Ніна змирилася з тим, що вона ніколи не матиме дітей. Про свою недугу вона дізналася у двадцять років, коли вона вирішила обстежитись. Подружка запропонувала, бо мала гарну знижку у великій клініці, ось Ніна і погодилася. У двадцять років це було швидше цікавістю, ніж необхідністю.
Ось тоді вона й дізналася, що не зможе стати матірю. Шансів завагітніти практично немає.
– Якщо тільки станеться диво, – похитуючи головою, сказав спеціаліст.
На той момент Ніна і не думала про дітей, але, звичайно, дуже засмутилася. Вона розуміла, що колись схоче сім’ю, дітей. А тут таке…
Але Ніна одразу не здалася. Спочатку вирішила обстежитись і в інших клініках, адже треба послухати думку і інших спеціалістів. Раптом є той, хто їй допоможе.
Але, на жаль, решта лише підтвердила те, що вона почула у першій лікарні. Вона безплідна, і це є факт.
Ніна пройшла всі п’ять стадій від гніву до прийняття. Зверталася до клініки репродуктивного здоров’я, але варіант штучного теж не для неї. Чому вона точно не зрозуміла, багато термінології і не зрозумілих слів. Але головне вона усвідомила – своєї дитини вона не матиме.
Звичайно, закрадалися думки про усиновлення, але Ніна зрозуміла, що не зможе взяти чужу дитину. Не тому, що вона чужа, а тому, що переживає, що не полюбить її. Адже не факт, що материнський інстинкт переможе, і в іншому випадку вона просто зіпсує життя якійсь людині, яку, можливо, могла б полюбити інша родина.
Усіх своїх кавалерів Ніна одразу попереджала про її ситуацію. Звичайно, не на першому побаченні, але, якщо розуміла, що людина має до неї інтерес, і вона відповідає взаємністю, відразу розповідала. Більшість спочатку говорили, що це не проблема, що все можна вирішити, але згодом приходили до іншої думки.
До тридцяти років Ніна так жодного разу і не була одружена. Власне, вона не дуже переживала, жила своїм життям. Працювала, займалася спортом, мала багато захоплень, вона часто подорожувала. В принципі, її життя було нормальним, навіть дуже цікавим. Ось тільки сім’ї не було.
А коли Ніні виповнилося тридцять один рік, вона познайомилася з одним чоловіком. До того ж, досить банально – через сайт знайомств. Навіть не сподівалася, що може зустріти там когось гідного.
Але зустріла, і все закрутилось. Роман був старший за Ніну на п’ять років. У нього було двоє дітей – двійнята, хлопчик та дівчинка. З дружиною він вже чотири роки був у розлученні, але з дітьми бачився часто, проводив із ними час, платив аліменти. І його не збентежило те, що Ніна не зможе мати дітей. Йому і своїх вистачало.
Їхній роман був бурхливим, пристрасним, але в той же час дуже милим і романтичним. Рома оточив Ніну увагою, та такою, якої раніше вона не отримувала.
Він навіть познайомив її з дітьми, яким на той момент було вісім років. І Ніні вони сподобалися. Ввічливі, добрі, дуже один одного люблять. І, незважаючи на різну стать, вони мали спільні захоплення, друзі і навіть таємниці.
Незабаром Роман зробив пропозицію Ніні. Вона не думала, погодилася одразу. Бо зрозуміла, що із цією людиною може знайти своє щастя.
Півроку вони жили дуже добре. Діти іноді були у них, Ніна швидко знайшла з ними спільну мову. Навіть кілька разів забирала їх зі школи, коли Роман та його колишня дружина не могли.
Але в один із днів спокійне та розмірене життя різко змінилося.
Одного вечора на порозі зявилася колишня дружина Романа. Ніна кілька разів з нею перетиналася, і вона їй не сподобалася. І не тому, що вона була колишньою дружиною її чоловіка. Просто та здалася їй якоюсь неприємною, навіть злою, начебто.
Вона рішуче увійшла до квартири і заявила Роману, що їм треба поговорити. Наодинці.
– Я не маю секретів від моєї дружини, — заявив він. Відносини Романа з колишньою залишали бажати кращого.
– Я можу сходити поки що до магазину, – промовила Ніна, відчуваючи себе третьою зайвою.
– Не треба, – сказав Роман.
– Гаразд, – здалася його колишня. – Нехай слухає. Її це також стосується.
Ніні стало цікаво. Що ж скаже ця жінка.
– Загалом, дітям зараз дев’ять років, половину того часу, що я маю їх ростити, я виконала. Тепер вони на тобі до повноліття.
– У якому плані на мені? – запитав Роман.
– У прямому. Ти чудово живеш, бачишся з дітьми у вихідні, платиш копійки, а я кручуся, як білка в колесі. Але з мене вистачить, тепер вони живуть з тобою, а я буду мамою вихідного дня.
Усі замовкли, намагаючись осмислити почуте.
– Ти що таке надумала, Катю? – запитав Роман. – Ти про дітей подумала?
– Подумала. Але насамперед я подумала про себе. Вистачить з мене цих уроків, проблем, гуртків та школи. Все, тепер я буду своє життя налагоджувати, а ти розважайся!
– А як сприймуть це Вадим та Віка? – запитала Ніна. – Їм же тяжко буде.
– А мені не важко? – огризнулася Катя. – Але на мене всім начхати. Я все сказала, завтра ж вони переїжджають до тебе!
Сперечалися вони довго. Рома наполягав на тому, що це буде стресом для дітей, що їм здаватиметься, що мама їх зрадила. Пропонував частіше їх забирати, возити на гуртки. Але колишня вперлася, сказала, що все вирішено. А якщо Роман відмовиться, вона зробить усе, щоб позбавити його батьківських прав.
Катя пішла, а Роман та Ніна втомлено глянули один на одного.
– І що робити? – Запитав він.
– А є варіанти? Забирай дітей, адже з нею їм буде погано, коли вона так втомилася. Тільки я б зробила все офіційно: через суд визначила їхнє місце проживання.
– Чому? – лише спитав Рома.
– Просто я не хочу, щоб вона за місяць передумала, і знову забрала дітей. Ти уявляєш, який для них це буде стрес. Вони ж не кошенята, щоби віддавати і знову забирати. Так нормальні люди і з кошеням так не вчинять.
Роман зітхнув.
– Я навіть не знаю… А як же ти?
– А що, я? Я з ними спільну мову знайшла, та й як ти знаєш, своїх дітей у мене не буде. Тому я не проти.
Все ж таки вони вирішили відкласти рішення до ранку, але вранці їхня думка не змінилася. Роман подзвонив колишній і сказав, що він згоден. Але тільки щоб все офіційно. Не заради аліментів, а заради спокою дітей. На подив вона легко погодилася.
Вадим та Віка приїхали до батька. За їхніми розгубленими обличчями було ясно, що вони не розуміють, чому так відбувається. І Ніна вирішила згладити кути.
– Тепер ви житимете з нами, і ми з вашим татом дуже раді. А з мамою часто бачитиметеся. Тож мало що зміниться.
– А чому мама не схотіла, щоб ми жили з нею? – Запитала Віка, не плачучи.
– Чому ж не захотіла? Просто вона вирішила, що тато також хоче з вами багато спілкуватися. Адже весь цей час ви були у мами, чесно буде, якщо тепер будете у тата. І в мене.
Здавалося, дітей це заспокоїло. І хоч Ніна лукавила – не вважала вона, що це чесно, вона була рада, що заспокоїла малечу.
Спочатку було важко. Довелося повністю розбудовувати розклад, довелося переробляти гостьову кімнату у дитячу. Але з часом все прийшло в норму. Віка взагалі потоваришувала з Ніною, проводила з нею багато часу, розповідала свої секрети.
Вадим був обережніший, але ставився до татової дружини шанобливо, ніяких пакостей не влаштовував.
А Ніна з кожним днем більше любила цих дітей. Хвилювалася, коли вони затримувалися, допомагала їм із уроками, навіть ходила розбиратися до школи, коли їм поставили несправедливу оцінку.
А за рік сталося те, що Ніна й передбачала: мати одумалася. Вона часто бачилася зі своїми дітьми, майже кожних вихідних, але до цього дня не прагнула їх знову забрати. А тут, мабуть, нагулялася і сказала, що діти мають повернутись.
Але тут вже обурилася Ніна. Сказала, що офіційно діти проживають із ними, і нічого міняти вони не будуть. І що Каті треба подумати про дітей, а не про себе. Тому що для них це буде черговим стресом.
Колишня Романа намагалася діяти через дітей, але ті сказали, що не повертатимуться.
– Ми тільки звикли жити з татом та Ніною, – заявила Віка. – Я не хочу знову кудись переїжджати. Якщо Вадим хоче, нехай їде.
Але Вадим також відмовився.
Катя всім розповідала, що це Роман та Ніна налаштували дітей проти неї. Але Ніна, навпаки, намагалася її обілити в очах дітей. Але ті вже були немаленькі, вони чудово зрозуміли. Що мама втомилася від них і просто переживали повторення.
Ще через рік між Ніною і Романом відбулася розмова.
– Ти стала чудовою мамою дітям, – сказав він. – Вони тебе дуже люблять і довіряють тобі більше, ніж мені. Дякую, Ніна.
– Це тобі дякую, – посміхнулася вона. – Знаєш, дуже давно мені спеціаліст сказав, що я зможу стати мамою, тільки якщо станеться диво. Так ось, диво сталося. І я рада, що в мене такі чудові діти, нехай і не я їх народжувала, нехай у них є рідна мама. Але я їх теж вважаю за своїх, і ніколи не кину, що б не сталося.