– Наталко, я на вулицю піду кущі й дерева обрізати, – сказав Наталі Петрівні її чоловік Микола Іванович. – Телефон я не братиму – він мені в кишені заважає.
Буду пиляти гілля, тому дзвінок можу навіть і не почути, а мені мають із шиномонтажу подзвонити.
Я записався на завтра на вечір машину перевзути.
Коротше, кладу телефон на стіл, а ти сама й відповіси, якщо що. Вони годину скажуть. Гаразд?
Микола Іванович одягнув робочу куртку і в’язану шапку.
Вони приїхали на дачу сезон закривати і забрати деякі речі.
Чоловік поклав телефон на кухонний стіл і пішов.
Наталя Петрівна подивилася вслід чоловікові і раптом подумала:
– Якось постарів він, лисинка вже почала з’являтися…
Микола завжди подобався жінкам, хоча він і на зріст невисокий, та й у плечах не дуже. Проте подобався,
Наталія Петрівна за нього з великого кохання вийшла заміж.
Але був у Наталі Петрівни шанувальник у юності – Дмитро. Красень, не те слово! Широкоплечий, і до того ж багатий.
Він був створив якийсь бізнес і купив віллу на узбережжі в Іспанії.
Подруги їй казали:
– Ну ти Наталко і недолуга, що Дмитру відмовила, жила б тепер на віллі!
Тоді вона сміялася, а тут раптом згадалося чомусь…
…Телефонний дзвінок раптом зупинив її думки. Дзвонили на мобільний чоловіка. Номер був незнайомий.
– Мабуть, це з шиномонтажу, – подумала жінка.
Не встигла Наталя Петрівна натиснути на зелену кнопку на екрані, як раптом почула жіночий голос.
– Ти чому вчора не приїхав і грошей не надіслав?! – галасувала в слухавку якась жінка. – Знову на дачу зі своєю нещасною поїхав? А твій син повинен у старих штанях до школи ходити?
Наталя Петрівна просто оторопіла від почутого.
– Це я значить «нещасна»? А що за син, невже Миколи має іншу жінку? Господи, а вона була на всі сто впевнена, що він її все життя любить! Наталія Петрівна застигла від розчарування.
– Якщо хочеш бачити сина, сьогодні ж надішли грошей! – ще голосніше сказала жінка. – І не мовчи, а то гірше буде!
Наталія Петрівна тремтячим пальцем натиснула на червону слухавку на екрані смартфона, і галас припинився.
Вона подивилася у вікно – там Микола обрізав кущі. Куртку й шапку навіть зняв – розігрівся від роботи.
Наталія Петрівна зненацька залюбувалася чоловіком, та яка там лисинка! Зараз молоді лисіші за старих, та й взагалі кажуть, що це показник чоловічої сили!
У відкритій футболці було видно, як напружувалися м’язи Миколи – звичайно такий чоловік подобатиметься жінкам!
Наталії Петрівні захотілося тихенько завити, та невже це правда?
Що то була за жінка з неприємним голосом?
Та не може бути, щоб ЇЇ Микола міг бути таким байдужим!
Наталія Петрівна виділила дзвінок на телефоні чоловіка і видалила його.
Немає дзвінка – немає проблеми, і все!
Немає в неї зараз сил думати про цей дзвінок, аж надто все це несподівано!
До обіду втомлений Микола Іванович зайшов в дім і просто остовпів – стіл був накритий так, наче вони чекали на поважних гостей.
Біля його улюбленого борщу стояли домашні млинці з м’ясом.
Дружина відкрила свої мариновані огірочки і в’ялені помідори, які вважалися недоторканним зимовим запасом і відкривалися не раніше зимових свят.
Окіст зі сльозою й ароматна сировʼялена ковбаска кликали за стіл, а запітніла біленька радувала душу трудівника.
– Мий руки і сідай, – Наталія Петрівна тут розлила по тарілках яскраво червоний борщ, присмачила його сметанкою, своєю зеленню з грядки і хлюпнула йому і собі біленької.
Після борщу та відбивної, коли вони зібралися пити чай, їхню сімейну ідилію порушив різкий дзвінок телефону чоловіка.
Він узяв слухавку, випадково натиснувши гучний зв’язок, і Наталія Петрівна почула знайомий верескливий голос:
– Віктор! Ти так і не переказав нам грошей, та ти просто недолугий, сидиш на дачі і насолоджуєшся, а ми тут як сироти без тебе!
– Віктор? – Микола Іванович незрозуміло подивився на Наталію Петрівну, відсунув телефон і глянув на екран.
– Вибачте, тут немає Віктора, ви помилились номером! Ви який номер набирали?
Голос щось сказав і Микола одразу відповів:
– Ось, саме так. А мій номер закінчується на чотирнадцять. Нічого страшного, це вам всього найкращого!
Наталія Петрівна дивилася на чоловіка, і сльози справжньої радості підкотили до її очей, ледве стрималася!
Микола ж, розчулившись від подяки за шикарний обід, пішов у їхню спальню, й одразу повернувся з оксамитовою коробочкою в руках!
– Миколо, ти жартуєш! – не повірила своїм очам Наталія Петрівна.
У коробочці лежали каблучки та сережки з рубінами! Саме такі, про які вона мріяла.
– Які жарти, Наталко, вибач я не втримався і вирішив подарувати тобі їх раніше, адже у нас скоро рубінова весілля!
Наталія Петрівна дивилася на рідне обличчя чоловіка, дякувати Богові, що цей безглуздий дзвінок був помилкою.
А про Дмитра безглуздо було згадувати – та хіба його можна з Миколою порівнювати?!
Микола – це чоловік всього її життя, у них двоє дітей і троє онуків. Та й сам він ще дуже симпатичний чоловік!
Наталія Петрівна приміряла сережки й обручку.
У Миколи й Наталки скоро рубінове весілля
Весь цей час Микола з любов’ю дивився на дружину.
Тут знову різко задзвонив телефон Миколи.
– Чекаємо вас на шиномонтаж завтра о третій годині!
Микола Іванович і Наталія Петрівна подивилися один на одного і засміялися від радості!
Вони мають ще купу часу побути удвох на дачі. Яке ж щастя, що багато років тому вони зустріли один одного…