Дача коштувала набагато дешевше, але Олена сперечатися не стала. У неї на той момент було де жити.
Після відходу чоловіка його квартира перейшла їй. А в Марійки нічого нема. Та й дача Олені подобалася, вони з донькою влітку часто туди їздили. Так що вона без проблем погодилася ось так усе поділити.
– Куди? У той клоповник? Та й квартиранти там живуть, якщо виставлю їх, втрачу джерела доходу, – заперечила сестра.
– І що ти вирішила?
— Знаєш, я подумала, що в селі ловити зовсім нічого. Хочу до тебе в місто перебратися. Знайду нормальну роботу, Настю в хорошу школу віддам. Та й можливостей для доньки у місті більше. Знову ж таки, гуртки, репетитори. В нас нічого такого немає.
– Ну-у, – обережно сказала Олена, – бажання хороше. Але все ж таки гроші потрібні.
– Та на перший час є, та й знову ж таки, дохід від здачі квартири залишиться. Але, звісно, доки я роботу не знайду, буде складно. Може, ти нас із Настею прихистиш ненадовго?
Взагалі, Олені цього не хотілося б. У них з Діаною була двокімнатна квартира, найстандартніша. І в неї, і в доньки була своя кімната, їм місця вистачало. Але якщо в квартирі буде ще плюс дві людини, вже стане набагато складніше.
З іншого боку, не відмовляти ж сестрі? Їй і так складно.
Олена вирішила погодитись, але на певних умовах.
– Добре, але ненадовго, Марійко. Сама розумієш, нам буде важко всім разом.
– Не більше місяця, обіцяю! Як роботу знайду, одразу переїду.
– Добре. Тоді приїжджайте, як зберетеся.
Увечері Олена поговорила зі своєю дочкою.Звичайно, та була не в захваті, коли з’ясувалося, що якийсь час їй доведеться жити з двоюрідною сестрою в одній кімнаті. Різниця у дівчаток була три роки, та й не особливо вони спілкувалися. Хоча вони й рідко бачилися, може, ще подружаться.
– Зрозумій, Діано, рідним треба допомагати. Ми теж можемо опинитися у складній ситуації, і буде чудово, якщо й у нас знайдуться люди, які прийдуть нам на допомогу.
– Я розумію, – зітхнула дочка.
– До того ж, це максимум на місяць. Можна й потерпіти.
Діана кивнула головою. Їй не хотілося, щоб у їх із мамою спокійному життя щось змінювалося, але вона розуміла, що допомогти треба. Та й Насті зараз, мабуть, буде важко. Вона, як старша сестра, має підтримати.
Марійка з донькою приїхали через тиждень. Було видно, що Марійка вся на нервах, тому Олена не стала її зайвий раз смикати. Доньок поселили в одній кімнаті, Марійці Олена купила надувний матрац. Місця вистачало.
Щодня сестра скаржилася, як їй було важко.
– Я не очікувала такого від Валерія. Навіть не хвилюється, як складеться наша доля. Все одно і на мене, і на дочку.
– Марійко, ти, звісно, вибач, але ти ж знала, що він не найнадійніша людина.
– І все ж таки! Такого я від нього не очікувала … Гаразд, прийду до тями, почну нове життя. Може, це й на краще? Як гадаєш, Оленко?
– Звичайно, – усміхнулася Олена.
Перший тиждень Марійка намагалася «прийти до тями». Роботу не шукала, нічого не робила. Тільки сварилася з Валерієм по телефону.
Настя швидко освоїлася. Здавалося, її не надто хвилювало, що батьки розлучаються. І поки її ще тільки оформляли у нову школу, вона відпочивала. Як і її мати, ледарювала цілими днями. Ще й речі сестри завжди брала.
Якось Діана не витримала і поскаржилася мамі.
– Мамо, у мене новий блокнот лежав, гарний. Мені на день народження подруга подарувала. Я його зберігала, думала, використовуватиму для чогось особливого. А Настя взяла його без дозволу, поки я була в школі, і весь помалювала!
Олена, звісно, висловила претензію племінниці, але та тільки сказала, що їй було нудно, і вона думала, що Діані цей блокнот не потрібний, якщо вона його не використовує.
Коли пішов другий тиждень проживання родичів, Олена все ж таки завела з сестрою розмову.
– Марійко, як справи зі школою?
– Дякувати Богу, наступного тижня Настя вже піде в новий клас. Переживаю за неї… Як вона впорається?
– Та все буде добре, – посміхнулася Олена. – Діти швидко адаптуються.
– Так.
– Ну, а ти? Роботу шукаєш?
– Ой, – махнула Марійка рукою, – не до цього було. Знаєш, скільки я із цією школою провозилася! Ще й Валерій усі нерви витріпав!
– Марійко, я все розумію, але ти не затягуй. Все ж таки нам складно тулитися всім разом. Та й тобі непогано б відволіктися.
– Звісно, ти маєш рацію. Завтра почну пошук.
Але то були тільки слова. Марійка цілими днями дивилася телевізор і їла. До того ж продукти вона не купувала, виправдовувалася тим, що треба гроші економити.
Після того, як Олена знову завела розмову про роботу, Марійка все ж таки почала пошук. На той момент вони вже майже місяць жили в Олени й Діани.
Але все було не те. Невідомо, на що розраховувала Марійка з її досвідом і освітою, але прості посади її не влаштовували. Продавчинею вона йти не хотіла, секретаркою теж. Все очікувала, що підвернеться щось престижне й високооплачуване. І що Марійку чомусь на цю посаду візьмуть.
Пішов другий місяць. Олена розуміла, що вона вже межі. Діана теж постійно скаржилася на сестру, вони навіть сварилися майже щовечора. Так ще й, до всього, гроші почали йти. Продуктів, хімії доводилося купувати більше, і Олену цей момент теж занепокоїв.
Вона кілька разів нагадувала сестрі про їхню домовленість. І що терміни вже всі минули. Марійка тільки просила ще трохи потерпіти, мовляв, скоро переїдуть.
Але остаточно терпець Олени урвався, коли Настя взяла без дозволу в Діани телефон і прочитала всі листування з подругами. Звісно, Діана насварилася на неї, а Марійка замість того, щоб виказати дочці, виказала племінниці.
– Спокійніше! Нічого страшного не сталося! Ведеш себе, як самозакохана! Подумаєш, телефон узяла…
Олена це почула. А потім побачила, що її дочка ледве стримується, щоби не заплакати. І це стало останньою краплею.
– Марійко, вам пора їхати, – спокійно сказала Олена.
– Так ми вже скоро…
– Ні, ти не зрозуміла. Я хочу, щоб завтра вас уже не було.
– Олено, ти чого? Де я тобі знайду квартиру за один вечір?
– У тебе був не один вечір, а майже два місяці. Я тебе кілька разів попереджала.
– Гаразд, дай тиждень.
– Ні, Марійко. Я втомилася від тебе, що ти нічого не хочеш робити. Від того, що твоя дочка бере речі моєї дитини без дозволу. Завтра вас тут не повинно бути.
Спочатку Марійка вмовляла сестру змінити своє рішення. Потім, коли зрозуміла, що це не працює, почала плакати і говорити, що її ніхто не підтримує. Але коли і це не спрацювала, почала галасувати, звинувачувати Олену в егоїзмі, у тому, що вона погана сестра.
Але це також не спрацювало. І наступного ранку Марійка і Настя поїхали.
Вони не казали, куди подалися. І, звісно, Олена турбувалася. Було все ж якось ніяково.
Але потім від родичів вона дізналася, що Марійка зрештою повернулася у село. Виставила квартирантів з квартири й оселилася там із донькою. Вона влаштувалась працювати продавчинею у місцевому супермаркеті за копійки, розраховуючи жити на аліменти Валерія.
І, звісно, всім довкола вона говорила, що її сестра жодної підтримки їй не дала.
Що Марійка мріяла почати нове життя, але її у цьому не підтримали.
І хоч Олені й було все це неприємно, вона чудово розуміла, що її спокій та спокій її дочки важливіші. І що тепер вона нікого не пустить до себе, навіть на ніч. Побула гостинною і досить. Все одно цього ніхто не оцінить.