Наталя сиділа в тиші свого будинку, який раптом почав здаватися їй чужим.
Час тягнувся повільно, ніби кожна мить розтягувалася до нескінченності.
За вікном мрячив дрібний дощ, надаючи всьому навколо відчуття сірості та порожнечі.
Але вона майже не помічала погоди – її думки були зайняті одним: хлопчиком, якого вона назвала своїм сином.
Коли Наталя вперше побачила Андрія у дитячому будинку, їй здалося, що це доля. Він був тихий, сором’язливий, з великими карими очима, які дивилися на неї з недовірою.
Тоді їй було тридцять п’ять, і роки невдалих спроб завести дитину перетворилися на нескінченні переживаня. Всиновлення стало її останньою надією, її шансом мати сім’ю.
Наталя вклала у нього все своє серце. Школа, гуртки, поїздки – нічого не шкода заради сина.
Кожен день був сповнений турботою та любов’ю. Андрій ріс розумним та талановитим хлопчиком, але щось у ньому залишалося холодним, закритим…
Іноді вона ловила себе на думці, що він ніби відгороджується від неї невидимою стіною. Але Наталя вірила, що час та терпіння допоможуть подолати цей бар’єр.
На вісімнадцятий день народження вона зробила йому подарунок, який, як Наталя сподівалася, стане символом її любові і турботи – квартиру!
Це була мрія, яку Наталя плекала довгі роки!
Тепер він матиме власне житло, стартовий майданчик для дорослого життя.
Але замість подяки вона почула слова, які зруйнували весь її світ…
– Я тебе не люблю, – сказав Андрій, дивлячись на неї холодно. – Ти ніколи не була матір’ю. Моя справжня мама чекає на мене…
Ці слова звалилися, як лавина. Все, що Наталя будувала роками, зникло в одну мить. Виявилося, що хлопчик потайки зустрічався з біологічною матір’ю, приховуючи це від Наталії.
Тепер він пішов, залишивши її одну в порожній квартирі, де раніше лунав його сміх…
Їй виповнилося п’ятдесят.
Час, який Наталя вважала найкращим періодом свого життя, виявився ілюзією.
Тепер вона жила сама, без надії на дітей, без шансу на щастя.
Її життя, здавалося, втратило всякий сенс.
Вона дивилася в дзеркало і бачила жінку, чию душу було розібрано на шматочки, які неможливо зібрати знову.
Життя прожите дарма…
Дім її перетворився на розорене гніздо.
Всиновити ще одну дитину вже не вдасться. Сенсу в житті теж немає.
Наталя написала повідомлення Андрію:
«Вибач, якщо я тебе образила. Я буду рада, якщо ти щасливий».
І якось після цього її відпустило. Стало наче легше.
– Всяке буває в житті, – вирішила жінка. – А непорядним і невдячним людям бумеранг зажди повертається.
І вона вирішила, що просто буде жити далі для себе і буде щасливою.