– Я знаю, як треба, – ці слова повторювала свекруха Олени повторювала завжди.
І що найгірше, її чоловік Степан дотримувався тієї ж точки зору.
Для Олени це стало неприємним сюрпризом. Поки вони зі Степаном просто зустрічалися, і Марія Марківна трималася віддалік, майбутній чоловік здавався самостійною людиною, здатною приймати рішення.
Проблеми почалися під час планування весілля.
– Святкуватимемо у ресторані «Гетьман», у мене там подруга працює, – заявила Марія Марківна.
Степан охоче закивав:
– Так-так, добре.
– Ні, не добре! – обурилася Олена. – Ми ж вибрали інший ресторан, і ти, Степане, з вибором погодився.
– Я краще знаю, де найсмачніша кухня і гарний прийом, – заявила Марія Марківна.
Олена важко, але все ж відстояла право провести весілля там, де хотілося їй. Степан же ж свою поведінку пояснив так:
– Я не розуміюся на всьому цьому, у мене немає свого смаку, я звик довіряти мамі.
– Ми скоро одружимося, якщо тобі все одно, вибір ти можеш довірити мені, – відповіла Олена.
– Чудово, так і зробимо, – зрадів Степан.
Навіть після весілля Марія Марківна ділилася своєю цінною думкою з будь-якого питання, навіть сама знайшла нареченим квартиру.
– Хороший район, багато шкіл і садків, корисно для діток, – сказала свекруха, показуючи житло синові з невісткою. – Перший місяць я вам оплатила, далі самі.
Дізнавшись розмір орендної плати, Олені захотіла посваритися, хоча терпіти не могла цього.
– Це більше половини нашого спільного доходу, нам не підходить! – відмовилася вона від «щедрого дару». – До того ж мені звідси до роботи добиратись із двома пересадками.
– Зате діткам зручно, садочок під вікнами!
– У нас немає дітей, ми їх плануємо за кілька років, – сказала Олена.
– Я не згодна чекати стільки часу, хочу побачити внучку! Я вже купила Оксанці гарні сукні.
– Ви й ім’я їй вигадали? – ахнула Олена.
– Звичайно, її зватимуть Оксана на честь моєї мами! Так що ніяких відмовок, пора заводити дітей.
Марія Марківна дивилася на Олену таким поглядом, що невістка зрозуміла: цій жінці щось пояснювати марно. Натомість вона взяла за руку чоловіка, відвела його в іншу кімнату і зачинила двері перед носом в обуреної такою поведінкою свекрухи.
– Чому ти мовчиш і нічого не скажеш матері? – Запитала Олена.
Степан знизав плечима:
– Я не звик сперечатися з мамою, вона завжди і в усьому розуміється краще.
– І ти дозволиш їй вирішувати, коли нам заводити дітей? Подумай і виріши, чи ти готовий стати батьком прямо зараз? А платити купу грошей за незручну квартиру? Якщо так, то я прийму твій вибір. Якщо ні, розберися з мамою, будь дорослою людиною.
Степан всерйоз обдумав це питання і подався поговорити з Марією Марківною.
Олена привітала себе з перемогою, але виявилося, що це випробування стало першим. Марія Марківна так і намагалася втрутитися у сімейне життя сина.
Після того як свекруха потай змінила штори в новій квартирі, Олена поставила перед чоловіком умову:
– Твоя мама не повинна переступати поріг нашої квартири, інакше я подам на розлучення. Вибирай, хто тобі дорожчий.
– Звичайно, я тебе вибираю, я ж дорослий чоловік, – відповів Степан.
З того моменту Олені стало легше, але примхи свекрухи все одно невидимо витали над її шлюбом. На день народження чоловік подарував блендер, про який, як Олені було відомо, мріяла Марія Марківна. Сама дружина віддала б перевагу новому телефону, а у відпустку чоловік відвіз її у санаторій.
– Ми що, слабі старі діди? – запитала Олена, коли побачила в їдальні основний контингент – людей за шістдесят, які приїхали поправити здоров’я.
– Мама дуже хвалила це місце, навіть допомогла забронювати квитки, чи не так? – здивувався Степан.
– Не так те, що я просила спланувати відпустку тебе, а не твою маму. Я розумію, що ти все життя жив у її тіні, але тепер тобі настав час вчитися мислити самостійно. Я не думала, що виходжу заміж за маминого синочка.
– Я не мамин синочок, – обурився Степан.
– Ось і доведи це.
Через два дні Степан відвіз дружину з санаторію на морський курорт, який вибрав сам. І нехай готель виявився середнім, їжа не посередньою, а програма розваг мізерною, Олена від душі похвалила чоловіка.
Степан, повіривши у свої сили, тепер виявляв самостійність частіше і навіть виказав матері, коли та спробувала вибрати за сина машину:
– Я сам вирішу, що мені купити.
– Ти налаштувала сина проти мене! – прошипіла Марія Марківна невістці.
– Скоріше, відпустила його на волю, – відповіла Олена.
Через два роки, як і планували Олена зі Степаном, на світ з’явився їх перший малюк. Стильні сукні, прикуплені Марією Марківною, виявилися непотрібними, Олена народила хлопчика, якого назвали Миколкою
– Ти навмисне народила хлопчика, знала ж, що я чекаю внучку! – заявила ображена Марія Марківна.
– Стать дитини залежить від батька, тож претензії до Степана. Хоча я впевнена, він не хотів вас засмутити, – відповіла Олена.
– Тоді хоч би назвіть онука Федором на честь мого тата!
– У малюка вже є ім’я, – нагадала Олена.
Марія Марківна сердито замовкла, а сама тишком-нишком почала називати онука Федором. Олена, якось почувши це, сказала:
– Якщо ви вироблятимете нам, я відлучу вас від дому. Мені не хочеться цього робити, Микола повинен знати свою бабусю, але якщо доведеться, заберу свою жалість подалі.
– От вже не пощастило моєму синові з дружиною, – сказала Марія Марківна. – З того часу, як Степан на тобі одружився, він зовсім перестав прислухатися до мене, поставив мене на друге місце!
– Тобто повівся як доросла людина? Маріє Марківно, зрозумійте, Степан одружений, тепер на першому місці у нього своя родина, а вам пора би жити своїм життям.
– Ти ще повчи мене, що можна, а що не можна! – образилася Марія Марківна.
На п’ятий день народження Миколи Олена запросила гостей, вирішивши приготувати святковий стіл самостійно. Головною стравою мав стати торт, рецепт якого вона випробувала зовсім недавно.
– Занадто жирний торт, та й несмачно, – скривилася Марія Марківна, дізнавшись про меню. – Треба приготувати інший торт із фруктами! Я зроблю.
Олена і Степан обмінялися сумними поглядами. Марія Марківна вважала себе чудово куховаркою, проте її куховарство було малоїстівним, син з невісткою навіть намагалися рідше в неї обідати.
– Дякую, я все приготую сама, – відмовилась Олена.
Марія Марківна підібгала губи:
– Ну як хочете, я допомогти збиралася, але якщо ви такі самостійні і не цінуєте мою допомогу.
Олена закотила очі, розуміючи, що свекруха взялася за улюблене.
На день народження онука Марія Марківна прийшла з великою коробкою.
– Що там? – запитала Олена, вже знаючи відповідь.
– Та це так, торт, мало що, раптом хтось захоче, – сказала Марія Марківна.
– Я вже все приготувала, нам не треба, – м’яко, але наполегливо відповіла Олена.
– Та я про всяк випадок, – заявила свекруха, запихаючи коробку в холодильник.
“Добре, нехай”, – подумала Олена.
Їй ніколи було розбиратися з черговими дивацтвами свекрухи, настав час накривати на стіл. Олена подала гаряче, закуски, потім настала черга десерту.
Однак приготовлений та нарізаний торт зник зі столу. Пошукавши, Олена побачила його… У відрі для сміття. Судячи з бризок шоколадного крему, десерт кинули туди з усією силою.
Олена руками сплеснула від того, що побачила.
У відповідь на німе запитання в очах невістки Марія Марківна одразу зізналася:
– Так, це я викинула твій торт. Його неможливо було їсти, діткам таке не треба! Фрукти набагато корисніші.
Із цими словами Марія Марківна почала витягувати з холодильника свій десерт.
– Але у вашому десерті цукру не менше, – вигукнула Олена. – А над своїм тортом я працювала п’ять годин, невже вам не шкода моєї праці?!
– Ти б не марнувала час, якби послухала мене з самого початку. Я краще знаю як правильно!
Олена відчула, що втомилася від цієї вічної боротьби.
Вона зрозуміла чітко: «Нічого ніколи не зміниться, Марія Марківна чує тільки себе. Мої спроби її переконати безглузді, я витрачаю час даремно, як на свій торт».
– Ви маєте рацію, Маріє Марківно, – сказала вона, дивлячись у вічі свекрухи.
Обличчя свекрухи з торжествуючого стало розгубленим, вона мимоволі перепитала:
– Не зрозуміла?
– Я кажу, ви маєте рацію, ваш торт напевно сподобається дітям більше. Ось ніж, ось тарілки, нарізайте й несіть.
– Я мушу нарізати?! – обурилася свекруха. – Але ж це день народження твого сина!
– А цей десерт вашого авторства, тож вам із ним і розбиратися. Раптом я наріжу неправильно і зіпсую його.
Марія Марківна принесла нарізаний десерт із затримкою і виглядала зовсім не такою щасливою, як мала б. А коли гості, спробувавши торт, дружно відсунули тарілки, і зовсім спозмурніла.
Через кілька днів свекруха зажадала:
– Привезіть онука мені на вихідні, хочу бачити Федька!
Марія Марківна регулярно називала онука Федьком, а коли Олена поправляла її, казала: «Знову забула, переплутала, але це ім’я пасує йому більше».
Цього разу невістка не стала виправляти помилку, натомість пообіцявши:
– Звичайно, привезу його до вас із ночівлею.
Передаючи сина свекрухи, Олена нагадала:
– Не давайте Миколі багато солодкого, він стає зовсім некерованим. А ще не намагайтеся вкласти його на денний сон, бо ввечері він не засне.
– Трохи цукерок нікому ще не заважало, а тиха година дитині просто потрібна, – заявила Марія Марківна. – Бабуся краще знає, так, Федю?
І знову Олена не поправляла свекруху, а вийшовши за двері, відключила звук на телефоні. До наступного ранку вона тільки читала повідомлення і жодного разу не підняла слухавку.
Коли вона приїхала за сином, вигляд у Марії Марківни був змучений.
– Твій син зовсім невихований, він відмовився лягати спати і бешкетував до самої ночі!
– А скільки солодощів ви йому дали? Вдень вкладали? Ну от він виспався і отримав заряд бадьорості, – відповіла Олена. – Я вас попереджала.
– Нісенітниця, це тут ні до чого! – пирхнула Марія Марківна. – Федю, йди до мами, вона нарешті приїхала.
– Бабусю, ти що? Я Микола, – з докором сказав хлопчик.
Марія Марківна з образою подивилася на невістку, але Олена розвела руками:
– Хлопчик правий, ви самі винні.
На Новий рік Марія Марківна покликала невістку готувати салати. Зазвичай Олена відмовлялася, тому що погляди на приготування у них сильно відрізнялися, і свекруха залишалася незадоволеною. Цього разу вона робила так, як говорила Марія Марківна, навіть додала в олів’є свіже яблуко. Цей рецепт завжди викликав у свекрухи з невісткою найбільші суперечки.
– Ти сьогодні якась тиха, – не втерпіла нарешті Марія Марківна.
– Намагаюся бути гарною невісткою, – відповіла Олена і понесла салатницю на стіл.
Гості традиційно віддавали перевагу стравам невістки, адже та готувала краще, і це завжди зачіпало Марію Марківну. Сьогодні свекруха не мала приводів ображатися, адже запрошеним однаково не сподобалися всі страви.
– Сьогодні у нас усі страви за коронними рецептами Марії Марківни, – оголосила Олена, ставлячи на стіл черговий салат.
– А за твоїми рецептами щось буде? – спитав крадькома дружину Степан. – Не розумію, що ти затіяла? Ти ж сама мені виказувала, якщо я слухав маму.
– Тому що в тебе була несамостійність, а в мене стратегічна хитрість, – відповіла дружина.
– Нормальні батьки знаходять час, щоб побути вдвох, а ти про чоловіка зовсім забула, – виказувала одного разу Марія Марківна невістці. – Ось коли ти востаннє влаштовувала Степану романтику?
– Давно не влаштовувала, ви маєте рацію, – відповіла Олена.
У вихідні Марію Марківну рано-вранці підняв дзвінок у двері. Сон злетів з неї, коли вона побачила сина з невісткою й онуком.
– Ми зі Степаном вирішили слідувати вашій пораді і побути вдвох, їдемо у відпустку, поїзд за три години, – заявила Олена. – Микола залишається з вами.
– Як же ж так, я не готова! – ахнула Марія Марківна, а онук уже пробіг повз неї і помчав перевіряти, що на кухні смачненького.
– Що ви таке кажете, ви чудова бабуся, – втішила її Олена. – Микола, тобто Федько, вас обожнює, ніхто не впорається з ним краще за вас.
Марія Марківна ще щось казала, але син з невісткою вже зникли, а онук галасував із кухні:
– Бабусю, хочу їсти!
«Марія Марківна мала рацію, нам потрібна була ця відпустка вдвох», – подумала Олена, коли через тиждень вони з чоловіком повернулися за сином.
А ось свекруха явно шкодувала про свою пораду. Вона ніколи не залишалася з онуком так надовго, і, схоже, активне маля її дуже виснажило. Тому Марія Марківна поспішила вилити своє невдоволення.
– Микола такий невихований, та ще й до школи не готовий! Йому потрібні спеціальні курси для малечі.
– Чудова ідея! – захопилася Олена. – Ви можете його записати на будь-які платні курси і туди відправити. Миколо, зараз бабуся тебе відведе…
Марія Марківна не дала невістці договорити:
– Я вам не робітниця хатня!
Свекруха від душі зачинила двері.
– Щось давно мами не чути, – зауважив Степан через тиждень.
– Справді, давай подзвонимо їй, вона ж хотіла Миколу на якісь курси відвести, – згодилася Олена.
Марія Марківна, почувши голос невістки, заявила:
– Я вам не безкоштовна нянька, самі дитину завели, самі й виховуйте!
– Але як же ж ми без ваших порад? – ахнула Олена.
– Дорослі вже, повинні своєю головою думати, – сказала свекруха і кинула слухавку.
– Як грубо? Що то було? – здивувався Степан.
– Просто твоя мама нарешті отримала те, чого хотіла найбільше у світі, – відповіла Олена. – Шкода, вона не знала, що інколи своїх бажань треба боятися…