– Ой, Наталю, як добре, що тебе біля під’їзду зустріла! Я тоді навіть підніматися до вас не буду! – ледве віддихавшись, вимовила Антоніна Дмитрівна, свекруха Наталії.
– Здрастуйте! – трохи розгублено промовила Наталя, зустрівши свекруху біля під’їзду.
Не можна сказати, що між ними були погані стосунки. Просто свекруха до них у гості не дуже жалувала, бо цілком і повністю присвятила себе дочці Маргариті.
– Наталю, дай тисяч десять. Риту з Денисом до санаторію відправляємо. То одне треба купити, то інше. А ціни скрізь просто захмарні! Сама розумієш… – сказала свекруха, закотивши очі й цокаючи язиком.
Вкотре під час розмови зі свекрухою Наталя внутрішньо скипіла. Здається, що вже тисячу разів у своїх думках вона прокручувала фразу “я вам не банкомат!”. Вона б сказала це і свекрусі, і її дочки Риті. Сказала б просто в обличчя і назавжди припинила це нескінченне жебрацтво!
Але сказати Наталя не наважувалася. Антоніна Дмитрівна – мати її чоловіка Андрія, бабуся їхньої доньки Олі. Сказати – це означає піти на відкриту сварку, зіпсувати відносини, внести розбрат у сім’ю. Наталя дуже переживала за почуття Андрія, тому що у разі сварки йому довелося б вибирати між дружиною і матір’ю. Тільки тому Наталя мовчала. Але водночас розуміла, що мовчати більше не може. Жінка подивилася на свекруху, її почуття переповнювали, але вона покірно полізла в сумку за гаманцем.
…Наталя поверталася з роботи в поганому настрої. Чергова перевірка, ревізори чіпляються до кожної дрібниці, а шеф свариться на всіх поспіль. Жінка затрималася на дві години, потім у магазин заїхала, а зараз треба готувати вечерю, уроки з донькою вчити, одяг на завтра приготувати… Справи нескінченні, все перераховувати – часу не вистачить.
Наталя втомлено піднімалася сходами, відчинила своїм ключем квартиру.
– Мамо, привіт! Нам по природознавству на завтра проєкт потрібно підготувати про птахів. Ти мені допоможеш? – назустріч вибігла дев’ятирічна Оля і одразу «втішила» маму.
– Звісно, Оля. Зараз я переодягнуся, вечерю приготую швиденько і подивимось.
Наталя поставила сумки на кухні, пройшла до кімнати.
– Ой, Наталю, я й не чув, як ти увійшла. Чого засмучена така, знову на роботі проблеми? – спитав чоловік.
– Так, перевірка чергова. Все як завжди! – відмахнулася Наталя.
– Слухай, я матері переказав п’ять тисяч. Вони Денису на весняний комбінезон просили.
– Андрію, а може нам вже вистачить їх спонсорувати?! Зрештою в Дениса є батько, то нехай він його й одягає! Чому їхні проблеми завжди звалюються на нас?! – Почала обурюватися Наталя.
– Наталю, ну чого ти заводишся?! Ти ж знаєш, яка там ситуація…
– Яка, Андрію?! – Жінка ледве зупиняла себе, щоб не переходити на підвищений тон.
– Рита знайти роботу не може, колишній аліменти не платить, мама туди всю пенсію віддає… Ну ми збідніємо, якщо ми купимо хлопчику комбенизон! Ти ж працюєш і я теж…
– Ось саме, Андрію! Ми обоє працюємо! Чому ми з тобою маємо позбавляти свою дитину чогось і віддавати ці гроші в іншу родину?! Ось просто поясни мені! – Наталя відчула, як емоції охоплюють її.
– Наталю, давай не будемо сваритися через нісенітницю… Ходімо, я допоможу тобі з вечерею.
Маргарита – молодша сестра Андрія. П’ять років тому вона вийшла заміж за «заможного бізнесмена» Ігоря.
– Ой, Рита з Ігорем знову до Туреччини поїхали! У такому розкішному готелі живуть! А ти, Наталко, цілими днями в своїй бухгалтерії і толку ніякого! – Антоніна Дмитрівна не втрачала нагоди похвалитися тим, як добре живе її дочка.
А потім з’ясувалося, що «бізнесмен» та його дружина набрали кредитів на гарне життя. Гроші всі дуже швидко розтратили, і почалося…
Спочатку подружжя між собою розбиралося хто скільки брав, і хто кому винен. До того моменту, коли всім стало відомо, у них вже були серйозні прострочення. Пішли дзвінки з банків, виклики до суду та інше. Ігор свої проблеми вирішив досить швидко – просто пішов і зник бозна-куди.
А ось «дружина бізнесмена» залишилася зі своїми боргами та маленькою дитиною на руках. Частину пенсії Антоніна Дмитрівна платила за кредити, що набрала кохана донька. Частина, що залишилася, залишалася трьом на місяць – самій Антоніні Дмитрівні, Маргариті та маленькому Денису. Чи треба пояснювати, що грошей цих на місяць не вистачало.
Тоді Наталя та Андрій уперше погодилися допомогти родичам. Поки Денис був маленький, вони оплачували комуналку, ще й на продукти підкидали. Тільки ось щоразу грошей потрібно все більше і більше.
– Ну а що ви хочете, ціни ростуть як на дріжджах… – вела життєву бесіду свекруха, з’явившись за черговою партією матеріальної допомоги.
Наталя та Андрій допомагали, навіть собі багато в чому відмовляли на той час. Міркували по справедливості та совісті – родичі потрапили у скрутне матеріальне становище, життєва ситуація, не кинеш…
Перший раз Наталя не витримала, коли побачила Риту, що сидить у кафе, млосно попиваючи капучино з тістечками.
– Рито, а ти що тут робиш? – спитала здивована Наталя, коли зайшла до кафе з колегами, щоб пообідати.
– Ну, як що? От йшла з торговельного центру, вирішила перекусити. А що? – незворушно відповіла Рита.
– Рито, ми вам взагалі гроші даємо, а ти в кафе сидиш!
– І що тепер? Ти тепер при всіх мене своїми копійками дорікатимеш?! Ти, значить, у нас можеш собі дозволити ходити в кафе, а я ні? – обурено заговорила Рита і надула губи.
Увечері Наталю чекав шквал претензій від свекрухи. Скільки всього того вечора Наталя вислухала на свою адресу – згадати страшно. Її назвали невдячною, жадібною, звинуватили в тому, що вона вносить розбрат у сім’ю і дорікає нещасній дівчині.
– Антоніно Дмитрівно, та я зовсім не проти, щоб Рита сиділа в кафе! Але тільки нехай вона влаштується на роботу, а потім хоч щодня собі банкети в ресторанах закочує. – намагалася пояснити свою думку Наталя.
– Мамо, ну так-то Наталка має рацію. Нехай Рита вже про роботу подумає. Все-таки Денис вже великий, може ходити до дитячого садка.
– Що? У дитячий садок? Та ви що таке надумали! Хлопчик маленький, нездужає постійно! Та що з ним у садку чужі тітки будуть няньчитися як ми! – заплакала Антоніна Дмитрівна.
– Ну, якось же всі діти ходять?! У нас Оля з півтора року в дитячий садок пішла і нічого. – спокійно відповіла Наталя, впевнена у своїй правоті.
– Знаєте що! Не треба нам більше грошей! Я тоді сама піду на роботу, але онука свого і доньку в образу не дам! – вигукнула Антоніна Дмитрівна і пішла, голосно гримнувши вхідними дверима.
Після цього настав так званий режим тиші. Ані Маргарита, ані Антоніна Дмитрівна не з’являлися і грошей не просили.
Андрій дуже переживав із цього приводу. Наталя його заспокоювала, переконувала, що Рита – не маленька дівчинка, а доросла жінка. Потрібно не ховати голову в пісок, як страус, а навчитися вирішувати свої проблеми – через суд оформити аліменти, знайти собі роботу, влаштувати дитину в садок. Одним словом, налагодити своє життя.
Андрій погоджувався з дружиною, бо справді вважав її докази правильними. Проблема була лише в тому, що Маргарита не хотіла влаштовувати своє життя. А Антоніна Дмитрівна, замість того, щоб наставити дочку на істинний шлях, у всьому її підтримувала.
… Якось Наталя та Андрій разом із Олею вирушили до торгового центру прогулятися. Зустрілися із родичами. Рита, Антоніна Дмитрівна та маленький Денис йшли задоволені з величезними пакетами у руках. Незважаючи на сварку, звичайно, привіталися.
– Ось, Рита, тепер на гарну роботу влаштувалася. Нас забезпечує! – єхидно похвалилася Антоніна Дмитрівна, поглядаючи то на Андрія, то на Наталю.
– Ну, Рито, молодець! Дуже за тебе радий, давно б так! – похвалив Андрій молодшу сестру.
– Правда, Рито, дуже за тебе раді. І на роботу влаштувалася, і особисте життя обов’язково влаштуєш! – Підтримала дружина Наталя.
Рита тільки поблажливо посміхалася, і вся світилася від щастя, демонстративно розмахуючи новеньким телефоном.
Раділи всі рано. Як пізніше з’ясувалося, Рита обвела довкола пальця всіх і навіть власну матір. Оформила кредитну картку і витрачала з неї гроші. Тільки ось не врахувала, як і минулого разу, що позикові гроші дуже швидко закінчилися і їх потрібно було віддавати.
Зрозуміло, що платежі за кредиткою Рита пропустила, і все пішло по колу – дзвінки з банку, сльози, прохання про допомогу …
Допомоги, звичайно ж, просили у бідних родичів – Наталії та Андрія. І, звичайно, вони не витримали – знову почали постачати рідні грошима. Рита клялася і божилася, що тепер починає зовсім нове життя, скоро влаштується на роботу і сама забезпечуватиме себе, сина, матір. Навіть Наталії та Андрію вона обіцяла «все що брали, неодмінно віддати». Тільки ось тижні летіли один за одним, а Рита не змінювалася.
– Ой, Наталко, як добре, що тебе біля під’їзду зустріла! Я тоді навіть підніматися до вас не буду!
– Здрастуйте!
– Наталю, дай тисяч десять. Риту з Денисом до санаторію відправляємо. То одне треба купити, то інше. А ціни скрізь просто надхмарні! Сама розумієш…
Жінка подивилася на свекруху, її почуття переповнювали, але вона покірно полізла в сумку за гаманцем.
– Ось, Антоніно Дмитрівно, подивіться – грошей у нас теж немає! – Наталя відчинила перед свекрухою порожній гаманець.
Антоніна Дмитрівна навіть здивувалася від побаченого.
– Наталко, що за спектакль ти тут влаштовуєш! Ти що, осоромити нас вирішила? – промовила Антоніна Дмитрівна.
– Навіть і не думала! Я доньку на зиму одягла, Андрію купили речі, за ремонт машини віддали! Ви самі подумайте, звідки ми маємо зайві гроші?! Ми у відпустку через те, що вам допомагаємо, не їздимо! А Рита зібралася до санаторію! А на які шиши, вибачте? Чому ми позбавляємо свою дочку відпочинку, а вона свого Дениса ні?
– Ну і негідниця ти! – прошипіла свекруха і пішла геть.
– Саме так! – Сказала Наталя і пішла в бік під’їзду.
Вдома розповіла чоловікові всю ситуацію. І знову все повторилося – настав режим тиші, що тривав три тижні.
Потім свекруха зателефонувала сама:
– Рита у санаторії з чоловіком познайомилася, він і на роботу її до себе прилаштував. Тож тепер починає нове життя.
– Чудово! Дуже раді за неї. А куди влаштувалось і що за чоловік? – поцікавився Андрій.
– Павло Мельник, підприємець. – з гордістю відповіла свекруха.
Наталя, як почула це прізвище, вирішила попередити Андрія.
– Слухай, наш шеф розповідав, що цей Мельник ще той пройдисвіт. У нього фірми-одноденки, весь у боргах.
– Треба Риті зателефонувати. – стурбовано сказав Андрій.
Але на всі попередження Рита відповіла:
– Не пхайте свій ніс не у свою справу! І не заважайте моєму щастю!
Наталя та Андрій більше не влазили, але заздалегідь домовилися, що більше за це «щастя» вони не розплачуватимуться.