– Як, знову? – Настя дивилася на чоловіка здивованим поглядом. — Ми зовсім недавно були у твоєї мами та допомагали. Я більше не хочу… Давай хоч ці вихідні проведемо спокійно, удвох…
Дружина благаючим поглядом дивилася на чоловіка, але той був непохитний.
— Настя, ти ж знаєш, мамі останнім часом дуже важко. Тата не стало, вона сама не може з усім справлятися. До того ж, я єдиний син і повинен їй допомагати.
– Добре. На цей раз твоя мама навіщо до нас приїжджає?
— Я вже казав, їй потрібні шпалери, але тільки молочного кольору та ще дещо по дрібниці з матеріалів.
– А замовити не можна?
— Вона не вміє замовляти. З’їздимо у вихідні усі разом. Прогуляємось. Розвієшся трохи.
— Гуляти будівельним гіпермаркетом, та ще розвага, — Настя образилася.
Але зіпсувати собі вихідні не захотіла. Замовила все, що було у списку на доставку, сама вибрала, сама сплатила.
Свекрусі залишалося лише прийняти матеріали. І приїжджати до них у міську квартиру тепер не було потреби.
Доставка мала прийти в п’ятницю ввечері, тому проблем виникнути не повинно було. Так принаймні розсудила Настя.
Яке ж було її здивування, коли свекруха заявилася до них у суботу з ранку та ще й з усіма покупками.
***
— Ви хотіли щоб я тягнула таку тяжкістю. Навіщо? Григорій, ти їй не сказав?
— Наталю Павлівно, це був сюрприз, — Настя в піжамі стояла в коридорі і виправдовувалася перед свекрухою.
– Я оцінила, – жінка зміряла невістку зневажливим поглядом і перевела свій погляд на сина. — Що мовчиш? Води в рота набрав? Розкажи свій дружині про наш сюрприз.
– Який? — Настя обернулася до чоловіка, вона зрозуміла, що від неї щось приховують.
— Переїжджаю я до вас на кілька місяців, — задоволена свекруха знімала пальто.
Настя не встигла здивуватися такому сюрпризу, як пішов наступний.
– А ви до мене.
Свекруха пройшла на кухню, а Настя взяла чоловіка за руку і невдоволено зашепотіла:
– Що за новини? Що це за переїзди? Я не планувала, ми таке не обговорювали.
— Вибач, не встиг сказати. Мама запропонувала. Не хвилюйся, не зараз же поїдемо, — Григорій знизав плечима, як нічого не сталося і пройшов до мами.
Настя пішла до спальні, не наважуючись відкрито конфліктувати зі свекрухою.
Ближче до вечора ситуація для жінки прояснілася. Григорій все ж таки спромігся пояснити.
— Настя, у тебе є така можливість, сама подумай. Зробимо ремонт у будинку, як ти захочеш. У портфоліо додаси, всі клієнти твої будуть!
Поки будемо робимо, там поживемо. Мама не в тому віці, щоб пилом будівельної дихати, а робітників контролювати треба.
— І це маю робити я? — Настя ще більше дивувалася.
— А що таке? Тобі потрібна робота, ми з мамою про тебе дбаємо!
— Оце турбота, перевозити мене до села на кілька місяців від цивілізації. Я так не хочу! Мені подобається у квартирі.
— Ми не зараз їдемо, це по-перше. Шпалери ти замовила якраз. Ремонт зробимо в одній кімнаті, щоб мамі сподобалося жити.
— Як же вона будівельним пилом дихатиме?
— Вікно відчинимо, вона навіть не помітить. Натомість проконтролює.
І взагалі ми не в тому положенні, щоб їй умови ставити. Квартира належить їй, а будинок за документами мій.
— Вона їй належить лише тому, що ти у спадок не вступив!
— Навіщо ти лізеш у наші сімейні справи? Ми про все домовились. До того ж я єдиний спадкоємець після мами.
Так що не хвилюйся, в будь-якому випадку все дістанеться нам.
— Якби квартира була оформлена на тебе, твоя мама нас не виганяла б на кілька місяців. А тепер, через твою наївність, ми маємо жити в селі!
Наталя Павлівна підслухала під дверима. І, коли невістка перейшла у відкриту на образи, двері до спальні різко відчинилися.
— Ти помовчала б краще, — свекруха заступилася за сина. — У тебе нічого за душею не було, коли тебе син підібрав.
– Підібрав? — Настя здивувалася вибраним виразом.
— Звісно, підібрав. Без нього б світом пішла! А тепер претендуєш на спадщину?
— Я вважаю, що так буде слушно. Ви обділяєте сина.
— Справедливості хочеш, — свекруха пильно подивилася на сина. — А ти чого мовчиш? Невже згоден із нею?
Григорій промовчав, не хотілося вставати ні на чий бік.
– Хочу, – Настя не відступала. — Мені здається, ви обділили сина, відібрали у нього все. А якщо ви вийдете заміж?
– Я? — засміялася свекруха. – Заміж? — Наталя Павлівна одразу ж подобрішала. Приємно стало, що невістка не вважає її старою. — Гаразд, зробите ремонт у будинку та перепишу на сина квартиру. Так задоволені? Тільки будинок переоформимо на мене.
Настя була задоволена. Григорій трохи засмутився, що довелося з мамою сваритися, але намагався це приховати.
— Все одно незручно перед мамою вийшло… — говорив він уже в машині.
***
Вони зробили ремонт в одній кімнаті квартири швидко, тож за тиждень уже переїжджали до села.
— Вона до нас із усією душею, а ми…
— А ми просто забираємо своє. Зараз швиденько зробимо ремонт і все, квартира наша! Ти тільки уяви…
Настя мріяла, що вони стануть власниками трикімнатної квартири і зовсім скоро її мрії судилося збутися.
Будинок у селі зустрічав не радісно. Тьмяні кольори, та ще й обсяг робіт був просто грандіозний, як і сума, яку потрібно витратити на це все.
— Нічого, візьмемо кредит, — розмірковував чоловік. — Натомість отримаємо квартиру зрештою.
Настя погодилася і взялася до роботи. Як би вона зараз не нервувала, що жити треба у приватному будинку без зручностей, попереду маячила мрія.
Роботи проходили довго та якісно. Настя стежила за всіма етапами та чітко контролювала. Сама не помітила, наскільки їй сподобався весь процес та сам будинок.
— Обов’язково у приватного будинку має бути квітник. Або невелика ділянка з квітами загалом.
Настя перейшла до оформлення ділянки, хоч це не входило до планів спочатку.
Щовечора вона із захопленням розповідала Григорію про виконану роботу.
— А там посадимо троянди, я вже замовила.
— Настю, це виходить за межі виділеного бюджету, ми не можемо собі це дозволити. Мама переїде і сама посадить.
Щось у Насті всередині зачепило, вона всю душу вклала.
— Григорій, а може, тут залишимося? Мені подобається. До того ж будинок уже на тобі, не доведеться нічого переоформлювати.
– Не хочеш у квартиру?
— Що там робити? Душно, місця мало. А тут простір!
– Я поговорю з мамою.
Настя була щасливою. Тепер вона займалася і домом, і городом та ділянкою навколо. Нове життя цілком влаштовувало. Поки не приїхала свекруха.
— Здрастуйте, Наталю Павлівно. А що ви без попередження? — Настя зустріла свекруху і навіть збиралася показати ремонт, але мамі чоловіка щось не сподобалося.
— З чого я маю попереджати, коли їду додому? Щось ви затягли з ремонтом, ось. Приїхала подивитись, як тут і що.
— Додому?.. Ааа, вам Григорій ще не встиг сказати, ми лишаємося.
– Де? Збирайтеся, я додому приїхала, говорю. Можеш повертатись у квартиру, не сподобалося мені там.
— Наталю Павлівно, ви мене не зрозуміли. Ми залишаємось жити в будинку. Він належить Григорію, навіть переоформлювати нічого не доведеться.
Свекруха одразу ж присіла, як почула.
— Ах ти, безсовісна, дім мій забираєш, отже, так? Я пішла їм назустріч, а ти вирішила мене обібрати?
Не бувати цьому. Я залишусь тут! До того ж Грицько повністю на моїй стороні. Не доводь до сварки, збирай речі.
Настя була здивована. Вона й не подумала, що свекрусі подобається у домі. Вона завжди до них приїжджала до квартири і нахвалювала, як добре їм живеться і як їм пощастило, що вони в цивілізації, а вона далеко від суспільства.
Григорія чекали разом. Сиділи й мовчки дивилися один на одного півтори години, навіть не промовивши жодного слова. Кожна думала про своє. Точніше кожна хотіла, що Грицько її підтримав, все-таки будинок належав йому.
Григорій прийшов не в настрої, побачив маму та дружину і взагалі зажурився.
– Що трапилося? — обидві дивилися на чоловіка, чим ще більше завдавали йому дискомфорту.
— Фірма наша збанкрутувала, я більше не маю роботи. Мабуть, доведеться нам з тобою Настя тут залишитися жити. Тут все-таки город, можна якось заощаджувати.
Мама дивилася на сина і мовчала. Настя всередині вже тріумфувала. Навіть не довелося ставити чоловіка перед вибором, він сам це зробив.
А так все ж таки у дружини були сумніви, адже дуже часто Григорій робив так, як хоче мама.
— Мамо, ти вибач, але нам тут справді буде простіше. Поки кредити віддамо, доки на ноги встанемо.
Час не швидкий, а в селі простіше буде, город, та й магазинів дорогих немає, не тринькатимемо – тільки найнеобхідніше.
Наталя Павлівна погодилася із сином, не могла його не підтримати. Особливо він у такому настрої був…
Мама попрощалася з дітьми та поїхала. Григорій широко посміхнувся до дружини.
— Ну, як із мене актор?
– У сенсі?
— Я знаю, що мама хотіла повернутись до хати і бачив, як тобі тут подобається.
Тому все вигадав, знав, вона мені не відмовить.
А сам сваритися не хотів через нерухомість.
Настя обняла чоловіка і подякувала.