Ніна давно забула про свої потреби та бажання, розчинившись у турботі про сім’ю. Але потім діти виросли, у них з’явилося своє життя, а чоловік постійно був невдоволений і нескінченно висував претензії.
– Ми більше тридцяти років живемо, а ти досі не запам’ятала, що я не люблю вранці пити чай, – демонстративно виливав Михайло напій, роблячи собі каву.
– Собі готувала і тобі заразом налила, – виправдовувалася Ніна. – Автоматично все сталося, голова іншим зайнята, вибач.
Але Михайло не умів прощати, він ставив свої інтереси на перше місце і взагалі вважав, що робить дружину щасливою лише своєю присутністю у її житті. Колись у молодості він був іншим, але потім Ніна розбалувала його своєю готовністю всі проблеми вирішувати та швидко виконувати забаганки. Він настільки повірив у себе, що навіть про розлучення задумався. Йому набридла вічно заморочена побутовими проблемами дружина, а нова колега Таня здавалася світлом у віконці. Їй було п’ятдесят два роки, чотири роки тому вона розлучилася і тепер здавалася справжньою красунею. Ніна була всього на три роки старша, але більше була схожа на даму, що втратила не тільки колишні форми, а й азарт до життя.
– Мені здається, нам треба пожити окремо, бо сваритися стали часто, – заявив якось Михайло дружині. – Я поки що на дачу переберуся, потім буде видно.
Ніна нещодавно від дочки повернулася, якій допомагала сидіти з маленькою дитиною і не дуже добре почувалася, щоб розбиратися. Михайло й раніше такі номери викидав, а вона все списувала на тонку душевну організацію, виправдання йому шукала і потім приймала вдома з шикарно накритим столом. І цього разу чекала, що чоловік повернеться за тиждень, але він не поспішав.
– Так коханку твій Михайло знайшов, невже незрозуміло? – гнівалася на Ніну сестра. – Я взагалі не розумію, як можна бути такою довірливою, як ти?
– Та ми стільки років одружені, двох дітей виростили і вік уже не той, щоб по коханках скакати, – не вірила Ніна.
Вона на чоловіка щодня вдома чекала і смачні частування готувала. Після повернення зайвих питань ставити не планувала. Все думала, що Михайло на дачі рибачить, спить у гамаку і з місцевими чоловіками пліткує. Не здогадувалася Ніна, що Михайло її по побаченнях бігає зі своєю Тетяною і навіть вирішив круто змінити життя.
– Я хочу розлучитися, – сказав він якось повсякденно і байдуже, наче випив склянку води.
– А дітям що скажемо? – Найбільше переживала Ніна.
– Вони дорослі, все зрозуміють, я не вважаю за потрібне переконувати себе жити разом тільки заради дітей та онуків.
– Значить, тобі переконувати себе доводиться? – намагалася не заплакати Ніна.
– Але ж ти сама розумієш, що ми давно жили за інерцією, наче чужі люди, – продовжував Михайло. – Навіщо позбавляти себе останньої можливості на щастя?
Ніна розплакалася лише після відходу чоловіка і навіть не знала, що дітям сказати. Перші дні було особливо важко, тому що звикла дбати про нього і не вміла нічого для себе робити. До кроків прислухалася і вважала, що все, що відбувається, нагадує поганий сон, який не закінчується. А Михайло не переживав, він взагалі розраховував нове життя з Тетяною розпочати. Запропонував їй зійтись, а вона не стала сперичатися, тільки одразу умову поставила.
– Давай будемо чесними, – пропонувала жінка. – У нашому віці говорити про кохання безглуздо. Я звикла жити на своє задоволення і не готова поратися з проблемами.
– Що ти хочеш цим сказати? – не розумів Михайло.
– Хочу уточнитись щодо стану твого здоров’я, бо для мене це важливо, – міркувала Тетяна. – Зрозумій правильно, якщо ти нажив за все життя недуг, а тепер вирішив мені проблеми доставляти, то так не вийде.
Михайло навіть не образився, адже він такими очима на жінку дивився. Після спокійної та податливої Ніни Тетяна здавалася іскоркою, це йому в ній і подобалось. Незважаючи на всю дивину розмови, обіцяв обраниці пройти огляд і навіть жартома сказав, що надасть довідку. Хоча в глибині душі, Михайло і сам розумів, що давно настав час сходити на огляд, чоловік мав зайві кілограми і самопочуття останнім часом залишало бажати кращого. Мабуть, це було помітно вже й збоку, коли Таня таку розмову завела.
– У вас цукор, – говорив спеціаліст після огляду. – Не хвилюйтеся, недуга поширена, але вам доведеться змінити спосіб життя.
– Як це? – не розумів чоловік. – Я не зможу сам про себе піклуватися? Я погане самопочуття просто на переживання списував.
– Звичайно, ні, – відразу заспокоював спеціаліст. – Вам просто потрібно змінити спосіб життя.
Михайло засмутився не через свій стан, а через можливу реакцію Тетяни. Вже уявляв, як вона бурчатиме, що доведеться готувати дієтичні страви і купувати спеціальні продукти.
– Вибач, але мені не хочеться витрачати сили і час на метушню на кухні і вираховувати тобі все за цими таблицями, – одразу скривилася вона, як почула новину. – І взагалі, це підступна недуга, так що давай не будемо поки що поспішати зі спільним проживанням.
Михайло повернувся на дачу один, начитався в інтернеті інформації про свою недугу, і запереживав. Самостійно не виходило вираховувати хлібні одиниці і взагалі готувати нормально чоловік не вмів. Вирішив до Ніни додому повернутися, опускаючи подробиці історії з Тетяною та причинами свого рішення. Вона прийняла спокійно, а коли дізналася про недугу, стала уважно за раціоном чоловіка стежити. З дому зникли всі потенційно погані продукти, і Михайло харчувався згідно з приписом спеціаліста. Ніна навіть із великого списку обмежень примудрялася готувати смачні страви. Михайло турботу дружини приймав, вважаючи її нормою, а сам Тетяні періодично дзвонив. Дружина якось почула їхню розмову і практично застигла від почутого.
– Але ж ми можемо зустрічатися, проводити час і просто спілкуватися, – казав Михайло.
– В принципі, можна, тільки я хотіла б від тебе отримувати допомогу по господарству, сам розумієш, я жінка самотня.
– Таню не питання! Зроблю все і полагоджу все, що скажеш! – радів Михайло.
– Але зараз у мене така ситуація, що й матеріальна підтримка не завадила б, – відповіла жінка.
– Я згоден, – радів він, наче дитина.
– А дружина твоя теж згодна? – не здавалася Тетяна.
– Та моя дружина тільки й годиться що для прання, прибирання та приготування, – самовпевнено міркував Михайло.
– Ну так, все вірно ти кажеш, – не змовчала Ніна, заходячи до кімнати.
Потім Михайло щось довго розповідав їй, Ніна застигла в кріслі і слово не могла сказати. Тільки попросила, щоб чоловік скоріше знову на дачу поїхав і давав їй спокій.
– Мамо, ну навіщо ти так із батьком? – Запитувала потім по телефону дочка. – Я тільки дізналася, що у нього недуга і потрібна підтримка, а ви через нісенітниці сваритеся.
– Мамо, так не можна, – говорив їй потім син. – Тато розповів про свою недугу і про вашу сварку на рівному місці.
– Це все, що він розповів? – Втомлено цікавилася Ніна.
– Ще щось бурмотів про непорозуміння і твою принциповість, – відповів син. – Але ж ви дорослі люди, самі повинні розібратися.
Ніна й розібралася, подавши документи на розлучення. Михайло всім розповідав, що його дружина за поріг виставила, як тільки про недугу дізналася і возитися з чоловіком не захотіла. Ніна лише дітям правду розповіла, закликаючи самостійно формувати ставлення до ситуації. Не збиралася вона їх проти батька налаштовувати, але й надалі закривати очі на його витівки не збиралася. Вона так довго намагалася бути зручною та корисною, що втратила почуття власної гідності, а потім втомилася та зламалася.
– Не квапся з рішенням, давай разом вік доживати, – зателефонував Михайло за пару днів до дати розлучення. – Я був трохи неправий, ти теж, але не варто на схилі життя ставати посміховиськом з цими розлученнями та пристрастями.
– А я більше не хочу з тобою разом доживати, а люди нехай думають, що хочуть, – відповіла Ніна. – Ти ж сам казав, що безглуздо позбавляти себе останньої можливості на щастя.
Не піддалася вона на вмовляння дітей та родичів, в очах яких виглядала безсовісною жінкою, яка кинула нездужого чоловіка після стількох років життя. Вона вперше вибирала себе і не хотіла за цей вибір виправдовуватись, вирішивши просто відпустити ситуацію. Михайлу доводилося вчитися самостійно доглядати за собою, тому що Тетяні він не був потрібен. Ніна після розлучення на море поїхала, вперше за багато років, одна, заради себе, а не як додаток до когось.