– Наталю, вгадай, хто мені дзвонив сьогодні? – зранку запитав за сніданком Маркіян.
– Хто? – відпивши з кухля гарячу каву, з подивом запитала жінка, бо варіантів у неї не було.
Вони жили у цьому місті близько трьох років, і чоловік жодного разу не говорив про те, що на малій батьківщині у нього є друзі.
– Мій давній друг Павло! Ми разом навчалися у школі. Пам’ятаєш, я тобі розповідав про нього?
– Ні, – похитала головою Наталя. – Що він хотів?
– Виявляється, вони з Яною приїжджають сюди на кілька днів. Яна – його дружина. Уявляєш? – захоплено сказав Маркіян.
Жінка не знала, радіти їй чи плакати, тож просто вирішила уточнити:
– Коли вони приїжджають?
– Вже через два дні. І знаєш, що? Вони житимуть у нас!
– У нас? Але ж у нас маленька квартира…
– Ну то й що? Вони всього на кілька днів. Хай Павлик ахне, дізнавшись, як я живу! – з гордістю сказав чоловік.
– І як ми живемо? У квартирці, з якої потрібно добиратися до роботи три години? Так, щастя ще те! – награно сплеснула руками Наталя.
– Ну не починай, – насупився Маркіян. – Зате у великому місті, а не як Павлик, у селі…
– Гаразд, гаразд… Сподіваюся, ти попередив їх, що ми працюємо і не зможемо показати місто?
– Так, звичайно. Вони самі планують подивитися. Ми ж тільки ночівлю надамо, – чоловік, не стримавшись, із задоволеним виглядом потер долоні.
Йому дуже сильно хотілося втерти носа другу дитинства, який завжди був кращим за Маркіяна.
Павло добре навчався у школі, вступив в університет на бюджет і вигідно одружився з дочкою місцевого бізнесмена.
Загалом, другові дитинства було чим пишатися, на відміну Маркіяна. Тому останній вирішив похизуватися місцем проживання.
– Гаразд, домовились. Тільки сподіваюся, вони не чекають на п’ятизірковий сервіс?
Замість відповіді чоловік награно розсміявся, на цьому розмова про гостей завершилася, і Наталя про неї благополучно забула.
Проте через тиждень, коли жінка повернулася додому з роботи зла і втомлена, вона побачила у квартирі незнайому парочку.
Наталя на мить аж застигла від здивування.
Але потім зрозуміла, що то за люди. Показавши привітну посмішку, Наталя привіталася:
– Привіт! Як добралися?
– Чудово! Дякую, що прийняли нас! – кивнув їй у відповідь Павло, уважно вивчаючи жінку.
– У вас непогана квартирка! – вставила свої п’ять копійок білява Яна з накачаними губами.
– Рада, що вам сподобалося. Маркіян показав вашу кімнату? – запитала люб’язно Наталя.
Отримавши позитивну відповідь, жінка посміхнулася і, переодягнувшись, вирушила на кухню готувати вечерю. Через годину вона покликала чоловіка та гостей за стіл.
– Вибачте за скромність, але це все, що я встигла приготувати, – розвела руками Наталя.
– Ой, дякую! Все виглядає смачно. А що це за страва? – Яна тицьнула пальцем у тарілку.
– Просто курка з рисом. Нічого особливого.
Розмова за вечерею у господарів та гостей ніяк не клеїлася. Здавалося, останні були не дуже задоволені подібним прийомом.
Вранці Наталя та Маркіян пішли на роботу, залишивши Яну й Павла одних у квартирі. Усі знову зустрілись увечері за вечерею.
Наталі знову довелося готувати самій. Гості не спромоглися поворухнути і пальцем.
– Сьогодні був чудовий день! Ми були в центрі. Так гарно! Бачили Дніпро! – потягнувшись до хліба, сказав Павло.
– Радий чути! А що завтра плануєте? – підтримав розмову Маркіян.
– Завтра хочемо сходити на Олімпійський, ну і так погуляти, може на пляж… До речі, а ви не знаєте де поблизу можна купити сувеніри? – з кислим обличчям поцікавилася Яна.
– Звісно, знаю. Є багато магазинів із сувенірами. Якщо хочете, можу показати дорогу…
– О, як мило з вашого боку! Але ми впораємося самі, – зітхнула гостя і почала длубатися в тарілці з макаронами.
З обличчя Яни було зрозуміло, що вона незадоволена сьогоднішньою вечерею. Відсунувши тарілку убік, жінка тяжко зітхнула.
Третього вечора, коли гості та господарі знову зібралися за столом, Яна раптом запитала:
– Святкової вечері сьогодні не буде?
– Святкової? – здивовано перепитала Наталя. – А для цього є якийсь привід?
– Як який? Сьогодні ж день народження у мого Павлика! Ми спеціально приїхали сюди, щоб відзначити його тут! Проте святкового столу, подарунків і торта чомусь немає, – похмуро відповіла Яна.
– Вибачте, звісно, але ніхто вам нічого не обіцяв. До того ж, ви самі ніколи нічого не купували до столу! – обурилася жінка, зрозумівши, що її терпець урвався.
– Справді, ми й не знали. Вибачте, якщо створили незручності, – став незграбно перепрошувати Маркіян.
– Ну що ж, сподіватимемося, що завтра ви виправитеся, – Яна потяглася до склянки з апельсиновим соком.
Помітивши це, Наталя різко перехопила його і вихлюпнула вміст в сторону нахабної гості.
Яна ахнула, і вискочила з-за столу, по дорозі трясучи білим платтям, на якому промальовувалися помаранчеві плями.
– Що тут діється? – Павло повільно встав з-за столу. – Що за викрутаси?
– Ти теж чекав накритий стіл? – Наталя запитливо подивилася на чоловіка. – Самі мало того, що приїхали з порожніми руками і їсте за чужий рахунок, так ще й свята захотіли? Не за адресою приїхали!
– Наталю, припини, – прошепотів Маркіян, торкнувшись її за рукав.
– Знаєш, я не збираюся направо й наліво спускати гроші, щоб ти викаблучувався перед своїм однокласником! Мені взагалі все одно, що вони про нас подумають! – на одному подиху видала жінка. – Не їм носом крутити, коли самі скупі…
На кухні на пару секунд запала тиша, яку відразу порушили схлипування Яни.
Жінка зайшла із заплаканим обличчям і мокрою сукнею і, глянувши на Павла, сказала:
– Я більше жодної хвилини не залишусь тут! Роби, що хочеш, але я не залишусь у цьому домі! Заощадити ти вирішив… На моїх нервах…
Чоловік важко зітхнув і мовчки разом з Яною вийшов з кухні. Через пів години вони зібрали свої речі і вийшли з квартири, не знайшовши часу попрощатися з господарями.
Маркіян був дуже засмучений, бо хотів здатися успішним перед колишнім однокласником та його дружиною.
– Вони мали пробути ще три дні. Невже не можна було потерпіти? – з прикрістю пробурмотів чоловік.
– Краще мовчи! – шикнула на нього Наталя. – Ми й так за три дні спустили купу грошей, щоб їх годувати! Ще три – вже перебір! До речі, на майбутнє більше ніяких гостей у квартирі. Викаблучуйся, але не за мій рахунок!
Того дня вони більше не розмовляли. Кожен сердився на іншого і вважав себе правим.
Тільки через тиждень Маркіян та Наталя почали спілкуватися, як раніше. Проте вчинок його дружини не залишився непоміченим.
Павло та Яна розповіли спільним знайомим про те, як погано повелися господарі, прийнявши їх у гості.
За кілька днів Маркіяну в сльозах подзвонила мати і розповіла про те, які плітки про нього ходять серед знайомих.
– Павло всім розповідає, що ти жадібний і зазанався і що не хочеш бачити в гостях нікого з минулого…
Почувши це, чоловік задоволено усміхнувся. Йому й треба було, щоб друзі дитинства та юності вважали його успішним.
Все інше для нього було байдуже…