Колись Надія була першою красунею курсу в інституті. Вони з Романом разом навчалися, мріяли.
Надія взагалі мало була схожа на типових дівчат їхнього віку, серйозна, майже не фарбувалася, жила з батьками, при цьому виглядала вона надзвичайно. Натуральна блондинка з волоссям до пояса, ногами від вух та виразними зеленими очима.
– Надю, підемо в кіно? – Пропонували їй навперебій хлопці.
– Ні, дякую, я краще батькові допоможу, – відмахувалася Надія.
Її тато Георгій Іванович був начальником. Надя любила бувати у батька на роботі, мріяла, що колись вони відкриють спільний бізнес, а поки що іноді допомагала йому.
Все звалилося в один рік. Надія писала диплом, коли стало відомо, що батько серйозно занедужав, вони з мамою продали дачу, машину, але все одно його не врятували…
Кошти на поминки Георгія Івановича зібрали його колеги. Власних грошей у сім’ї не залишилося, а потім прийшла нова біда – занедужала і мама, і її взагалі не стало дуже швидко, буквально за три місяці.
Почорніла від горя Надія продовжувала ходити в інститут, не пам’ятаючи себе, захистила диплом. Тоді Роман і підійшов до неї з пропозицією…
– Послухай, давай одружимося? Я тебе давно люблю, ще з першого курсу, – зізнався він. – А ти постійно нікого не помічаєш. Ну, що тобі втрачати? Все одно тут тільки нагадування про пережите. Я ж пропоную переїхати в обласний центр і там шукати роботу. Почнемо нове життя тільки вдвох.
– Я згодна, – якось швидко сказала йому Надія. – Навіть житло для початку є, у мене там кімната в гуртожитку, тато купував, сама не знаю навіщо.
Вони не просто переїхали. Рік разом попрацювали в одній логістичній компанії, потім розпочали свій бізнес. Заради цього Надія навіть продала батьківську квартиру, що залишилася у рідному місті. Вона вірила, що все обов’язково вийде.
Їхня фірма з вантажоперевезень справді досить швидко стала успішною. Спочатку все було оформлено на двох. Але потім Роман запропонував іншу схему, а Надія тим часом пішла у декретну відпустку, народила сина, потім дочку. Вона й не знала, що весь бізнес тепер належить не їм, а дядькові чоловіка. Втім, у сім’ї все було добре, вони орендували гарний будинок у передмісті, залазити в кредит Роман не хотів. Грошей вистачало на сите життя.
Ось тільки після других пологів Надія буквально за кілька років з фігуристої красуні стала повною жінкою невизначеного віку.
– Ти себе запустила, – заявив дружині Роман якось за вечерею. – Засиділася в декреті, відростила боки, ну хоч у спортзал, чи що запишися заради пристойності. Бо мені тебе навіть у люди вивести соромно.
– Але я й так вирішую проблему! – обурилася Надія. – До лікаря ходжу, дієти дотримуюсь, ліки приймаю. Просто це все не найшвидший процес, Романе. Та ще й дім, діти на мені, маму свою ти сюди перевіз, теж усе на мене. Як на спортзал ще знайти час? Та я прилягти п’ять хвилин протягом дня не встигаю.
– Інші ж якось справляються, – знизав плечима її чоловік.
Надія розуміла, що якщо чоловік ігнорує подружні обов’язки, він отримує все це десь в іншому місці. Взагалі останніми роками Роман буквально розквіт. Якщо раніше він мало був схожий на першого красеня, то зараз буквально збивав з ніг своїм зовнішнім виглядом.
Відростив кучеряве волосся до плечей, качався в залі, роблячи потім фурор на пляжі. Надія дивилася на чоловіка і бачила, що це не заради її захоплення.
Та ще й свекруха підливала масла.
– Надіє, тобі б не на пюре з котлеткою налягати, а собою зайнятися. Масочки якісь поробити. Така жінка не пара моєму красеню синові.
– Ніно Іванівно, ви б за собою стежили краще, – зітхнула Надія. – А зі своєю зовнішністю я якось сама розберуся. І взагалі син ваш красень саме тому, що в нього побутових турбот нема. Інакше виглядав би на всі свої тридцять п’ять. А то й гірше.
– Та по вас уже й не скажеш, що ви ровесники, – уїдливо продовжувала Ніна Іванівна. – Виглядаєш на його матусю, не менше! Відхопила джекпот із моїм Ромчиком.
Нашіптувала свекруха свою думку про невістку та сина, а той усе більше не любив дружину. Розбиратися у її проблемах зі здоров’ям Роману було нудно. Згодом він вважав за краще просто повірити в те, що всього досяг сам, і тримав у вигляді баласту ні на що не придатну дружину.
Одного дня Надія з дітьми поїхала у рідне місто відвідати свою бездітну тітку Віру, сестру матері, і прибрати могилки батьків. Діти були з нею, а потім залишилися погостювати у двоюрідної бабусі. Добре були літні канікули.
Надія вперше за довгий час відчула себе вільною людиною і навіть засмутилася, коли зрозуміла, що з жахом чекає на повернення додому.
Але там, як виявилось, її ніхто не збирався більше терпіти.
– Я сказав, віддавай ключі! – сказав Роман, простягаючи руку. – Все, фінал нашого сімейного життя. У мене Ліля вагітна, тож з розлученням не затягуємо. А заважатимеш, дітей заберу.
– Романе, але як же так? Невже навіть розійтися не можна по-людськи? – благала Надія. – Ми ж понад десять років разом, стільки пережили. І я тут також живу, маю право. Думаєш, знайшов зовсім недолугу? І на поділ майна подам, не сумнівайся.
– Давай, посміши ще мене, – посміхнувся Роман. – Будинок в оренді, фірма належить дядькові, я там взагалі оформлений сторожем на півставки, всі банківські рахунки на матері.
– Так он, чим ти займався?! – схопилася за голову Надія. – Поки я тут дітей виховувала, готувався мене покинути? Прекрасно, Романе, так тримати! Мені й справді нічого не потрібно, насолоджуйся своїм новим статусом молодого батька.
– Ще що зробиш, щоб жалість до себе викликати? – холодно глянув на неї Роман. – Десять років сидиш на моїй шиї, бідолашна слаба, ні дня не пропрацювала. Стала он яка, ще й права качаєш. Та мене будь-який мужик зрозуміє, якщо порівняти тебе і Лілю. Навіть моя мати бачить цю різницю! Так що давай, не влаштовуй тут сцен, рахуй, легко відбулася!
Надія простягла йому зв’язку ключів, отримала в руки сумку із залишками своїх особистих речей і вийшла. У неї не було ні грошей на банківських рахунках, ні роботи, тільки двоє дітей і розлучення, що маячило в перспективі…
У відчаї Надія зателефонувала тітці Вірі, а та запропонувала залишити поки що дітей у неї в гостях. Тільки речі привезти із запасом на кілька місяців. Так у Надії з’явився шанс трохи налагодити своє життя.
Роман намагався прискорити розлучення, він навіть погодився платити мізерні аліменти зі своїх офіційних доходів. Надія в той період навіть бачити колишнього чоловіка не могла. Вони розлучилися так швидко, як тільки змогли, а потім за збігом обставин роз’їхалися по різних містах, чому колишній чоловік був тільки радий.
– Надіє, переїдь до мене, продавай кімнату, тут пропишетеся, – запропонувала їй тітка Віра. – Все одно роботу не знайшла.
– Якось незручно, – зітхнула Надія. – І так ви допомагаєте з дітьми. Куди ще я на шию?
– Пропозиція в мене є, – зітхнула тітка Віра. – Грошей трохи назбирала, твої від продажу кімнати додамо, зможеш бізнес відкрити. І мене в частку взяти, все буде копієчка до пенсії йти. Починати нове життя – так з чистого аркуша. ! ідея є, он ти як намучилася, поки вантажників для переїзду шукала. А треба зробити, щоб людям було зручно.
Так вони і зробили, відкрили компанію з організації переїздів.
Надія купила дві машини, найняла водіїв, молодих хлопців-вантажників з-поміж їхніх приятелів. Несподівано справа пішла, через п’ять років вона вже мала мережу філій у всіх містах області, свою диспетчерську службу і гараж.
А ось у Романа справи йшли зовсім не так чудово, його поспішний шлюб з Лілею закінчився розлученням. Причому колишня коханка змусила його купити квартиру для неї та дитини. Бізнес несподівано теж виявився не таким вже й прибутковим, і незабаром Роман дізнався, чому.
– Набридло мені тобі гроші давати, – сказав дядько своєму племіннику. – Я давно тут особа не номінальна, тож відійди вбік.
– Це що ж, ви мене з власного бізнесу викидаєте, дядьку Леоніде? – поцікавився Роман. – Як же ж так? Ми ж рідня, як сестрі потім будете в очі дивитися?!
– А ти тут і так за документами ніхто, тільки сторож, – відповів йому дядько. – Що очі витріщив? Сестра моя достатньо на цьому бізнесі руки погріла, пора і заспокоїтися. А ти зі своїми жінками всі мозки вже прогуляв. Ти давно на роботі з’являвся, хазяїне? Отож бо й воно, ти звільнений, Романе, йди гуляй.
– Мамо, дядько зовсім вже! – кинувся Роман до матері.
– Синку, а ти як хотів? – поцікавилась у нього Ніна Іванівна. – Людина стільки років усе на собі тягла, а ти цим користувався. Ну, почни новий бізнес.
– Та на що ж?! Грошей немає! – заволав Роман. – Дай мені, у тебе, напевно, на рахунках є. Я все переказував, щоб дружина не знайшла до розлучення. Сподіваюся, ці суми є? Там має вистачити на безбідне життя.
– Немає нічого, – сказала Ніна Іванівна. – Я твоїй сестрі пів року тому будиночок купила біля моря, міні-готель, а тепер і сама до неї переїду.
Зради з цього боку Роман ніяк не очікував.
З кожним роком справи його йшли дедалі гірше. Багатий будинок змінила орендована кімнатка в хостелі для таких самих бідолах. Якийсь час він працював водієм-далекобійником, а потім зрозумів, що вже не тягне здоров’я.
Хтось із сусідів порадив йому влаштуватися водієм у найбільшу у місті компанію вантажоперевезень. Роман подзвонив, домовився про співбесіду і у призначений день побачив у директорському кріслі… Свою колишню дружину!
– Надійко! – зрадів він. – Гарно виглядаєш! Ну, як ти живеш, як діти? А я ось роботу шукаю, візьмеш по старій пам’яті? Сама знаєш, я в перевезеннях знаюся, освіта є. І місто знаю чудово.
– Ми аліментників не беремо, – посміхнулася Надія, дивлячись йому у вічі. – А в тебе борги. Ну хіба можна довіряти людині, яка нездатна власних дітей утримувати?
– Ось як ти заговорила! – розізлився Роман. – Сама ж із мене ці аліменти й вимагала! А я платив. Як міг. Борги віддам колись.
– Романе, діти повнолітні вже, а ти все не розплатишся, – посміхнулася Надія. – Та й виглядаєш щось не дуже, неголений, волосся сальне, обличчя якесь спухле. Слабий чи гульбаниш? Краще сам скажи, що по здоров’ю.
– А як ти жила, чоловіка багатого знайшла?!
– Ну, звичайно, сама я ні на що не здатна.
Надія засміялася і встала з-за столу, показавши погляду колишнього чоловіка струнку, майже дівочу постать у діловому костюмі. Світле волосся розсипалося по плечах.
– Ні, любий, сама впоралася, від усієї чоловічої статі ти мені гарний відворіт зробив.
– То візьмеш на роботу? – з надією запитав Роман, уже шкодуючи, що не поголився перед співбесідою, та й гульбанити напередодні можна було менше. – А можемо й зовсім старе згадати. Адже я тебе колись любив, дуже.
– Це все справи давно минулих днів, – відмахнулась його колишня дружина. – Ні, Романе, тобі ні в моєму ліжку, ні на фірмі вакансій немає.
– Віддячуєш мені, так?! – вигукнув Роман. – Завжди така була! Мовчазна, тільки й чекала!
– Мамо, у тебе все гаразд? Обідати підемо? – у двері зазирнув світловолосий міцний хлопець, дуже схожий на Надію.
Він повернув голову і зневажливо звернувся до Романа:
– Іди, нема чого тут сваритися, матері нерви тріпати, а то я з тобою можу почати розмову!
– І сина проти налаштувала, наговорила про мене всякого! – вигукнув Роман, а потім різко вискочив з кабінету…