– Мама в палаті, – схвильовано промовив Володя, коли поклав слухавку. – Лікар дзвонив. Схоже, мама навіть сама зателефонувати не змогла…
– Що сталося? – одразу запитала Наталка. Свекруху вона відверто не любила, але злою людиною Наталка не була. І стало не по собі від жалю до літньої жінки.
– Тиск дуже високий. Я навіть якось зібратися не можу.
Було видно, що Володя розгублений. Іноді Наталці здавалося, що він досі у стресових ситуаціях поводиться, як дитина. Напевно, з радістю б запитав у мами поради, та ось проблема в тому, що допомога саме їй потрібна.
– А чому вона тобі не зателефонувала?
– Та дзвонила! А я звук відключив, на роботі був… І ось тільки зараз пропущені побачив.
– Так, ну, збирайся, – почала керувати Наталя процесом. – З’їздимо до неї, і все дізнаємося.
– А ти зі мною поїдеш? – знову, як маленький хлопчик, запитав Володя.
– Звісно.
– Дякую.
Наталя лише сумно посміхнулася. Вона знала, чому Володя переживав, що Наталя відмовиться їхати. Адже їхні стосунки зі свекрухою були далекі від ідеалу.
Із самого початку Галина Вікторівна не злюбила Наталку. Як тепер Наталя розуміла, річ не в ній. Просто свекрусі в принципі не подобалося, що хтось відбирає у неї синочка.
Вона виховувала Володю одна. Чоловіка не стало, коли Володя був зовсім маленьким. Нових відносин Галина Вікторівна не завела, все своє життя поклавши на свого сина. І, звісно, їй дуже не хотілося його відпускати.
Коли Наталка та Володимир тільки з’їхалися, Галина Вікторівна дзвонила по п’ять разів на день. Запитувала, що їв Володя, як доглядає його Наталка, чи нагадувала, щоб шапку надів.
Це було навіть смішно. Але невдовзі Наталці стало не до сміху. Після того, як вони з Володею одружилися, свекруха не припинила своїх спроб стати третьою в їхній родині.
Вона постійно приїжджала в гості без запрошення, сварила Наталку, намагалася у всьому її перевершити.
Наталка тільки приготує борщ, як свекруха відразу приготує свій варіант борщу, і сина кличе в гості. А потім питає, чий був смачніший.
Або прийде до них у гості, і давай підлогу мити. Мовляв, пісок під ногами хрумтить, я знаю, як правильно прибирати, не те, що твоя дружина.
У результаті Наталі весь цей дитячий садок набрид. І якось вона сказала чоловікові, що більше не хоче бачити його маму. Їй набридло закривати очі на її витівки, і не збирається Наталя брати участь у вигаданих Галиною Вікторівною змаганнях.
– Але ж я не можу перестати спілкуватися з мамою, – схвильовано заперечив тоді Володимир.
– А я й не кажу, що ти маєш перестати. Я говорю, що особисто я її бачити не хочу. Нехай приходить у гості, коли мене немає, а краще ти сам до неї ходи. Інакше я не витримаю, і станеться сварка.
Наталка не знала, як Володя все зміг влаштувати, але з того моменту свекруха перестала постійно ошиватися у них. А Володимир їздив до неї у гості один. Лише раз після цього вони перетнулися, і Галина Вікторівна навіть вітатись не стала. Але Наталя не образилася, вона зраділа. Чим менше розмовляє з нею свекруха, тим міцніше нерви Наталі.
Але зараз було не до цих сварок. Все ж таки життя жінки було під загрозою. І якщо вже такого сильного співчуття Наталка до свекрухи не відчувала, свого чоловіка їй було шкода. Вона уявляла, як він зараз переживає.
Палату, в яку поклали Галину Вікторівну, знайшли швидко. Жінка лежала на ліжку і здавалася дуже втомленою. Тому Наталка пообіцяла собі, що не вплутуватиметься в сварку. До того ж спеціаліст сказав, що Галині Вікторівні хвилюватися зараз не можна.
Побачивши свого сина, Галина Вікторівна відразу розплакалася.
– Володя, я до тебе не додзвонилася!
– Пробач, мамо, я звук відключив. Ти як?
– Ой, не знаю…
Потім жінка побачила свою невістку, і Наталя відразу подумала, що треба було залишитися в коридорі. Ну, якщо що, вона просто піде.
Але Галина Вікторівна її здивувала.
– Наталю, ти теж приїхала? Я така рада! Думала, що сьогодні вже мене не стане! І найбільше на світі я шкодувала, що ми з тобою не порозумілися. Ти ж тепер мені як дочка!
Не сказати, що Наталка зворушилася, але все ж таки до її душі свекруха достукалася.
– Галино Вікторівно, не хвилюйтеся, вам зараз не можна. Звісно, я за вас теж переживала. Ми ж не чужі люди.
Володя та Наталка пробули в палаті хвилин двадцять. А потім поїхали додому, заздалегідь поговоривши з спеціалістом. Той заспокоїв їх, сказав, що зараз ризику немає. Але бажано після виписки поспостерігати за жінкою.
Наталя знала, що це означає. Доведеться на якийсь час переїхати до свекрухи. Володя дуже близько до себе приймав усі поради спеціалістів. І щоразу хвилювався, якщо мова заходила про здоров’я.
Можна було б і одного чоловіка надіслати, але Наталя вирішила, що це неправильно. Галина Вікторівна, хай і під впливом обставин, але все ж таки захотіла помиритися. І Наталка має їй допомогти, адже вони й справді не чужі люди.
Через тиждень свекруху виписали, і Наталка з Володею тимчасово переїхали до неї. Щоб допомогти по господарству, та простежити за її самопочуттям.
Свекруха була як ніколи ввічлива. Постійно дякувала Наталці, не чіплялася до неї. Говорила, як їй пощастило з невісткою.
І Наталка вирішила, що Галина Вікторівна змінилася, як тільки вона злегка доторкнулася до іншого світу. Думала Наталка, що її свекруха зрозуміла, що не можна вічно сина тримати при собі. Що і з невісткою варто дружити, а ось лізти до їхньої родини не варто.
Тож Наталка розслабилася. Якісь невеликі зауваження на свій бік і не помічала, адже всі не ідеальні зрештою.
Звісно, натура Галини Вікторівни нікуди не поділася. Вона також намагалася догодити своєму синочку, і хоч їй сказали зайвий раз не напружуватися, вона все одно готувала обід з трьох страв, прасувала речі Володі, збирала їжу з собою.
Наталка, коли могла, помагала. Але вона й сама працювала, а Галина Вікторівна за час, що Наталка була на роботі, все встигала переробити.
– Ось навіщо ви речі прасували? – сварилася Наталка. – Я б і сама зробила.
– Та що ти! Ви й так мені допомагаєте, мені неважко.
Наталя, бачачи, що її свекруха намагається бути кращою, і сама почала з нею м’якше спілкуватися. Сподівалася, що все ж таки в їхніх стосунках щось змінилося, і нехай зовсім близькі вони не стануть, все ж таки зможуть нормально уживатися, іноді бачитися і балакати за чашкою чаю.
Але рожеві окуляри Наталки зламалися в одну мить. Одного дня вона занедужала. Прямо на роботі відчула, як стало зле. Наталка вирушила додому.
Вона вирішила лише заїхати за частиною своїх речей до свекрухи та вирушити додому. Відлежатися хоча б пару днів
Галина Вікторівна на неї явно не чекала, і коли Наталка повернулася, зрозуміла, що в гостях у свекрухи її сусідка.
Сусідка була тією ще пліткаркою, і Наталці вона не подобалася. Але не їй судити про те, з ким товаришує мати чоловіка.
Наталка вже хотіла зайти привітатися, але почувши розмову, вона застигла.
– Нічого, я цю негідницю ще виживу, – казала Галина Вікторівна. – Знаєш, як мені важко при ній прикидатися? Але я щодня, доки вона не чує, сина свого налаштовую. Зараз він знову звикне до моєї їжі, до того, що вдома чисто, все випрасовано, і піде від неї. Повернеться додому. Ох, Марія, так успішно все склалося. І те, що до спеціаліст був знайомий і погодився підіграти, і те, що рекомендував мені допомагати. А то Володю й не витягти до мене було, а тепер він поруч. А цю він сам скоро вижене, ось побачиш.
Наталя похитала головою. Адже їй мати завжди казала, що люди не змінюються. І як вона могла повірити у щирість свекрухи.
Наталка увійшла на кухню, і жінки разом замовкли.
– Ой, Наталю, а ти чого повернулася? Сталося що?
– Та занедужала я, Галино Вікторівно.
– Ох … Ну сідай, зараз тобі чаю зроблю.
– Досить прикидатися, я чула всю розмову. Піду речі зберу.
– Яка розмова? – захвилювалася свекруха.
– Ту саму. І ввечері передам її Володі.
– Він не повірить! – злісно сказала Галина Вікторівна, скидаючи з себе маску доброзичливості.
– А ось і дізнаємося.
– Ох, погано мені… Тиск, мабуть.
Що ж, блеф не спрацював, тож Галина Вікторівна вирішила тиснути на жалість.
– Нічого страшного. Марія Дмитрівна викличе вам швидку, якщо що.
Наталя не знала, що там наговорила Володі його мати, але подзвонив він явно роздратований.
– Наталко, мамі було погано, а ти її покинула?
– Ну, по-перше, з нею була сусідка. По-друге, я більше знати твою маму не хочу.
– Що сталося? – Запитав Володя, заспокоюючись. Так він знав, що Наталя так просто не пішла б.
– А ти в неї спитай. Скажи, що все знаєш і нехай вона прокоментує.
Чи то Володя був гарним актором, чи то у Галини Вікторівни нерви були погані, але свій план вона йому виклала. Звичайно, виставляючи себе невинною, мовляв, Володя кинув матір і живе з цією негідницею.
Але Володя вибрав дружину. Слідом за Наталкою він зібрав речі і повернувся до дружини.
– Я теж бачити її не можу, – промовив він.
– На жаль, тобі не можна. Вона твоя мама і тебе любить. Хоч якоюсь і дивною любов’ю. А ось я можу з нею не спілкуватися. І, вибач, і справді не буду.
– Та я розумію, – зітхнув Володя.
Він також обмежив спілкування із мамою. Сказав, що не прощатиме її інтриги, і що, якщо вона спробує втрутитися в їх з Наталею життя, він заблокує її номер. І чи то Галина Вікторівна запереживала, чи справді зрозуміла, але більше неприємностей синові та невістці вона не завдавала.