– Мамо, може мені краще жити окремо? – запитав за вечерею Леонід.
– З чого це раптом? – Наталя з подивом подивилася на дев’ятнадцятирічного сина.
– Ну, не знаю… Якось дивно жити у батьківській квартирі. Тим паче хлопцю…
– Хто це тобі таке сказав? Ти ще студент. Ось отримаєш диплом, влаштуєшся на роботу, і тоді, будь ласка.
– Просто тато говорив… — тихо відповів Леонід.
– Ах, ось воно що! Тато, значить… — не на жарт скипіла Наталя.
Жінка відчула, як до горла підступила грудка невдоволення. Так було завжди, коли вона згадувала колишнього чоловіка. Хоча, він і чоловіком їй ніколи не був …
…Наталя та Михайло зустрілися ще студентами. Дівчина закохалася у гарного високого хлопця. Як це часто буває, закрутився роман. За кілька місяців Наталя зрозуміла, що чекає на дитину.
Новина про те, що він незабаром стане батьком, Михайло сприйняв без особливого ентузіазму. Проте познайомив Наталю з батьками. З нагоди великих змін і Наталя, і Михайло в університеті оформили академічну відпустку на рік.
– Наталю, як ти дивишся на те, щоб я поїхав на кілька місяців грошей заробити? — якось спитав Михайло.
– Ну, не знаю… А куди? — розгублено спитала Наталя.
– Та в мене у батьків родичі на заробітках в Італії, можуть прилаштувати. Я б грошей заробив на дитину та й взагалі на життя.
На сімейній раді вирішили, що ідея із підробітком непогана. Вагітність у Наталії проходила легко, тож вона відпустила цивільного чоловіка.
– Повернуся за півроку приблизно, — додав Михайло, коли Наталя проводжала його в дорогу.
Молодий чоловік поїхав, а Наталя почала чекати на нього. Спочатку навідувалася в гості до батьків Михайла. Однак щоразу зустрічали її холодно, весь час кудись поспішали, то на дачу, то в гості. Наталя зрозуміла, що бачити її не дуже хочуть і вирішила більше в гості до свекра і свекрухи не ходити…
…Шість місяців пролетіли непомітно. Спершу Наталя сподівалася, що Михайло ось-ось з’явиться. Наївно думала, мовляв, затримали на роботі. Так у тяжкому очікуванні минуло ще два місяці. Наталя народила сина та назвала його Леонідом.
Коли хлопчику було вже три місяці, Наталя зважилася сходити до батьків Михайла.
– Здрастуйте, Ірино Антонівно, — сказала Наталя, зустрівши Михайлову матір біля під’їзду.
– Привіт, якщо поживаєш! — невдоволено промовила жінка і кинула косий погляд на колиску.
– Куди Михайло пропав? У мене ні його адреси, ні телефону. Як із ним зв’язатися можна?
– А ніяк не можна! — жваво відповіла жінка.
– Що означає ніяк? Він обіцяв приїхати. Він став батьком. Ви, до речі, бабусею. — тихо промовила Наталя.
– Знаєш що, голубонько! Іди-но ти звідси зі своєю дитиною і не псуй нам життя. Михайло зустрів іншу дівчину, а про тебе знати нічого не хоче! Та й не любив він тебе ніколи. Не його ти поля ягода!
Слова свекрухи, Наталя запам’ятала на все життя. Але пораду жінки прийняла — і більше до них не приходила. Почала виховувати сина самостійно.
А за три роки Михайло з’явився сам. Висловив бажання познайомитись із сином. Обіцяв допомагати матеріально, і взагалі брати участь у вихованні єдиного спадкоємця. Тільки ось ентузіазм і прагнення вичерпалися за кілька місяців. Михайло знову поїхав у відрядження та зник на кілька років. Спочатку маленький Леонід питав про тата. Потім почалася школа і все потроху забулося.
Наступного разу Михайло з’явився, коли Леонід навчався у сьомому класі. Спілкування тривало кілька місяців. А потім історія повторилася – Михайло зник на кілька років. Наталя навіть зраділа, і думала, що тепер назавжди. Але ж ні! Так званий, татко, знову з’явився. Через спільних знайомих з’ясував, де навчається син, і почав із ним зустрічатися.
Наталя була просто обурена. Мало того, що той не допомагав ніколи, то ще й поради почав свої роздавати.
– Мамо, ну то що щодо квартири? Може, справді знімемо мені однокімнатну? І до університету швидше добиратимуся, якщо десь у тому районі пошукати. – Знову завів розмову Леонід.
– Леоніде, ти знову починаєш? Я лише розплатилася з іпотекою за нашу квартиру, почала на відпустку збирати. Ти що пропонуєш, щоб я тобі винаймала квартиру? А їжу ти на що купуватимеш? Чи я маю ще й готувати, а потім тобі в квартиру приносити?
– Мамо, але тато каже… — почав Леонід.
– Ось, якщо твій тато такий розумний, то хай він тобі квартиру і зніме, а краще купить! За всі ці роки ні копійкою не допоміг, а тепер поради розумні роздає. Запитай, спитай у нього! Нехай він подарує квартиру синові, якщо він так тебе любить!
– Ось і спитаю! І я просто впевнений, що він мені не відмовить.
У вихідні Наталя зауважила, що Леонід прокинувся раніше, ніж звичайно, і кудись збирається. Жінка накинула халат, вийшла на кухню.
– Ти куди це з ранку раніше? — поцікавилася жінка сина.
– До бабусі. — коротко відповів юнак.
– У сенсі? Ви з нею домовились, чи що? Вона мені вчора дзвонила і нічого не сказала. – здивовано відповіла Наталя, маючи на увазі свою матір.
– Я до бабусі Іри йду. Н,у ми з татом йдемо. Я їх ніколи не бачив. Тато каже, що ти не дозволяла до них мене водити. І спілкуватися нам забороняла.
Наталя застигла від цих слів. Вона раптом ясно згадала картину, коли зустрілася зі свекрухою біля під’їзду. Тоді, так звана, бабуся не спромоглася навіть запитати, як звуть онука. А тут, бачите, у гості запрошує.
– Леоніде, адже ти ж чудово знаєш, чим все це закінчиться. Він знову пропаде. Ось воно тобі треба спілкуватись з тими, хто не хотів знати про твоє існування? Бабуся і дідусь хоч раз тебе привітали з днем народження? — Наталя ненав’язливо спробувала відмовити сина йти до родичів.
– Мамо, ну годі вже! Це ваші особисті проблеми. Мене це не стосується.
Увечері Леонід повернувся додому в піднесеному настрої. Наталя вже відпочивала на дивані із книгою в руках.
– Ну, як сходив? — без особливого інтересу спитала вона сина.
– Чудово! Бабуся з дідусем люблять мене і дуже шкодують, що ти не давала нам спілкуватися. Ти ображена на них була, і тому заборонила бачитися зі мною.
– Леоніде, ось я тебе зовсім не розумію! Тобто ти повірив людям, із якими познайомився буквально кілька годин тому. Ти не думаєш, що вони можуть тебе просто обманювати?
– Ні, не думаю. Тим паче, що ми з батьком завтра поїдемо дивитися квартиру! Він не такий вже й поганий, як ти про нього весь час думаєш і кажеш! І він купує мені квартиру! — з натхненням відповів Леонід.
Наступного дня він із батьком справді поїхав дивитися квартиру.
А ввечері Леонід оголосив матері:
– Батько вирішив купити мені однокімнатну квартиру! Так що тепер переїду від тебе і житиму як справжній чоловік!
– Треба ж! Ну, спробуй як справжній чоловік. Подивимося, що з цього насправді вийде.
Наталя була щиро вражена таким вчинком Михайла. З боку все це виглядало здорово і дуже шляхетно. Але душа жінки все одно було не на місці. Був у всьому цьому якийсь каверз.
Незважаючи на сумніви та переживання матері, Леонід таки переїхав до своєї нової однокімнатної квартири. Хлопець вихвалявся, що батько знайшов чудовий варіант. Колишні господарі зробили ремонт, обставили квартиру меблями, а потім переїхали до іншого міста. Квартиру вирішили продати.
– Ну, як ти там один, обживаєшся? Може допомогти чимось? — спитала Наталя, коли Леонід прийшов до неї у гості увечері.
– Та ні, мамо. Взагалі нічого не потрібно. Квартира просто суперська. Дуже радий, що в мене такий батько! Хоч ми й не спілкувалися в дитинстві, проте тепер стали по-справжньому близькими людьми. — хвалився Леонід.
За кілька днів Наталя дізналася від сина, що Михайло по роботі поїхав у відрядження.
– Дивись, Леоніде, він зазвичай з них повертається за кілька років! – усміхнулася Наталя.
– Мамо, ну ти знову починаєш! Батько чесна і порядна людина. Навіщо ти постійно прагнеш опустити його в очах?
– Та нічого я не прагну. Це лише життєвий досвід. – спокійно відповіла Наталя.
Більше розмов про Михайла мати та син не заводили. Рівно до того моменту, поки Леонід не зателефонував матері.
– Мамо, привіт… Слухай, а можеш мені вісім тисяч перекинути на карту? — сумним голосом сказав Леонід.
– А що сталося, синку? — стривожилась Наталя.
– Та, розумієш, тут таке діло. Мені тато не відповідає. Сьогодні приходила господарка квартири. Коротше… батько винайняв квартиру лише на два місяці, а не купив, як казав.
– О, Боже! Це у його стилі!
– Ну то що щодо грошей? Може ти мені переведеш за цей місяць, а я потім на підробіток влаштуюсь? – запропонував Леонід.
– Ну звичайно! Влаштуєшся на підробіток і закинеш навчання, за яке я, між іншим, плачу?!
– Мамо, ну що ти знову починаєш …
– Нічого я не починаю. Зараз же збирай свої речі з цієї квартири та приїжджай додому. А оплату за наступний місяць нехай не з тебе, а з нього питають!
…Михайло знову з’явився за рік. Наталію здивувало те, що Леонід почав спілкуватися з ним так, наче нічого не сталося. Вона вперше помітила, як сильно син схожий на свого батька.
– Мамо, я влітку з батьком на заробітки поїду. Він сказав, що справжній чоловік повинен сам собі гроші заробляти і на квартиру, і на машину. – заявив Леонід.
– Будь ласка, Леоніде. А я поїду відпочивати. Мені здається, я це заслужила. Все життя все на собі тягла, бо не було поряд зі мною справжнього чоловіка. І, мабуть, поки що не буде. Не виросла поки що мого поля ягода, — з усмішкою сказала Наталя…