– Як ти міг? – сварилася Настя на Дениса. – І ще намовляв на мою матір, що вона все вигадує!
– Ну чого ти? – виправдовувався її чоловік. – Усі так живуть. Було й минуло, могла б і пробачити мені. Нам, творчим натурам, потрібна зміна вражень.
– Ну вже ні, занадто легко ти хочеш відбутися! – пирхнула Настя. – Давай, збирай валізу і під крило до мами своєї вирушай або в майстерню.
Як і деякі інші тещі, Валентина Василівна свого зятя не любила. Вважала його людиною порожньою, марною і надто хвальковитою. Денис і справді трохи нагадував павича. Він любив яскравий модний одяг, фігурно стриг свою борідку, волосся на голові фарбував у різні відтінки, чого Валентина Василівна зовсім не розуміла.
Зять був художником, зі змінним успіхом продавав свої полотна та малював портрети на замовлення. І різниця у світоглядах регулярно зіштовхувала їх лобами.
– Денисе, ну коли ти роботу нормальну знайдеш?! – обурювалася теща. – Жодного сенсу немає в цій мазанині. Сьогодні продав картину, потім півроку сидиш без роботи. Ні іпотеку взяти, ні дітей утримувати нездатен.
– Валентино Василівно, ну яка ж ви нудна! – ліниво відповідав її зять. – Я творча людина, унікум. Вашій дочці взагалі поталанило відхопити такого чоловіка. А її мати все нудить, завжди всім незадоволена!
– Але, Денисе, від тебе взагалі немає ніякого толку! – обурювалася Валентина Василівна. – Машину Насті батько купив та ремонтує. Та що казати, я зимове взуття їй цього року купувала. Не забувай, вона ще доучується, а значить, нічого до ладу не заробляє. Якщо вже одружився, будь ласкавий, забезпечуй сім’ю!
– Та годі вам, буде виставка, продам картини, одягну Настю як треба, в модне, – пообіцяв Денис. – Просто зараз я на мілині. Одні портрети з фото хочуть замовляти. А я творець, а не копіїст. Таку халтуру хай студенти роблять!
Валентина Василівна тільки зітхала. Її дочка Настя навчалася на лікаря, зараз проходила ординатуру, підробляла, але поєднувати було важко, а грошей виходило небагато. Коли два роки тому вона повідомила батьків, що одружується, ті навіть запереживали. Про роман дочки досі вони нічого не знали.
– Та як же так? – обурювався Степан Сергійович. – Ти нас навіть не знайомила! Яке може бути весілля?
– Тату, ну мені ж із ним жити, – відповіла Настя. – І потім, Денис – художник, неординарна творча особистість. Він зневажає будь-які умовності.
– Що, і руки перед їжею не миє? – хмикнув її батько. – Бачили ми таких неординарних. У головах у них каша із чужих думок.
– Ти його навіть не знаєш! – обурилася закохана Настя. – Я вас познайомлю, думка зміниться. Денис чудовий, на нього чекає велике майбутнє.
Зустріч із майбутнім зятем відбулася за тиждень. Валентина Василівна весь день стояла біля плити, приготувала коронну страву – запечене м’ясо, спекла пиріг із журавлиною. Але Денис лише скривив обличчя, побачивши розкішно накритий стіл.
– Вам що, Настя не сказала? Я м’ясо точно не їм, і за такий стіл я не сяду.
– Але як же так? Я старалася! – мало не плакала Валентина Василівна. – Ви хоч спробуйте.
– Ну вже ні, вибачте, у будинку людей, які так харчуються, я залишатися не можу, – сказав Денис і пішов.
Батьки Насті були шоковані його поведінкою. Але ще більше Валентина Василівна здивувалася, коли через тиждень, проїжджаючи автобусом повз популярну бургерну, побачила майбутнього зятя, що уплітав булку з котлетою. Таке лицемірство було для Валентини Василівни у новинку. Увечері вона розповіла чоловікові та дочці про цю подію.
Настя тут же заступилася за коханого:
– Мамо, ну ти, мабуть, помилилася!
– Ні, доню, у Дениса незвичайна зовнішність, – виправдовувалася Валентина Василівна. – Важко помилитися.
— Так, твого павича з його фарбованим волоссям ні з ким не сплутаєш, — сміявся Степан Сергійович.
– Ну, яка гуска! Я м’ясо не їм! – передражнив він. – А сам котлету з булкою нишком їсть. Дивись, Настя, він і в звичайному житті теж так крутитиме.
Але дочка їх не слухала. Вони з Денисом розписалися потай від батьків. Дочка лише показала їм свідоцтво про шлюб і поставила перед фактом – тепер вона не Бондаренко, а Мельник. Батько побурчав і заспокоївся. А мама засмутилася. Насті треба було ще кілька років вчитися, а зять явно не виглядав людиною, яка здатна утримувати сім’ю.
Жили Денис та Настя у квартирі, яку молода дружина успадкувала від бабусі. Однокімнатні хороми розташовувалися поруч із її інститутом та лікарнею, де проходила практика. Можна було поспати довше і не хвилюватися, що запізнишся на заняття.
Денис з радістю перебрався зі своєї холодної майстерні, яку він винаймав за копійки, в теплу, затишну квартиру Насті. Почав водити без дружини друзів, шанувальників, влаштовувати там вечірки. Зі скаргами сусіди дзвонили Валентині Василівні.
Якось чаша її терпіння переповнилася. Настя була на навчанні, потім мала поїхати на добове чергування. А сусіди дзвонили та й повідомляли, що у квартирі шум. Валентина Василівна відпросилася на роботі, поїхала до дочки. Двері довго не відчиняли, довелося скористатися своїм ключем. Усередині виявилася компанія з дівчат, її зятя та ще кількох чоловіків.
– Це що за номер?! – вигукнула Валентина Василівна. – Ану, всі швидко звільнили приміщення!
– Це мої гості! – вигукнув у відповідь Денис. – У нас тут творчий проєкт. Відзначаємо його успішний початок.
– Я зараз тобі відзначу! – схопилася Валентина Василівна. – Швидко звільнив помешкання від сторонніх! Інакше я їм інший вихід покажу.
Гості, швидко, розбіглися. Невдоволений зять залишився сидіти на кухні.
– Щось я не бачу тут листочків салату, – єхидно сказала теща. – Невже той бутерброд із тушонкою, що ти жував, коли я прийшла, сам виріс на грядці?
– Та відчепіться від мене! Тільки не розумні не змінюють переконань, – відповів Денис. – Але цього я вам, Валентино Василівно, ніколи не пробачу. У мене були гості, найкращі люди цього міста. А ви їх виставили!
– Ти їх, напевно, довго по смітниках збирав, так? – із сарказмом запитала Валентина Василівна. – Виглядають – чисто безпритульні. А дівчата ці, де свій одяг втратили?
– А, це натурниці, – пояснив Денис. – Вони взагалі не соромляться.
Того дня Валентина Василівна попросила Дениса повністю вимити весь посуд, підлогу, провітрити як слід квартиру, яку його гості перетворили на справжній сарай. Той бурчав, але завдання тещі покірно виконав. Втратити теплий будинок і комфорт йому не хотілося.
Зовні після того випадку їхні стосунки виглядали цілком нормальними. Зять тещі прямо нічого не говорив. Іноді вони обмінювалися зачіпками, але загалом дотримувалися нейтралітету.
Денис навіть запросив Валентину Василівну на персональну виставку до своєї майстерні. Та прийшла, довго розглядала дивні картини з яскравими цяточками та кольоровими плямами. Вирішила, що нічого не розуміє у сучасному мистецтві, та заспокоїлася. Відійшла в якусь нішу біля вікна і почала дивитись у двір. Отут вона й почула розмову, яка видалася дивною.
– Денисе, коли ми побачимось? – питала якась зовсім юна, судячи з голосу, дівчина. – Я так скучила.
– Скоро, – відповів Денис, – ось буде у дружини чергування, я тобі напишу.
– А я тобі там фото свої скинула, щоб не сумував, – хихикнула дівчина. – Взагалі, навіщо тобі дружина? Кидай її, разом будемо.
– Подивимося, – відповів Денис. – Поки чекай мого дзвінка.
Незнайомка пішла, а Валентина Василівна зробила крок з портьєра назустріч зятю. Той глянув на неї і посміхнувся.
– Що, доньці на мене побіжите скаржитися? Ну спробуйте ваше слово проти мого. Тільки згадайте, що заміж Настя побігла без вашого благословення. Дістала її ваша турбота.
– Та як ти можеш? – обурилася Валентина Василівна.
– А що ви мені зробите? – посміхнувся Денис. – І взагалі, не лізьте. Знаєте приказку, менше знаєш – міцніше спиш. Помовчуйте, не засмучуйте Настю.
Але Валентина Василівна зятя не послухала та спробувала поговорити з дочкою. Та з її слів лише посміялася.
– Мамо, Денис мені вже говорив про твої підозри. Ну вистачить, ви його не любите, я зрозуміла. Навіщо вигадувати те, чого нема? Намовляти на мого чоловіка. Вам із татом самим не смішно?
– Але, Настя, я говорю правду, – намагалася переконати дочку Валентина Василівна. – Не обманюю тобі.
– Мамо, мені Денис все розповідає. Я знаю, що ти весь час хочеш його підловити. Але ми кохаємо одне одного. Не треба руйнувати мій шлюб. Адже я можу і з тобою перестати спілкуватися.
Валентина Василівна відступила. Сваритись із дочкою вона не хотіла, але за зятем почала стежити. І навіть знайшла цікаву сусідку, яка погодилася повідомляти їй про візити всіх сторонніх у квартиру Насті. Якось увечері вона зателефонувала і повідомила, що Денис повернувся додому в компанії дівчини. Вони були з великою сумкою і явно не збиралися швидко розлучатися.
Валентина Василівна подивилась на робочий графік доньки. Так і є у Насті чергування. Але у жінки до цього моменту дозрів свій план. Вона доїхала до будинку Насті, дочекалася, поки у вікнах вимкнеться світло, потім набрала номер дочки:
– Настя, мені погано стало на вулиці…
– Мамо, ти де? Я зараз відпрошусь. А татові дзвонила? – Запитала Настя.
– Він на риболовлі з друзями, на всі вихідні, там телефон не бере, – ридаючи і входячи до обраної ролі, продовжувала Валентина Василівна. – Я недалеко від твого будинку, але сама не дійду.
– Мамо, де точно? – Запитала Настя. – Сиди на місці, раптом щось серйозне. Денис сьогодні у майстерні, мабуть, не відповідає на телефон.
Валентина Василівна назвала орієнтири. Через п’ятнадцять хвилин дочка вже дбайливо вела матір до свого під’їзду. Світло у вікнах все ще не світилося. Настя та Валентина Василівна піднялися на поверх. Дочка відчинила двері ключем, пройшла до коридору, ахнула і поспішила до спальні, звідки лунали недвозначні звуки.
Пролунали вигуки. Потім зі спальні з’явилася Настя, що вела за собою якусь дівчину. Позаду неї поспішав Денис. Внутрішньо Валентина Василівна тріумфувала, а зять подивився на неї з невдоволенням:
– Ваші фокуси, так? Поквиталися мені?! – вигукнув він.
– Взагалі мовчи! – вигукнула на нього Настя. – Мамі зле стало. Сховайся в кімнату! І щоб не виходив, поки я тут розбираюся.
Дівчина була виставлена на сходову клітку. Її речі полетіли услід. Настя оглянула матір відправила додому на таксі. Валентина Василівна хотіла залишитися, але Настя була непохитна.
Тієї ж ночі вона виставила Дениса, забрала у нього ключі, а батька, коли той повернувся з риболовлі, попросила змінити замки. З матір’ю вона зважилася поговорити, лише коли подала на розлучення.
– Скажи, мамо, це справді була випадковість? Чи Денис правий, і все підлаштовано? – Запитала Настя. – Мені важливо знати.
– Та як ти таке взагалі могла подумати? – стояла на своєму Валентина Василівна. – Звісно, випадковість. Та й як би я дізналася, що твій чоловік собі там чергову дівчину привів? Чи, може, взагалі я її підклала йому в ліжко, а Денис у нас білий та пухнастий?
– Ні, мамо, я його не виправдовую. Просто хочу зрозуміти, наскільки взагалі він обманював. Адже я тобі тоді не повірила в майстерні. А отже, давно вже все це відбувалося.
– Ну, дочко, то, може, і я не повірила б, – обняла доньку Валентина Василівна. – Зате тепер уже все зрозуміло. Ти на власні очі його зраду бачила, не скажеш, що це я придумала і накручую.
– Так, мамо, я навіть шкодую, що раніше вас із батьком не послухала, – зізналася Настя. – Добре, що правда зараз розкрилася.
Вони ще довго обговорювали те, як некрасиво вчинив Денис. А Валентина Василівна твердо вирішила ні в чому доньці не зізнаватись. Зятя-негідника вона й так викрила, вивела його на чисту воду. А якими методами для цього довелося діяти – тільки її особиста справа. Заради щастя своєї Насті вона ще й не на таке здатна.