День у Надії Іванівни зранку почався не дуже, довелося їй понервуватися.
Дочка Ліля вранці, вже на ходу, сказала їй:
– Мамо, до речі мало не забула, ми з Олежиком сьогодні ввечері до вас зайдемо. Хочу вас з татом нарешті з ним познайомити. Мені Олег вчора пропозицію зробив!
– Яка ще пропозиція?! А що ж ти вчора не сказала, Лілю? – здивувалася Надія Іванівна. – Ну, хіба не можна було сказати заздалегідь?
Дочка їм із батьком усі вуха продзижчала про Олега. І який він добрий, і розумний, і симпатичний. Та ще й начальник, хоч і невеликий. А найголовніше – Ліля нарешті закохалася, по ній і видно було. І схоже справді в хорошого чоловіка.
Він її додому завжди проводжає, іноді навіть квіти дарує. Та й так видно, що донька щаслива, так і пурхає, очі сяють, і раз у раз чути:
– Мамо, а Олег сказав, що ніколи не зустрічав таку, як я!
– Мамо, а я… А мені в цій сукні добре? Як ти гадаєш, якщо я в ній сьогодні на побачення піду?
І все чепуриться, то так перед дзеркалом стане, то збоку на себе дивиться.
Батько навіть днями не витримав і буркнув:
– Та що це таке останнім часом коїться в хаті? Що це з Лілею нашою?
– Що, що, закохалася дочка, не бачиш чи що?
Смішні все таки мужики, так погано іноді розуміють, сил немає!
– Як закохалася? – здивувався її Михайло Петрович, ніби їхній доньці не двадцять три роки.
– Ну, а ти як думав? Дочка заміж незабаром вийде, а він все дивується!
– І хто він? – раптом строго запитав Михайло Петрович. – Ти хоч бачила цього мужика, Надю? Не бачила? Ну як же ж так, Надю?
– Та він її проводить пізно ввечері, з вікна вже видно погано, – виправдовувалася перед чоловіком Надія Іванівна.
Але сьогодні Ліля нарешті приведе знайомитися свого Олега.
Жаль, що все на бігу. Надія Іванівна мріяла до такого важливого дня щось смачне приготувати, а тепер не вийде.
Та ще не встигла вона з’явитися на роботі, як дівчата тут же загомоніли, що у них до обіду перевірка буде.
Ось тобі ще маєш!
Перевірки у них бувають різні. Зазвичай свої, а сьогодні зі сторони!
Надія Іванівна все життя у їдальні працювала. Готує вона добре, свою роботу любить, і її завжди хвалять. За весь час ніхто жодного разу не скаржився.
Але через ці перевірки вона все одно дуже переживала.
За п’ятнадцять хвилин до початку обідньої перерви підійшла комісія. Дві жінки у віці і молодий чоловік. Стали проби знімати, спочатку перевіряли закуски, потім стали перші страви оцінювати.
Голова комісії, молодий чоловік, спочатку, як здалося Надії Іванівні, кілька разів скривився і щось там записав у блокнотику.
У неї одразу ж серце стрепенулося – невже їм щось не сподобалося?!
Але коли справа дійшла до перших страв, голова комісії посміхнувся. Решту теж оцінили позитивно.
Завідувачка їдальні Ганна Миколаївна, з якою Надія Іванівна вже більше двадцяти років пліч-о-пліч працювала, потім їй навіть подякувала:
– Ну ти люба моя Надія Іванівна як завжди на висоті, не підвела! Навіть від несподіваної перевірки відбулися, молодець, чекай на премію!
Тож додому Надія Іванівна йшла вже з чудовим настроєм.
Хоч день був нервовий, але потім все добре закінчилося. Залишилося лише з нареченим Лілі познайомитися.
Дай Боже, щоб хлопець хороший виявився. Ну якій матері не хочеться щастя для своєї донечки?
Приготувати щось смачне їй, звичайно, не вдасться, правда пиріжки з учорашнього дня залишилися, та й ще там щось було.
Ну зрештою Ліля сказала, що вони їсти взагалі не будуть, ненадовго зайдуть познайомитися і кудись збираються.
Чоловік Михайло вже прийшов з роботи. Він якраз мився в душі. Надія Іванівна дала йому чисту сорочку й штани.
А то вдягне знову свої старі спортивки з витягнутими колінами, і футболку стару ще візьме!
А ось і дзвінок у двері!
Надія Іванівна обсмикнула кофтинку.
– Мишко, ходи зустрічати нареченого! – гукнула вона чоловіка.
Чоловік відкрив двері. Надія Іванівна спочатку побачила свою усміхнену доньку Лілю.
А потім вона перевела погляд на її хлопця і мало не оніміла від несподіванки…
Поруч із Лілею стояв… Той самий голова комісії, що сьогодні в них у їдальні був з перевіркою – Олег Анатолійович!
Молодик теж спочатку зніяковів, але тут же ж посміхнувся:
– Надіє Іванівно, приємно вас знову побачити!
– Ви що, знайомі?! – Ліля дивилася здивовано то на маму, то на Олега.
– Уявляєш доню, виходить, що ми сьогодні вже познайомилися, правда це було на роботі, – пояснила всім Надія Іванівна і одразу запросила всіх за стіл.
– Проходьте, нам дуже приємно було познайомитись. Може все таки чаю з печивом, чи пиріжки? Ліля хоч і казала, що ви йдете десь гуляти, але ж час ще начебто є?
Олег мило посміхнувся якоюсь майже дитячою, наївною усмішкою і раптом несподівано спитав:
– Ви знаєте, мені так сьогодні ваш капусняк сподобався, ніколи такого смачного супу не їв. А пообідати зрештою так і не вдалося… І подивився на неї очима зголоднілого хлопчика!
І Надія Іванівна якимось десятим чуттям раптом зрозуміла, що він і справді дуже хороша і відкрита людина!
На щастя вдома у Надії Іванівни і справді був капусняк. В них усі його люблять із зеленню та сметанкою!
Тепер при нагоді Надія Іванівна знайомим розповідає, що зять її за капусняк полюбив. Тому й одружився з Лілею.
А Олег одразу зазвичай додає:
– Звичайно, за капусняк! А ще за плов, за домашню тушонку, за борщик зелений, за пиріжки з картоплею!
А головне – за теплу материнську посмішку, доброту й турботу. Я як вас, Надіє Іванівно, тоді в їдальні побачив, одразу подумав – треба ж яка мила й хазяйновита жінка!
І от як мені пощастило, що саме ви моєю тещею і виявилася! Кажуть хочеш дізнатися, якою твоя дружина буде – подивися на тещу!
Тепер я щасливий вдвічі!
А незабаром у Надії Іванівни турбот додасться.
Ліля сказала мамі по секрету, що у них з Олегом буде дитина, а взагалі вони хочуть трьох.
Тож буде для кого бабусі старатися!