Марія ледве стримувалася від хвилювання. Сьогодні вона познайомиться з батьками Вадима. Він єдиний син у сім’ї, і явно буде пильний інтерес до її персони.
І ще вони дуже багаті. Батько власник великої будівельної фірми. Мама не працює, а раніше була вчителем у школі. Вадим працює з батьком.
Хіба могла Марія колись подумати, що познайомиться з таким хлопцем як Вадим? Ні, звісно. Вона проста дівчина з маленького містечка. У Київ приїхала в гості до подруги і вирішила залишитися. Влаштувалася офіціанткою до ресторану, де й познайомилася з Вадимом.
Він з товаришами відпочивав увечері, вона обслуговувала їхній столик. Віктор просто очей від неї не відводив, а вона густо червоніла від збентеження. Потім він підійшов до неї, почалася розмова, взяв номер телефону.
Далі було все, як у казці. Великі букети троянд, подарунки, компліменти. Марія закохалася так сильно вперше у житті.
Розумний, галантний, вродливий. Ну, хто встоїть перед таким? Особливо сильно його здивувало, що Марія нікого не мала до нього. Він захоплювався її невинністю та натуральною красою.
А за місяць оголосив, що хоче одружитися з нею. І готовий представити батькам, як наречену. Це справді був дуже серйозний крок.
Те, що вона була з простої небагатої родини, він знав, і його це не бентежило. А навпаки, навіть радий був. Казав, що вона не розпещена, буде найкращою дружиною.
Мама Марії тішилася за дочку, але сильно переживала – як її приймуть у новій родині…
– Так, Марія, приїхали. Виходь. Виглядаєш ти супер, батькам сподобаєшся однозначно. Така красуня!
Марія посміхнулася. Знав би він, як вона хвилюється…
– Мамо, тату, це Марія, моя наречена!
– Дуже приємно, Марія! Я Наталя Олександрівна, мати цього джентльмена. Це тато – Леонід Геннадійович. Раді познайомитись! Ходімо я вам дім покажу!
Марії сподобалася мати. Елегантна, красива, доброзичлива. Поки що, принаймні. Кажуть, що свекруха – недруг невістці. Побачимо, що далі буде. А ось тато здався їй не дуже приємним. Повненький, з червоним спітнілим обличчям, і єхидною посмішкою. Виклично оглянув її з ніг до голови.
Вони обійшли будинок, Наталя Олександрівна показувала, де чия кімната. Інтер’єр вразив Марію. Класичний стиль, але без надмірностей, все зі смаком.
Вечеря пройшла краще, ніж вона могла очікувати. Ніхто нічого не питав, жартували, сміялися, обговорювали спільні теми.
І ось Вадим оголосив, що вони збираються одружитися. Мама посміхнулася і запропонувала підняти келихи за це.
Весілля призначили за місяць. У красивому дорогому ресторані на сто чоловік.
Наталія Олександрівна допомогла Марії обрати вбрання та аксесуари. За цей місяць вони потоваришували, часто зідзвонювалися. Марія була у захваті від мами Вадима.
Весілля пройшло на найвищому рівні. Батьків Марії прийняли тепло та дружелюбно нові родичі. Вадим винайняв для них двокімнатну квартиру, щоб було комфортно.
– Доню, я така рада за тебе! Хороший чоловік і свекруха у тебе, аж не віриться, що багаті бувають такі… Батько тільки дивний трохи, але у всіх нас свої особливості. Будь щасливою!
– Дякую, матусю! Мені самій не віриться, що таке можливе! Почуваюся Попелюшкою!
Але радість була недовгою. Після весілля Вадим разюче змінився. Став грубішим, байдужим. Марія не могла зрозуміти причини. Що вона не таке робить? Про це вона спитала прямо.
– Що не так? Все так, Марія! Ти тепер моя дружина, навіщо доглядати та бути люб’язним? Цукерково-букетний період закінчився! Почалися стандартні будні дружини успішної людини.
Твій обов’язок – стежити за порядком у квартирі, смачно готувати, виглядати на всі сто, бути завжди веселою та позитивною. Більше мені від тебе нічого не треба. Ах, так. Забув. Народити мені дитину, можна двох. Бажано синів.
Грошей я тобі досить даю, працювати не треба, займайся будинком та собою. І, до речі, з подругами я не дозволяю бачитися, ні до чого заміжній такі зустрічі.
– Тобі хатня робітниця потрібна була, виходить? Я окрім будинку хочу ходити кудись, бачитися з подругами, що тут такого?
– Я не збираюся платити за приготування їжі та прибирання в будинку. Ти дружина, і це твої обов’язки! І це не жадібність, а практичність. Та й приємніше їсти, коли дружина особисто приготувала, а не чужі люди. Ресторани мені й так набридли вже. А про подруг забудь. Я тепер твоя найкраща та єдина подруга. І мама моя ще, так і бути.
Марія була розгублена. Навіть голос у Вадима змінився… Виходить, він зовсім не такий, яким здавався? Вона ж закохалася, зачарувалася і не здогадувалася, що її життя може змінитися.
Начебто радіти треба, ні чого не потребує, гроші є, коханий чоловік… Але щось підказувало, що чекає її підступ. Надто вже все райдужно вийшло, як у казці…
Вадим вдома майже не бував, часто їздив у відрядження. Марія сумувала вдома. Іноді бачилася зі свекрухою, їздили разом до магазинів.
Так минуло кілька місяців.
– Марія, я щось не розумію, чому ти досі не вагітна? З тобою все гаразд?
– Вадиме, так буває, чого ти переживаєш? Та й може вдома частіше треба бувати?
– Ну не знаю… Ось тобі гроші, йди перевір, у чому проблема.
Марія обійшла потрібних спеціалістів, здавала тести. Коли її викликав до кабінету спеціаліста, який вивчив її обстеження, вона не очікувала почути таку новину.
– На жаль, у вас виявили недугу… На щастя, ще нічого не запущено. Ви вчасно звернулися до спеціалістів.
– Як недугу? Звідки? Адже мене не турбувало нічого! А як діти? – Марія була в шоці від почутого.
– А ця недуга і не турбує на перших стадіях. А з дітьми доведеться почекати кілька років. Я пошлю вас до фахівця, який розпише ваші процедури. Бажано поспішити.
Марія вийшла з кабінету на ватяних ногах. Їй лише двадцять п’ять років, звідки ця недуга взялася?
Вона вирішила першою розповісти все свекрусі, і поїхала до неї додому. Вадим виявився у батьків.
– Марія? Що сталося? На тобі немає обличчя! – здивувалася свекруха, коли Марія зайшла до хати.
– Я була у спеціаліста. І у мене недуга…підступна недуга
– У сенсі? Ти що, занедужала? – Вадим аж схопився зі стільця.
Марія простягла папірці свекрусі. Та уважно вивчила його.
-Жодної паніки. Зараз з цим допомагають. У мене є добрі спеціалісти знайомі, і все буде добре! Не хвилюйся, люба!
Свекруха підійшла до Марії і обійняла її. Та розплакалася.
Вадим невдоволено ходив по кімнаті.
– Дякую вам, Наталю Олександрівно! Я так хвилююся… Що тепер буде? І діток не зможу народити…
– А що буде? Розлучення та дівоче прізвище! Я одружився з здоровою красивою дівчиною! І що отримав – нездужу, яка не народить мені спадкоємця!
– Вадим, вистачить! Ходімо вийдемо, поговоримо. Марія, йди собі чай зроби та заспокойся. Ми зараз повернемося.
Вона махнула головою синові, і вони вийшли на терасу.
– Вадиме, ти що несеш? Вона твоя дружина і недуга не запущена, з усім можна впоратися. Як тобі не соромно? Вона й так засмучена, а тут ти про розлучення мелеш. Прокинься!
– Мамо, ти не розумієш! Навіщо мені така дружина? Зараз вона почне процедури, скільки грошей піде? І за що мені це все?
– Ти ж любиш її, і все пройдете разом! З кожною людиною таке може статися, і що – розлучатися одразу?
– Добре. Я тобі зараз все поясню. Я одружився з нею, бо вона була невинною дівчиною, не зіпсованою. У неї природна краса, без жодних змін. Вона виросла у містечку, де чиста екологія. Діти мали народитися красивими і здоровими.
Коли я познайомився з нею, розповів батькові, він сказав – одружуйся з нею, синку, це буде ідеальна дружина. Вірна. Не зіпсована грішми, молитися на мене буде. Мені вона сподобалася, звісно. Але це не означає, що я не мав або не мав інших жінок.
– Ах, батько тобі порадив… Ну, чого від нього можна було чекати? Я то думала, у вас із Марією все взаємно. Ти такий же лицемір, як і він. Мені соромно за тебе.
– Яблуко від яблуньки недалеко падає, чи як там правильно? Так, я такий самий, як батько. Для мене зиск на першому місці. А кохання я і на стороні знайду. І дружину нову знайду. Вони ж сотнями приїжджають у Київ, шукаючи гарне життя. Марії не пощастило, що скажеш. Я розлучусь і крапка, мамо. Дам їй трохи грошей, не такий я й злидень. При розлученні вона нічого не отримає, звичайно.
Так як вікно було відкрито, Марії все було чути. Вона просто застигла від слів чоловіка. Страшних слів…
Вийшла на терасу і вирушила до виходу.
– Марія, куди ти? – свекруха наздогнала її.
– Я все чула, і я згодна на розлучення.
– От і чудово! Говорити нічого не довелося! Не хвилюйся, дам я грошей на перший час, а далі сама якось! – зрадів Вадим, і співаючи пісеньку зайшов у будинок.
– Марія, пробач за сина… Мені соромно за нього, правда! Я тебе не залишу, обіцяю! Покохала тебе як доньку, якої в мене ніколи не було. Поїхали.
Наталя Олександрівна підійшла до машини, відчинила двері для Марії. Та мовчки сіла.
– Отже. Їдемо до вас, забираємо речі, і я відвезу тебе до своєї квартири, вона пуста стоїть. Житимеш там, скільки захочеш. Завтра поїдемо до спеціаліста, почнемо процедури. Все буде гаразд, я тобі обіцяю! І не смій падати духом!
Адже я теж приїхала з маленького села, мріяла стати учителем, знайти тут щастя. Познайомилася з Леонідом, вийшла заміж. Спершу жили добре, Вадим народився. А як з’явилися гроші, його начебто підмінили.
Почав гуляти від мене. Я через сина закривала очі, не хотіла позбавляти батька дитини. Та й звикла до гарного життя, чого там ховати. Я маю пристойний запас грошей, я тобі допоможу.
Оплачу все. Хоч у нас і безкоштовна медицина, але коли є гроші, то можна отримувати найкраще, отримувати найкращі. Ти чуєш мене?
Марія кивнула головою. У голові був туман, нічого не розуміла. Стільки поганих новин за сьогодні…
***
Наталя Олександрівна виконала все, що обіцяла. Марія пройшла курс процедур, із позитивним результатом. Жила у квартирі колишньої свекрухи, з Вадимом їх розвели у короткий термін. Він зник із її життя. Гроші вона відмовилася брати.
Наталя возила Марію на процедури, магазинами, ходили гуляти. Вони стали подругами.
– Ну все, люба, вдало тобі доїхати! Привіт мамі з татом, вони виростили чудову дочку! І пам’ятай, все буде добре!
– Дякую за все! Ви нереальна свекруха, хоч і колишня. І приголомшлива, добра людина! Дай Бог вам здоров’я та щастя!
– Дякую, люба! Я така рада, що змогла допомогти! Так я хоч трохи загладила провину за сина. Ти чиста, добра душа і гідна щастя! А Вадима я вже не виправлю, що виросло, те виросло… Все, твій рейс оголосили, біжи!
Марія їхала додому та посміхалася. Як же їй не пощастило в коханні, зате пощастило зустріти таку нереальну жінку як Наталя Олександрівна! І неправду кажуть, що добрих свекрух не буває. Буває! Вона це точно знає! І все у Марії буде добре! Життя продовжується!