Ніна втомлено опустилася на диван і відкинула голову на спинку. День важкий був. На роботі навалилося стільки справ, що вона ледве встигла забрати малюків із садка. Олег останнім часом затримувався допізна.
– Мамо, я їсти хочу, – підбігла до неї п’ятирічна Аліса і потрусила за рукав.
– Зараз, сонечко, – Ніна ледве підвелася. – Ходімо суп розігріємо.
– Не хочу суп, хочу піцу! – Надула губки дівчинка.
– Алісо, ти ж знаєш, ми не можемо часто замовляти піцу. Ми збираємо гроші на новий будинок, – терпляче пояснила Ніна.
– Ну, ма-а-ам! – захникала Аліса.
У кімнату вбіг трирічний Андрійко із машинкою в руках:
– Мамо, мамо, зламалася!
Ніна зітхнула. Хотілося просто лягти та відпочити. Але треба було годувати дітей, лагодити іграшку та робити ще купу справ по дому.
Із народженням дітей усе змінилося.
Довелося винаймати квартиру побільше, витрачатися на няню та дитячий садок. Грошей стало бракувати. Тоді вони з Олегом вирішили збирати на початковий внесок. Почали заощаджувати буквально на всьому. Олег якось запропонував вкласти частину накопичень у облігації. Але Ніна відмовилася. Переживала втратити насилу відкладені гроші.
Роздуми зупинив поворот ключа у замку. Діти наввиперед кинулися до батька.
– Привіт, – Олег цмокнув дружину в щоку і пройшов у квартиру.
– Будеш вечеряти? – спитала Ніна.
– Ні, перекусив на роботі, – Олег скинув черевики і пройшов до вітальні.
Ніна спостерігала за сім’єю, притулившись до одвірка. Останнім часом Олег здавався іншим. Часто затримувався допізна, постійно розмовляв пошепки. Може, у чоловіка з’явилася жінка? Чи проблеми на роботі? Ніна відігнала неприємні думки. Ні, Олег не міг так з нею вчинити. Не треба накручувати себе.
Вночі Ніна прокинулася. Крізь напівприкриті повіки побачила, що Олега немає поряд. Годинник на тумбочці показував третю годину ночі. Ніна дослухалася. З вітальні долинав приглушений голос чоловіка.
Він розмовляв телефоном. Ніна встала з ліжка і навшпиньки підкралася до дверей. Обережно прочинила, щоб краще чути.
– Так… Слухай, може, є якийсь вихід? Я не можу втратити гроші, розумієш?
Ніна застигла. Про які гроші йдеться?
– Гаразд, спробуємо ще тиждень. Але якщо все так і залишиться, доведеться закриватися. Та не знаю я, як Ніні сказати, що ти причепився. Даремно я взагалі з цим кафе почав і гроші вклав.
У Ніни перехопило подих. Він таки витратив гроші?
– Гаразд, тримай у курсі. Завтра заїду, побачимо, що можна зробити, — сказав Олег і вимкнувся.
Ніна почула, як чоловік важко зітхнув та плюхнувся на диван. Їй хотілося вийти і попросити пояснень. Але вирішила, що поки що краще не треба. Повернулась у ліжко і натягла ковдру до підборіддя. Що ж накоїв Олег? Незабаром чоловік повернувся до спальні. Ніна прикинулася, що спить. Чоловік обережно ліг поряд.
Вранці Ніна, як завжди, займалася домашніми справами, але в голові думки крутилися. Та й навіщо Олег це все зробив? Гроші їх витратив і нічого не сказав. Вона дуже злилася. Але з іншого боку, що тепер робити? Потрібно якось розбиратися із ситуацією.
Коли чоловік повіз відвозити дітей, Ніна зателефонувала до подруги. За годину Ніна та Аліна обговорили нічну розмову Олега.
– Нічого собі! – вигукнула Аліна. Слухай, давай проведемо невелике розслідування. Можемо подивитись, які нові заклади відкрилися останнім часом.
Ніна замислилась:
– Слухай, у нас три місяці тому на сусідній вулиці відкрилося кафе. Олег ще пропонував сходити, але я не хотіла гроші витрачати зайвий раз.
– Ось бачиш! — пожвавішала Аліна. – Давай сходимо туди. Оцінимо ситуацію зсередини.
Ніна вагалася:
– А раптом нас хтось впізнає?
– Та не сидить він там. А так побачимо.
Ніна зітхнула. Аліна була маркетологом. Може, й знає що як. Може, навіть підкаже.
– Гаразд, давай.
За кілька хвилин Ніна та Аліна приїхали за адресою. Увійшли всередину. У кафе було досить порожньо – всього кілька столиків було зайнято. Інтер’єр виглядав приємно, але якось безлико. Дівчата вибрали столик біля вікна та сіли.
До них підійшла офіціантка з меню:
– Доброго дня! Що замовлятимете?
– Два капучіно та круасан із шоколадом, будь ласка, — замовила Аліна.
– А мені Цезар, — додала Ніна.
Офіціантка кивнула і пішла. Аліна озирнулася на всі боки.
– Що скажеш? — спитала Ніна.
– Ну, нудно якось. Побачимо, що по їжі.
Невдовзі принесли замовлення. Їжа виявилася цілком пристойною.
– Знаєш, у чому проблема? – Сказала Аліна. – Нема концепції. Просто ще одне посереднє кафе. Та й місце не те що вдале, конкурентів багато. Тож треба увагу привертати. Та й реклами ніякої, мабуть, не було. Олег просто вирішив відкрити, а запарюватись особливо й не подумав.
І Аліна почала розповідати ідеї, як можна було б розвинути бізнес. Поки вони обговорювали можливі варіанти, двері кафе відчинилися. Усередину увійшов Олег. Ніна аж застигла.
– Що робити? – прошепотіла вона.
– Спокійно. Якщо що, скажемо, випадково зайшли.
Але Олег їх не помітив, а пішов поговорити з барменом. Чоловік був похмуріший за хмару.
– Гаразд, ходімо, — сказала вона Аліні. — Поки що він нас не помітив.
Подруга кивнула. Розплатилися вони вийшли з кафе. На вулиці Аліна сказала:
– Ну, ти йому розкажи. І хай він зі мною все обговорить.
Ніна посміхнулася.
– Аліно, ну ти найкраща.
– Та що тільки заради подруги не зробиш, – поплескала її по плечу Аліна.
Увечері вона Олегу всю правду-матку висловила:
– Я знаю про кафе, – випалила.
Олег зблід:
– Звідки?
– Не має значення.
Ніна зробила невелику паузу.
– Чому ти мені не сказав?
Олег тяжко зітхнув і сів на диван:
– Я хотів зробити сюрприз. Думав, все налагодиться, і тоді.
– І як? Налагодилося? – з гіркотою спитала Ніна.
– Не зовсім, – зізнався Олег.
– Слухай, – Ніна сіла поряд. – Ми ж родина. Такі речі треба разом вирішувати. А ти просто взяв і стільки грошей витратив без мого відома.
По чоловіку було видно, що вона його присоромила.
– Ти маєш рацію. Вибач, – Олег обійняв дружину. – Я просто думав, у мене все вийде.
Олег знизав плечима.
Ніна зітхнула.
– Слухай. Нам Аліна може допомогти.
Олег здивувався.
– А вона звідки знає?
– Ну.. – зам’ялася Ніна. – Ми сьогодні там були.
І Ніна розповіла йому ідеї Аліни.
Олег кивнув:
– Гаразд, спробуємо. Гірше точно не буде.
Наступного дня вони зустрілися з Аліною.
– Привіт, Аліно. Дякую, що погодилася допомогти, — подякував їй Олег
– Та гаразд, – махнула рукою Аліна. – Для друзів не шкода. Ну, давай, розповідай вже. Що там у тебе?
Олег розповів усе, що було потрібне. Аліна виклала свої ідеї, як би вони могли розвинути кафе. Яку там концепцію створити, стратегію покращити. Тому наступні тижні подружжя та Аліна дуже багато часу проводили, щоб розвинути бізнес.
Меню поновили, інтер’єр поміняли, рекламну кампанію запустили. Звичайно, спочатку доводилося дуже старатися, та й зміни не дуже помітними були. Але клієнтів хоча б трохи та побільшало. Олег проводив у кафе майже весь свій час. Ніна теж намагалася допомагати, хоча здебільшого з дітьми сиділа. За три місяці вони змогли вийти на прибуток.
– Дякую тобі, – подякував дружині Олег. Ти не образилася, коли дізналася, куди я гроші подів. Я тебе не заслуговую.
Ніна посміхнулася:
– Ну, ми ж сім’я.
Час минав, і кафе продовжувало процвітати. Відвідувачів все більше й більше ставало. І за вісім місяців вони нарешті змогли купити власну квартиру. Фінансові проблеми більше не турбували сім’ю. Дохід тепер був стабільним. Вони змогли комфортно жити та відкладати гроші на майбутнє.
Звісно, Олег тепер дружину мало не на руках носив. Він чудово розумів, Яким необачним було рішення так багато грошей витратити. Причому нічого із дружиною не обговоривши. І наскільки їм пощастило, що таки вийшло цю ідею втілити.
Аліна також без подяки не залишилася. Олег таки не міг прийняти, що подруга допомагала їм безоплатно. Тож за всю працю вони її фінансово подякували.
Більше Олег нічого не приховував від дружини.