Надія та Геннадій не могли повірити своєму щастю.
Вперше в житті їм усміхнувся успіх – вони несподівано виграли в лотерею і отримали досить непогану суму. І тепер, прийшовши до тями від емоцій, на сімейній раді подружжя вирішувало, на що вони витратять ці гроші, які так раптово зʼявилися в їхньому житті.
– Гено, може дачу купимо? – Запропонувала чоловікові Надія. – Уявляєш, як буде класно? Почнемо вирощувати свої овочі та зелень. Все натуральне, без хімії. А надлишки можна продати, яка-не-яка, а додаткова копієчка.
– І все літо гарувати будемо на цій дачі замість відпочинку? – невдоволено відповів Геннадій. – Знову ж таки витрати на бензин, до дачі добиратися потрібно…
– Чому ж замість відпочинку? – Заперечила Надія. – Якраз і відпочивати там можна. Шашлички смажити.
– Шашлички – це, звісно, добре, – задумався Гена.
– Ось, а якщо купити дачу неподалік річки, то ти на риболовлю зможеш частіше ходити.
– Так, мабуть, дача – це непогано.
– Ну ось, а я про що! – Зраділа Надія, яка давно мріяла про це.
– З іншого боку, – продовжив міркувати Геннадій. – На риболовлю з мужиками я й так їжджу. На шашлики ми до Петренків часто ходимо, а овочі можна і на базарі купити, у сезон вони дешеві… Навіщо нам дача? Переживай потім за неї… Он, пам’ятаєш, у Миколайчуків позаминулого року дача зайнялася? Вони тільки-тільки хатинку відремонтували, а отаке… Ні, не потрібна нам дача.
– Ну, Гено… – засмутилася дружина. – І на що ти пропонуєш витратити гроші?
– Можна нову машину купити. А що? Це гарна думка. Моя як не сьогодні, то завтра розвалиться… Стара вже, я втомився її ремонтувати. Давай нову машину купимо?
– Не знаю… Ти тільки про себе думаєш, – ображено сказала Надія.
– Як це про себе?! – вигукнув Геннадій. – Машина – для сім’ї, вона нам обом потрібна… Сама ж просиш тебе кожні вихідні по магазинах покатати…
– Мене і стара машина влаштовує…
– Тебе влаштовує, а мене ні! Тобі легко міркувати, не ти ж пораєшся під нею в гаражі, не ти ремонтуєш і їздиш по місту в пошуках потрібних запчастин… От завтра, скажімо, відмовить двигун, і що робитимемо?
– От коли відмовить, тоді й вирішувати будемо. А поки що не відмовив.
Надії зовсім не хотілося витратити виграш на придбання нового автомобіля.
– А мені дача не потрібна, – сказав Геннадій. – Та й ти ніколи город не любила, з чого раптом така любов до сільського господарства прокинулася?
– А чому б і ні? Я завжди про це думала, просто не говорила тобі, бо що толку говорити, якщо грошей на дачу в нас все одно не було.
– Гаразд, на машину ти не згодна, на дачу я не згоден. Які будуть варіанти? Може, сходимо у найдорожчий ресторан і наїдемося від пуза? Якихось там устриць, омарів замовимо… Ну чи що там ще багатії їдять? Ігристого візьмемо найдорожчого… Відчуємо себе багатіями хоча б на один день… Ти купиш гарну сукню, макіяж у салоні зробиш, я костюм з метеликом вдягну…
– Жартуєш, Гено? Ти серйозно пропонуєш так безглуздо розпорядитися грошима? – не повірила дружина.
– Так, звісно, жартую, Надю… Що я, зовсім вже…
– Гено, а що, коли нам у подорож вирушити? Га? Закордонні паспорти зробимо, візьмемо путівки і поїдемо кудись? Бо нікуди й не їздили, а за кордоном так взагалі жодного разу не були…
– Дався тобі цей закордон, Надійко, мене туди взагалі не тягне…
– А що ти пропонуєш? Дача – не те, подорож – не те…
– Моє бажання ти знаєш. Я хочу нову машину.
– А я ні! Або дачу, або подорож…
– Тоді пропоную поки що покласти гроші в банк під відсотки, на пів року. А за цей час вирішимо на що їх витратити.
Так ні до чого і не домовившись, вони лягли спати, а вранці за сніданком Надія вирішила повернутися до вчорашньої розмови.
– Гено, я сьогодні всю ніч майже не спала… – почала вона.
– Та я знаю, – відповів чоловік. – Крутилася і мені спати не давала…
– Пробач, Гено… Знаєш, про що я думала?
– Я не ясновидець, думки читати не вмію…
– Ми з тобою сім років живемо, а діток у нас так і нема.
– Ну, ти ж перевірялася, і я перевірявся… Лікарі не знайшли жодних проблем…
– Так… Не знайшли… Але ми стільки років з тобою вже на диво сподіваємося!
– Надійко, ти куди хилиш? Я щось не зрозумію…
– Гено, давай штучне зробимо, га? Я вже дізналася… З першого разу, можливо, не вийде, але наших грошей на три спроби вистачить… А може пощастить, і однієї процедури буде достатньо.
– Та ну… – скривився Геннадій… – Навіщо нам це…
– В нас буде своя дитинка, наша з тобою, тільки народжена так…
– Не знаю, Надю… Щось мені ця ідея не подобається… Я все-таки сподіваюся, що ми самі якось упораємося у цьому питанні… А штучне – це… Ні, не хочу…
– Гено, тобі вже тридцять шість, мені тридцять три… Тим більше, жіночий вік короткий, сам знаєш… З кожним роком у нас все менше шансів… А мені так хочеться дитину… І тобі теж, я знаю…
– Так, але я хочу без цього… У нас є ще час, Надійко…
– Гено… – не вшавала Надія. – А раптом це наш шанс? Може, тому ми й виграли у лотерею?
– Не вигадуй, Надійко… Я проти. І давай закриємо цю тему. Гроші в банк віднесемо і покладемо на рахунок, хай відсотки капають.
Надія вирішила, що повернеться до цієї розмови трохи згодом. Жінка дуже мріяла про дітей, і хотіла використати будь-яку нагоду стати матір’ю… А тут такий шанс…
Увечері, повертаючись з роботи, Надія зустрілася у під’їзді із сусідкою Оленою. Сусідка кивнула у відповідь на привітання Надії, і Надія помітила, що у тієї заплакане обличчя.
– Олено, вибач, щось трапилося? – запитала Надія.
– Сталося, Надю…
– Що таке?
– Син у мене в лікарні… Процедури йому потрібні. Дорогі… І чекати не можна. Треба чим швидше, тим краще.
Схлипуючи, Олена розповіла Надії подробиці про свого єдиного сина, дванадцятирічного Дмитра, якого жінка виховувала одна…
– Я кредит взяла, але всю суму мені не дали, тому що зарплата маленька… До родичів звернулася, але вони всі люди небагаті, багато дати не змогли… Мені ще пів мільйона не вистачає… Не знаю, де їх взяти… Продати нічого… З прикрас у мене одні – єдині сережки, але це крапля в морі…
– Оленко, ти не плач … – розгублено сказала Надія. – Що ж це за життя таке, процедури дитині безкоштовно зробити не можуть…
– Ось таке життя несправедливе, Надійко… За все треба платити. А якщо немає грошей, то… Ой, і подумати лячно… Гаразд, Надійко, вибач, що видала тобі свої проблеми, піду я… Хочу зараз до колишньої однокласниці сходити, у неї свій салон краси, не бідна… Може, позичить… Ми, щоправда, у шкільні роки не дуже ладнали, вона мене недолюблювала… Ну так це коли було… Стільки води з того часу витекло…
За вечерею Надія розповіла чоловікові про свою розмову із сусідкою.
– Пів мільйона не вистачає? – Запитав Геннадій. – Ти хочеш допомогти їй?
– Гено, я не знаю… Я з тобою вирішила порадитися… Правда, Олена сказала, що у своєї багатої однокласниці хоче попросити. У борг.
– А віддавати потім як буде? Вона ж ледь-ледь кінці з кінцями зводить, одна хлопця виховує…
– Зараз головне гроші знайти. А як віддавати, потім вирішить… Хоча… Гено, ми з тобою все одно так і не вирішили, куди гроші витратити… Та й взагалі нам ці гроші, можна сказати, з неба посипалися…
– Правильно мислиш, Надійко… Давай допоможемо Дмитру, він гарний хлопець, ми ж його стільки років знаємо… Його й Оленку… Ну як тут не допомогти?
– Я тоді прямо зараз до Олени піду! – вигукнула Надія.
Вона була рада, що чоловік підтримав її ідею. І зовсім не шкода було розлучитися з грошима, бо щиро хотілося допомогти сусідському хлопчику.
– Надія? – Здивувалася Олена, відчинивши двері.
– Оленко, ну як? Допомогла тобі однокласниця?
– Яке там, – махнула рукою сусідка. – І слухати до пуття не стала… Заявила, що благодійністю не займається… А я ж не просто так гроші просила, а в борг…
– Оленко, коротше, так. Ми тут із Геною днями у лотерею виграли. Саме така сума є, яка тобі потрібна. Тож ходімо до нас, я тобі віддам ці гроші… Нехай Дмитрику скоріше процедури зроблять…
– Надійко… – розгубилася Олена. – Ви з Геною, справді, мене врятуєте?
– Ну, звісно… Хіба ж жартують такими речами?
– Надійко… У мене слів немає… Як же ж я вам вдячна…
– Та облиш ти, Олено, йдеться ж про здоров’я дитини…
– Я все віддам, обіцяю!
– Нічого віддавати не треба. Я ж говорю, що ми в лотерею виграли. Ніколи не вигравали, а тут раптом пощастило… То хай ці гроші на добрі справи підуть!
Дмитрику зробили процедури, після чких хлопчик швидко почав одужувати… Надія і Геннадій були щиро раді за нього та Олену, і анітрохи не шкодували про те, що довелося розлучитися з великою сумою грошей…
А через три місяці трапилася подія, яка здалася подружжю не інакше, як дивом…
Надія дізналася, що чекає дитину!
Але це було не диво, а подяка Всесвіту за добрий і безкорисливий вчинок…