– Ну ти як, братику, що думаєш з приводу своєї Іринки? Одружуватися плануєш? – Олег на мить обернувся на свого друга, що сидів поруч, а потім повернувся, щоб продовжити дивитися на дорогу.
– Та все до цього йде, – Микола посміхнувся, потім підняв палець, вказуючи на автомобіль, що їхав попереду. – Чого він так тягнеться?
– Обережність вона ще нікому не завадила, – Олег висунув свою голову в ліву сторону, щоб подивитися в далечінь і зрозуміти чи є назустріч їм рух. – Ціла купа машин там, гаразд, не поспішаємо, краще розкажи, що там по Ірині твоїй.
– А що розповідати? Минулого тижня ось із батьками познайомив, начебто непогано вийшло.
– Так? – Олег зробив вигляд, що здивувався. – Ну а що, звичайно, я б на місці твоїх батьків тебе б уже хоч комусь сплавив, – молодик засміявся. – Подумати тільки, двадцять вісім років і все тобі ніхто не догодить. Люди вже розлучаються, а він все одружитися не може.
– Слухай, ну я не винен, попередня зла була, сам бачив, як вона мною керувати намагалася. Туди не ходи, з цим не розмовляй, якщо ти зі мною, то друзів бути не може.
– Так, Аліна в тебе була ніби строга мати. Не уявляю, як би ми з тобою на риболовлю їздили чоловічою компанією, якби ти на ній одружився. А може б і дозволяла тобі іноді, якби поводився добре, — Олег знову посміхнувся.
– А ця сварлива, пам’ятаєш, Ангеліну?
– Слухай, а чого вони у тебе все на “А”, ти що їх там підбираєш, чи що?
– І не кажи, підібралися дівки, оце Іра на іншу букву, от і підходить вона мені.
– Не знайшов ще недоліків? Може, погано шукав? – Олег знову посміхнувся.
– Все літо ми з нею гуляємо, начебто все добре. Готує просто пальчики оближеш, вдома у неї затишно, а значить господиня хороша, в ліжку теж мене особисто все влаштовує, та ще й красива, приємно з нею в люди вийти.
– Ну все, параметри даної кандидатури підходять, можна й одружитися.
– Можна, напевно, – Микола скривив губи, а потім зітхнув, – гадаю, що треба вже визначатися.
– Ну от і добре, а то один серед нас тиняєшся, як неприкаяний.
– Чому тільки я, а Ігор? Він же розлучився зі своєю, начебто.
– Ігор? – Олег підняв брови і повернувся до свого друга, – слухай його більше, його ж Світлана просто виставила з дому. Вчора дзвоню, хотів покликати на риболовлю, то вже все назад Світлана назад прийняла.
– Та ти що, а мені казав, ніби все, розлучення у них, не шанує вона його інтереси.
Молодики голосно засміялися.
– Братику, я хочу, щоб у мене було так, як у тебе з Яною. Дружина красуня, та ще й діловита, бізнес свій робить, а значить не пропадеш з нею, розумна вона у тебе, донька у вас чудова, та й так якось все правильно.
– Ну, бізнес це не її, ти ж знаєш, теща затіяла, а зараз усі точки їй віддала, щоб керувала.
– Ну, теж непогано.
– А так, я задоволений, як у мене все складається, – Олег багатозначно закивав головою. – Зате ти у нас кредит на квартиру перший за усіх виплатив. Ми ніби з Яною удвох працюємо, але не так спритно, як ти.
– Знайшов, що порівняти, – одразу почав виправдовуватися Микола. – У тебе і площа більша, аніж у мене, за мою двокімнатну було гріх довго тягнути.
– Коротше давай-но, одружуйся, Миколо, і переходь до нас у стан сімейних, будеш теж відпрошуватись на риболовлю, як ми з Ігорем.
Обговоривши сімейні цінності, друзі перейшли на розмови про роботу та інші моменти свого життя. продовжуючи рух. На риболовлю вони збиралися втрьох, але один із компанії відмовився від такого веселого відпочинку, оскільки щойно помирився з дружиною. Вирішено було поїздку на природу не скасовувати. Ось і їхали Микола з Олегом, щоб порибалити та вдосталь наговоритись.
Іра та Микола зустрічалися вже три місяці і було все настільки добре, що молодик навіть подумував про те, щоб зробити пропозицію, бо стосунки здавались йому ідеальними.
Ірина працювала з дому, зайнята була пів дня. Коли Микола закінчував свій робочий день, на нього часто чекала смачна вечеря. Готувати Іра любила, вона шукала всілякі рецепти в інтернеті на форумах для тих, хто так, як і вона, бажає смачно нагодувати своїх близьких.
За собою дівчина дуже добре доглядала, що подобалося Миколі не менше за її приготування, до того ж Іра була веселою і з нею можна було поговорити про все. Сварок дівчина не влаштовувала, вимог не висувала, що відрізнялося з тим, що було у стосунках до неї.
Молодик все відтягував момент ухвалення рішення, потрібно було або з’їжджатися і починати жити разом, або взагалі робити пропозицію, пов’язуючи своє життя з цією дівчиною.
Але він не поспішав, ніби чогось чекав. З досвіду минулих стосунків Микола знав, що завжди знайдеться щось таке, через що буде складно примиритися із самим собою. Він мав якийсь острах, а чи зможе він ось цей недолік терпіти все життя.
Була в нього до Іри дівчина, яка постійно вводила його в стрес. Вона постійно ревнувала Миколу, знаходячи якісь тільки їй зрозумілі докази. Потім влаштовувала сварки, які дуже нервували.
Пізніше дівчина заспокоювалася і вибачалася, пояснюючи свою поведінку ти, що боїться втратити коханого чоловіка. Одного разу Микола зрозумів, що так продовжуватися не може, він часом не висипався, бо подруга влаштовувала чергові розбірки. До того ж, хлопець все більше помічав, що сам став сварливим.
Розлучення було складним і не тому, що він не хотів з нею закінчити стосунки назавжди, а тому, що дівчина ходила за ним, приходячи на роботу, виписуючи йому різні повідомлення, а найголовніше – вона плакала, викликаючи жалість і обіцяючи, що зміниться.
Втомившись від такої подруги, Микола спочатку придивлявся до Ірини, насторожено прислухався до того, що вона каже, намагаючись визначити, що на нього чекає. Але Іра була просто ідеальною…
Риболовля пройшла успішно. На вудку було спіймано кілька карасів і два окуні, а від Олега пішла велика щука. Ця обставина ввела молодих людей у таке захоплення, що вони, не замовкаючи, навперебій, розповідали один одному власні враження.
Іра зустріла Миколу з усмішкою і також вислуховувала всю цю цікаву історію про те, як Олег тягнув свій улов, але щука в останній момент зірвалася і втекла.
– Ну що ж – здобувач, – похвалила Ірина свого хлопця, дивлячись на нього з якоюсь хитринкою в очах. – Їжа в нас завжди буде, якщо що ти нам карасів наловиш і врятуєш.
– Ну, досить сміятися, давай посмажимо рибку? – він вивалив кілька рибин у мийку. – Я зараз почищу, а ти посмаж.
– Ох і запах на всю кухню! – Іра зітхнула, нахиляючись до духовки і дістаючи звідти сковороду. – Слухай, я поговорити з тобою хочу.
– Давай, – Микола вже засукав рукава.
– Ти переодягатись не будеш? – Іра здивовано подивилася на хлопця.
– Зараз почищу рибу, ти почнеш смажити, а я піду у ванну. Про що ти побалакати хотіла?
– Тоді за столом поговоримо, коли твій улов смакувати будемо.
Микола кивнув головою, одразу зайнявшись своєю рибою, продовжуючи згадувати все цікаве, що було на риболовлі. Іра ж слухала з усмішкою, так, як слухають розповідь наївної дитини, повної емоцій від якоїсь цікавої події.
– Ну, давай, що там такого серйозного сталося? – Микола перший нагадав, що Іра хотіла з ним поговорити.
– Ти ж у вихідний відпочиваєш? – Іра запитала, далі почекала, коли хлопець схвально кивне і продовжила. – Познайомити тебе хочу з батьками і ще з деким…
– Ну і правильно, я ж тебе зі своїми познайомив. До речі, мамі ти дуже сподобалася. Тепер моя черга знайомитись, – Микола продовжував відкладати кісточки убік, щоб поласувати рибою. – А з ким ще?
Ірина мовчала, чомусь не наважуючись продовжити розмову.
Микола здивовано дивився на кохану, не розуміючи, що ж вона приховує.
– З сином, – нарешті видала Іра, опустивши голову.
– З яким ще сином? – здивувався Микола. – З чиїм сином?
– З моїм, у мене є син, йому два роки, він живе з моїми батьками. Ми так з ними домовилися, що поки він із ними, а як тільки я зможу, то заберу його.
– А чому ти раніше не сказала? – Микола продовжував здивовано дивитись на Ірину.
– Не знаю, ну не говорила і все.
Того вечора Микола пішов від своєї коханої дівчини розгубленим. Він ніяк не міг зрозуміти, чому Іра приховувала наявність дитини від нього, і вона також не могла пояснити точну причину такого вчинку.
Іра не вважала, що вона щось приховала, просто поки що не розповідала, а ось тепер вирішила розповісти про те, що вона має сина. Знайомство з батьками та сином Ірини відбулося у вихідні.
Батьки дівчини жили в маленькому містечку за годину їзди від міста, де жила їхня дочка. Зустріли вони Миколу дуже привітно. За столом, де окрім батьків Ірини були ще й її сестра зі своїм чоловіком, усі цікавилися хлопцем, що з’явився у них цього дня в хаті.
З Арсенієм, сином Ірини, Микола майже не спілкувався. Він подарував йому машинку при вході в квартиру, а далі малюк грався зі своїм двоюрідним братом, який був на рік старший. Микола помітив, що дитина не бігла до матері, не прагнула провести з нею час. У момент обіду він підходив до бабусі, ніби вона його мати.
Весь наступний тиждень Микола до Ірини не приходив, посилаючись на втому та зайнятість. Він все вигадував різні причини, то ніби допомагав з ремонтом машини Олегу, то в Ігоря були проблеми, і вони допомагали хлопцеві разом із тим же Олегом, то просто така втома пішла, що дуже хотілося добратися додому і лягти в ліжко.
Суботнього дня Микола дуже чекав. Вони знову зібралися вирушити на риболовлю, але тепер їхня компанія була більшою на одну людину. До них приєднався Ігор, і було прийнято рішення взяти намети, щоб увечері палити багаття, варити юшку та розслаблятися, відходячи від нескінченної міської метушні.
– Ну, що там, на весіллі скоро гулятимемо? – уточнив Олег, коли вони всі разом, випивши біленької, посідали ввечері біля щойно розведеного багаття.
– А що, одружується хтось? – Ігор здивовано подивився то на Олега, то на Миколу.
– Та ось наш Микола ідеальну дівчину зустрів, пощастило хлопцеві.
– Та ти що? Як так вийшло? – Ігор зупинив свій погляд на Миколі, чекаючи від нього відповіді. – І коли свято намічається? Перший раз же ж одружуєшся, треба відсвяткувати, як слід, бо щастя не буде.
– Його й так не буде, – сказав Микола. – Нісенітниця все це. Будь-яка ідеальна дівчина ідеальна, поки не дізнаєшся про неї щось несподіване.
– Почалося, то навіщо ти все в кожній щось шукаєш, дістав уже, так ми на весіллі ніколи не погуляємо, – тут же почав обурюватись Ігор.
– Що в тебе сталося там? – запитав Олег по-дружньому.
– Секрет у неї, от недавно побачив я його. Виявилося, що в Ірини син є.
– Ти що, вже дитину встиг? – хихикнув Ігор.
– Якби я, а то зовсім не я, до мене хтось встиг.
– Почекай, без жартів, ти ж казав, що в неї немає дітей. Звідки він узявся? – запитав Олег.
– Не взявся, він і був до цього, просто мені ніхто не спромігся про це розповісти, не вважав за потрібне. А ось тиждень тому я з ним познайомився, та й з батьками Іри теж. Ні, я нічого поганого не хочу сказати, звичайна дитина, немає в мене до нього якоїсь неприязні.
– Оце так справи! – сказав Ігор.
– Та почекай ти, – Олег жестом показав Ігорю, щоб той дав йому сказати. – А як ти не помітив увесь цей час? Фото, іграшки в квартирі, та й не відвідувала вона його зовсім, чи як?
– Щосуботи їздить до батьків, але я думав, що це така традиція, що батьків дуже любить, нормально ж тягнутися до рідних і відвідувати. А більше нічого не було у квартирі – ні іграшок, ні фото, ні якихось дитячих речей зовсім нічого.
– Дивно, – Олег повів бровами.
– Ось я й кажу, що це дивно, – підтвердив Микола.
– А сама Іра, що каже? Чому не розповідала про сина? – продовжував розпитувати Олег.
– Може боялася, що він не зустрічатиметься з нею? – припустив Ігор.
– І як би вона все життя приховувала? – одразу парирував Олег.
– Знаєте, хлопці, ось немає в мене претензій або там ще чогось до дитини, але її вчинок я зрадою вважаю. Це мало ще які там сюрпризи можуть з’являтися далі. Та й що за така мати? Чого вона віддала його батькам?
– Ну ти вже не наганяй хмар тут, – Ігор махнув рукою. – Так ти всіх забракуєш. Ну не сказала, та й нічого страшного. Може, якісь причини є. Може в садок поки що не ходить, може працювати треба, кредит платити, та мало що, – Ігор продовжував будувати свої гіпотези на захист Ірини.
– Ні, а я не пробачив би, – сказав Олег. – Не було б у мене довіри до Яни, якби такі секрети несподівано розкриватися почали б. Тут Микола має рацію, син не проблема, а ось те, що не сказала відразу, якось насторожує.
– Ну він так ніколи не одружиться, та у всіх свої дивацтва є. Моя он Світлана з колишнім зустрічалася, коли ми вже стосунки мали, з’ясовували вони там щось. Ну поговорили, що тепер, – сказав емоційно Ігор.
– А це до чого тут? – Олег з подивом подивився на друга.
– Та нещодавно дізнався тільки, – пробубонів собі під ніс Ігор, опустивши вниз голову.
– Ще один, ви де цих дівок знаходите з сюрпризами? Звідки ти знаєш, що вони просто розмовляли? – Олег з підозрою глянув на друга.
Поступово бесіда пішла в інше русло, де друзі вже вислуховували Ігоря, даючи йому свої поради та будуючи припущення щодо поведінки його дружини.
Назад Микола повертався з уже прийнятим рішенням, яке сказав Ірині по телефону. Розмова була складною і дуже хотілося її уникнути, написавши повідомлення, але це було б проявом відсутності поваги, тому Микола все ж таки набрав номер дівчини.
– Іро, ти вибач, але я так не можу, – почав було Микола, але замовк.
– І що не так? – тихо сказала Іра в слухавку. – Я вже зрозуміла, син мій заважає?
– Арсеній хороший хлопець, тут справа не в ньому.
– А в кому? Як тільки познайомила тебе з ним, так ти злився, все причини шукаєш, щоб не приходити. Все зрозуміло, можеш не пояснювати.
– Іро, почекай.
– Та все одно мені на тебе. Є в мене син, та й що такого? А в тебе в 28 років ні дружини, ні дитини, та й не буде ніколи. Може, й будеш усе життя ось так перебирати.
– Слухай, та до чого тут твій син? Ти мені просто не сказала, що він є! – ахнув Микола.
– Слухай, ми з тобою знайомі три місяці, не сказала тоді, сказала зараз. Яка різниця? Все, прощавай!
У слухавці почулися короткі гудки.
…Микола довго обдумував все що сталося. І він дійшов висновку, що дійсно не так вже вони й давно знайомі були, а він тут собі весілля вигадав.
Одного дня він прийшов до Ірини з величезним букетом квітів.
– Вибач, Іро, я був не правий, – сказав Микола. – Я б хотів продовжити наші стосунки і дуже хочу подружитися з твоїм сином…
Ірина спочатку задумалася, а потім посміхнулася.
Все ж таки в них буде щасливе майбутнє, не заважаючи ні на що…