Олег нервував. Наталка в таких випадках говорила, що він «роздратований до межі» – від цієї її фрази він дратувався ще більше.
І було від чого нервувати — як він міг так потрапити між двох жінок?
Адже, як добре все починалося.
Він був нікому не відомим та досить посереднім архітектором і знав про це.
Але дуже мріяв опинитися у великому місті на добрій посаді. А чому б і ні?
Зрештою, він був гарний, самовпевнений і цілком міг би керувати колективом.
Керувати ж — не вигадувати будь-які дизайни та макети будівель?
А здібності до управління він має. Ось тільки не щастило. До певного моменту.
Навіщо він потягся на виставку авангардного мистецтва, Олег і сам не знав, але саме там він познайомився з Наталкою.
– Київська штучка! — прошепотів йому на вухо старий приятель Борис. — Працює у великому архітектурному бюро.
У наше місто приїхала бабусину квартиру продавати. Не стало бабусі рік тому, а більше нікого в неї немає.
– І чоловіка?
– І чоловіка, — хмикнув Борис. — Натомість є своя квартира у Києві. А ти що, око на неї поклав?
– Не твоя справа…
Наталка зі своїми сірими очима та округлими формами Олегу справді сподобалася.
Скинути їй трохи, звичайно, але й так нічого, зійде. Головне — наявність власної квартири у великому місті та зв’язку в бюро, де Олег міг би зробити кар’єру.
Зачарувати цю просту дівчину (і як вона змогла так добре влаштуватися зі своєю скромністю?) Олегу не склало труднощів.
Декілька розумних фраз з приводу представлених на виставці робіт, важкий погляд, запрошення на прогулянку, що закінчилося вечерею в ресторані.
І за тиждень Наталка вже сама його покликала з собою. 26-річна дівчина давно мріяла про заміжжя і тепер повірила, що зустріла свого нареченого, який до своїх 30 років шукав лише її.
Буває…
– Олег, а хочеш, поїдемо зі мною? — запитала вона і почервоніла.
– Та навіщо я тобі там потрібний? Напевно, у тебе в місті купа шанувальників. А я — бідний провінціал, — Олег зіграв справжній смуток із цього приводу і навіть голосно зітхнув для переконливості.
– Що ти? Нема в мене нікого! А тобі тут лишатися не можна! У тебе ж талант! А до нас на роботу, якраз архітектор потрібно, — Наталка наприкінці цієї палкої мови знову трохи почервоніла і відвела погляд.
– А знаєш? — промовив Олег, ніби щойно наважившись.
– Я, мабуть, ризикну! Ну, не відпускати ж тебе, коли я тільки знайшов… своє кохання.
Наталя, звичайно, постаралася сильно не засяяти після такого зізнання, але вдалося їй це погано.
За два тижні Олег вже обживався у трикімнатній квартирі дівчини. Точніше, нареченої.
Вони вирішили одружитися якнайшвидше. І Наталя боялася повірити у своє щастя.
Весілля було скромним, але дуже романтичним. Олег влаштувався до того ж архітектурного бюро, де працювала дружина.
З дня їхнього весілля минуло три роки, за які Олег кар’єри так і не зробив, хоча працював старанно і навіть заслуговував на похвалу та премії від начальства.
Це його нервувало не менше, ніж розмови дружини про дитину.
– Наталю, та ти зрозумій, рано нам ще дітей заводити. Знаєш, скільки на дитину грошей треба? – відмовлявся продовжувати рід Олег.
– Олеже, а як же інші виховують? Не всі ж таки мільйонери! А у нас і квартира є — в іпотеку не треба влазити, і заробітки гідні та стабільні. Чого чекати? Годинники цокають у нас обох, між іншим, — відповіла дружина.
– Ще трохи треба зачекати. От стану начальником відділу, тоді повернемося до цього питання, — просив Олег.
Ну не визнавати ж було йому, що дітей він не любить і не хоче. Так і на вулиці опинитися недовго.
— Добре, — зітхала Наталка.
Такі розмови в останній рік стали відбуватися все частіше, і в Олега вже закінчувалися аргументи проти…
Аж раптом у їхньому бюро з’явилася дівчина з чудовим ім’ям Оленка. Прибула вона з-за кордону, де навчалася кілька років, і була улюбленою племінницею боса Георгія Івановича.
Звісно, з низів їй кар’єру починати не довелося — одразу стала начальницею відділу кадрів. А ще вона миттєво поклала око на Олега. Та й вона його зацікавила.
Ритуальні танці були короткими. Олена запросила Олега до свого кабінету і безперечно заявила, що він їй подобається, і вона запрошує його на побачення.
— Нічого, що я одружений? — з усмішкою посміхнувся Олег.
– Це ненадовго, – Олена подивилася йому прямо в очі.
Через три дні вони стали коханцями. На роботі ретельно шифрувалися (на прохання Олега). Він ще не зрозумів — чи витяг черговий виграшний квиток, чи Олена з ним просто розважається?
Через три місяці Олега несподівано призначили на місце начальника відділу, який відбув в інше місто керувати філією.
– Ти ж розумієш, що це місце тобі не з неба впало? – поцікавилася Олена в нього.
— Ну… Я добрий співробітник… — простяг Олег. — Та гаразд тобі! Зрозумів я, зрозумів. Дякую! І тобі обов’язково за це відплатиться. Прямо сьогодні ввечері!
Олегу було все важче обманювати дружину про затримки на роботі – адже вони працювали в одному офісі, хоч і на різних поверхах.
Але це підвищення доводило, що не дарма чоловік затримувався. Втім, Наталя йому й так вірила. Ось наївна! Навіть трохи буде шкода з нею розлучатися. А може, й не доведеться?
Наталя у ролі дружини його цілком влаштовувала. Іноді, щоправда, дратувала надмірною турботою.
Олена ж влаштовувала як даму для відпочинку.
– Навіть не думай про це! — не витримала Олена, коли одного разу Олег, наче жартома, поділився з нею цими своїми думками. — Я не маю наміру довго ділити тебе з цією жінкою!
– Тихо-тихо, – Олег кинувся її обіймати. Переборщив з жартами!
– І взагалі, коли ти плануєш їй все сказати та подати на розлучення? — запитала Олена.
– Ну, люба, зараз не час. У Наталки завал на роботі, і ще вона неважливо почувається… Треба почекати…, — вдавано зітхав Олег.
– Будь ласка! Не затягуй із цим! Інакше я сама їй все розповім, — Олена явно роздратувалася.
Та набридло їй дивитися на щасливе обличчя Наталки при випадкових зустрічах у коридорах офісу!
Ось як тут Олегу не нервувати?!
Ще місяць йому вдавалося вигадувати відмовки. Ну ніяк він не міг наважитися на розлучення!
Адже Наталя йому так допомогла, можна сказати, витягла з його безперспективного міста, підтримувала у всьому, підбадьорювала…
Випадок змінити все на свою користь представився Олені несподівано.
Вони з Олегом розмовляли в коридорі офісу на якісь абстрактні теми, як завжди, стоячи на відстані однин від одного, коли з кабінету вийшла Наталка.
– Коханий, ти сьогодні знову приїдеш до мене ночувати? Я так скучила, – досить голосно вимовила Олена і раптово обійняла його і пригорнулася.
– Так, звичайно, – відповів Олег. – Ти що? Побачать! — прошипів він, схаменувшись, і м’яко відсторонив дівчину.
Наталку він не побачив, стояв до неї спиною.
Натомість Наталі нічого пояснювати не треба було. Вона на власні очі побачила і почула те, про що в офісі давно шепотіли.
А вона вірила чоловікові, а не цим чуткам!
***
– У тебе стосунки з Оленою? — прямо запитала Наталка у чоловіка, коли того вечора він знову почав їй щось говорити про «завал» на роботі та «проблеми», які не дозволять йому вчасно прийти додому.
— З чого ти взяла? — злякався Олег. — Це вся неправда!
— Що саме неправда?
— Ну… Все, що тобі хтось наговорив…
— Олег, я вас бачила. Обманювати безглуздо.
— Ну, раз бачила! То так! — розлютився Олег.
Зрештою скільки можна?!
– Завтра забереш речі. А сьогодні не приходь, — твердо сказала Наталка і підозріло спокійно попрямувала до виходу.
Звичайно, вона проплакала весь вечір. Звичайно, кілька разів поривалася зателефонувати до Олена чи самої Олени. Висловити їм все!
Але змогла стримати себе. Тим більше, що вона носила дитину і це було найважливіше. Цю новину вона днями хотіла повідомити чоловіка.
Просто готувалася, підозрюючи, що він не зрадіє. Тепер повідомляти не доведеться.
Олег забрав свої речі наступного дня і переїхав до задоволеної Олени. Він не став з нею сваритися через те, що вона його підставила перед дружиною.
Який сенс? Тож навіть краще — не довелося нічого пояснювати. Тільки тепер Олена вирішила, що Наталку бачити не бажає. Ніколи та ніде!
— Та що я можу зробити? — дивувався Олег.
– Не знаю! Що хочеш! Попроси її звільнитися! — вирувала Олена. — Або підстав якось! Щоб у жодне нормальне бюро потім твою Наталку не взяли! Бачити її не можу!
— Загалом це ти в неї чоловіка повела, — буркнув Олег. — Чого ти ще хочеш?
– Що-о-о? Ти так зі мною не розмовляй! А то й сам без роботи залишишся!
– Тихо-тихо. Я пожартував.
Насправді Олегу теж не хотілося бачити Наталку, але запропонувати їй звільнитися йому нахабства все-таки не вистачало.
Зате вистачило кмітливості підставити колишню дружину.
Усього, вніс кілька правок у її проєкт. Доступ до комп’ютерів співробітників у нього як начальника відділу був.
Звичайно, будь-хто міг відстежити, хто вніс зміни, тому Олегу довелося заплатити сторонньому айтішнику, щоб той навчив його, як приховати сліди.
Замовник завернув проєкт зі скандалом (Олег спеціально вибрав цього нервового бізнесмена).
Наталку викликав у кабінет Георгій Іванович. Про що вони розмовляли, ніхто не чув, але за півгодини приїхала «швидка» і забрала жінку.
Після зради чоловіка Наталя дуже намагалася тримати себе в руках і не показувати на роботі, що їй дуже погано морально.
Їй це вдавалося, але проблема із замовником дотиснула її. У кабінеті у начальника, який розмовляв з нею суворо, але голос не підвищував, Наталка розплакалася, а потім….все потемніло в очах.
Опам’яталася вже в палаті.
– Як моя дитина? — насамперед спитала вона.
– Дитина? – здивувався молодий спеціаліст. – Ви не були вагітні.
– Але як же…? І тест показав…
– Так буває, – заспокійливо промовив спеціаліст. І почав щось пояснювати про особливості жіночого організму.
Додому Наталя потрапила лише наступного дня. Вони нікого не хотіла ні бачити, не чути.
Відповіла лише на дзвінок із роботи, повідомивши, що звільняється, заяву напише пізніше.
Тиждень Наталка не виходила з дому: спала, щось їла і тупо дивилась у телевізор, нічого там не бачачи. Їй треба було вирішити, як далі жити.
Дзвінок у двері вона почула не одразу.
– Наталка, ти куди зникла? – на порозі стояла колега Оля. — Сидиш тут одна, нічого не знаєш?
– Що я маю знати? – мляво поцікавилася Наталка.
– Так, у нас весь офіс гуде! – Оля пройшла на кухню. — Георгію Іванович, після того, як тебе забрала швидка, провів ціле розслідування.
І, звісно, швидко з’ясував, що твій проєкт зіпсував Олег. Той замітав сліди, але ж ти знаєш нашого айтішника.
Наталя покивала – знає.
— Ось… Ну а далі — справа техніки. З’ясувалося, що Олег тебе покинув через Олену.
Та в кабінеті дядька чомусь голосно обурювалася і вийшла невдоволена. Загалом Олега звільнили з вовчим квитком.
Олена залишилася, звичайно, але, гадаю, сама піде. Тож повертайся, Наталко!
— Ні, — похитала головою Наталя. — Поки Олена там, вона мені життя не дасть та й бачити її я не хочу.
– Ми так і подумали, – заявила Оля. — Георгій Іванович, як ти розумієш, племінницю вигнати не може, але дуже хоче тобі допомогти.
Ось номер телефону. Це його добрий приятель, давно шукає собі тямущого співробітника. Подзвони! Нічого не втрачаєш.
Через два тижні Наталя вийшла на нову роботу. Весь цей час їй дзвонив і писав Олег.
Вона не стала його слухати — просто скрізь заблокувала. Залишилося тільки отримати свідоцтво про розлучення і все у неї буде добре.