Рідко так буває, що друзі дитинства дружать і в дорослому віці. Але Михайлу, Роману та Ігореві пощастило: їхня дружба з роками стала тільки міцнішою. Вони мали зовсім різні професії, різні інтереси і навіть смаки в їжі. На чому трималася їхня дружба, неясно. Але, напевне, є якась сила притяжіння між людьми, яка не дає їм розірвати цей тісний зв’язок.
Так було з хлопцями. А в двадцять три роки одружився Михайло. Так, не через велике кохання, а, швидше, за потребою. За вісім місяців після шлюбу у нього народилася донька Зоряна.
Але з дружиною вони якось притерлися і з’явилася якась взаємоповага та ніжність. Напевно, це можна назвати одним словом – любов.
Через два роки одружився Роман. І ось у його випадку кохання було великим і чистим.
Чоловіки якось швидко збагнули, що дружин треба подружити. Адже, хоч би хто не казав, все тримається на жінках. І якщо вони недолюблюватимуть один одного, то й чоловічій дружбі може прийти кінець.
Але й тут пощастило: Олена, дружина Михайла, дуже швидко порозумілася з Олею, дружиною Романа. І тепер стали дружити сім’ями.
І тільки Ігор не міг знайти свою другу половинку. Точніше, він не шукав якось. Казав, що йому й одному чудово.
– Дивлюся я на вас і думаю, який же я щасливий, – зі сміхом казав він, коли Роман змінював підгузок синові, що недавно народився.
Зрозуміло, що це був лише жарт. Але в кожному жарті є частка правди, мабуть, Ігор і справді не був готовий до сім’ї. Принаймні він так думав, доки не зустрів ту саму.
У цей новий рік усі були в якомусь здивуванні. А все через те, що Ігор сказав, що буде не один. Він буде із дівчиною.
Звичайно, до цього в нього з’являлися пані серця, але ні з ким він не знайомив своїх друзів. А тут прийде з нею просто на свято.
– Цікаво, яка вона… – протягнув Михайло. – Я навіть не уявляю, в кого міг закохатися Ігор.
– Напевно, якась фотомодель. Або якийсь юрист у строгих окулярах та вузькій спідниці, – підхопив Роман.
– Ви як бабці на лавці, – скривилася дружина Михайла. – Гірше пліткарок, їй богу. Яка різниця, яка вона? Головне, щоб Ігор був із нею щасливий.
– Так-так, і не надумайте ставити провокаційні питання, – підтримала подругу Олю.
І хоч жінки і сварилися на чоловіків, самі нишком теж обговорювали цю подію.
– Мені здається, – пошепки на кухні говорила Олена, – що Ігор так довго вибирав, бо шукав якусь шикарну жінку.
– Головне, щоб нас не затьмарила, – надулася Оля. – Не хочу, щоби все свято наші чоловіки на неї дивилися, а не на нас.
– Не хвилюйся, ми теж красуні.
Загалом, усі вигадували. Чекали, як мінімум, королеву краси з витонченими манерами і Гарвардом за плечима. Не дарма ж Ігор так довго був один.
Відзначали новий рік у Михайла та Олени. Вони мали великий будинок, багато місця. Усі планували і на ніч залишитись у їхньому будинку. Саме були вільні кімнати.
В обід тридцять першого числа приїхали Роман з Олею та їх дворічним сином Микитою . І стали чекати на приїзд Ігоря із загадковою супутницею.
– Під’їхав! – схвильовано вигукнула Олена, побачивши у вікно автомобіль друга. – Так, хлопці, поводимося природно. До дівчини будемо доброзичливими, щоб Ігор не хвилювався.
– Ми сама природність, – засміявся Роман.
Олена показала йому кулак і пішла відчиняти двері.
Жінка пообіцяла собі, що буде ставитися до дівчини друга без будь-яких забобонів. Навіть якщо на перший погляд вона їй не сподобається.
І все ж, їй важко вдалося приховати здивування, коли вона побачила кохану Ігоря.
Ігор був лікарем. Досить відомим, який, незважаючи на ще молодий вік, працював у дуже добрій та дорогій клініці міста.
Він був дуже розумний, начитаний. Він мав гарне почуття гумору (злегка цинічне, що є нормою для лікаря, але все ж таки), і, до всього іншого, він був симпатичним.
Тому і дівчину очікували побачити відповідну його статусу та освіті.
Але вийшло інакше.
– Знайомтеся: Вероніка!
– Привіт, – сказала Олена, натягуючи посмішку. А решта, які вже стовпилися в холі, зробили те саме.
– Привіт! Я така рада з вами познайомитися! – мало не вигукнула ця дівчина.
Вероніка була низького зросту і злегка повненькою. Але це й не страшно. Страшно було, як вона виглядала. Різнокольорові, заплетені кіски на голові, нарощені вії, довгі нігті з якимсь шаленим дизайном. Одягнена вона була в коротку, блискучу спідницю, яка дуже нагадувала ялинкову кулю на її фігурі. А коли вона зняла пальто, виявилося, що під ним на Вероніці шкіряний топ.
– Я така рада, що ви нас покликали! Ігор тільки про вас і говорить! Ти, мабуть, Олена? – вказала вона на господиню будинку.
– Так, я Олена, – трохи нервово відповіла вона, – а це Оля. Це мій чоловік Михайло, а це Роман, чоловік Олі.
– Ой, я вас уже всіх заочно знаю! Ви такі класні!
Ці класні люди застигли, не знаючи, як бути. Природно поводитися не вийде, як не крути. Тому що явно доведеться прикидатися.
Коли всі трохи відійшли від перших вражень, то розбрелися у своїх справах. Чоловіки вийшли у двір, щоб посмажити м’ясо, а жінки вирушили на кухню.
– Ну як вам Вероніка? – запитав Ігор у друзів. Михайло і Роман переглянулися, думаючи, як відповісти так, щоб це звучало правдоподібно.
– Та загалом…
– Гаразд вам, – засміявся Ігор, – я знаю, що ви подумали. З вашого погляду все ясно було.
– Просто, ми трохи здивувалися. Чекали чогось іншого, – почав виправдовуватися Михайло.
– Я розумію, що може здатись, що Вероніка не та, хто мені підходить. Але коли ви з нею поспілкуєтеся, зрозумієте, за що я її полюбив.
Друзі закивали, але дуже сумнівалися, що так воно і буде. Але ж не сперечатися тепер.
А тим часом на кухні панувала якась незручність.
– Що мені робити? – Запитала Вероніка охоче.
Олена зиркнула на її нігті і розгубилася.
– Я все можу, – засміялася Вероніка, – я звикла до такої довжини.
– Ну, може, покришити овочі…
Вероніка посміхнулася.
– Облиш, я готова до роботи і складніше. Давай я почищу цибулю, потру буряк. Мені це просто.
Олена була впевнена, що Вероніка з тих, хто і готував кілька разів у житті. Але, дивлячись як вона вправно керується з усім, Олені довелося визнати, що вона помилялася. А коли помилилася тут, то може помилитися і в чомусь іншому.
– А де ти працюєш? – Запитала Оля.
– Я фотограф, – відповіла Вероніка.
У принципі ця професія підходила їй.
– Весілля фотографуєш? Фотосесії будь-які? – уточнила Олена.
– Ні, я репортажний фотограф. Співпрацюю із різними видавництвами. Нещодавно їздили до дитячого будинку, я зробила всім дітлахам фото. Ось тільки обробляти закінчила. Хочу, щоб у них залишилися добрі фотографії на згадку. Це, крім репортажу.
Олена та Оля знову переглянулися, але погляд був уже іншим. Якимось поважним, чи що.
Вероніка ж упоралася дуже швидко, потім ще й жінкам допомагати стала.
Після обіду прокинувся Микита, син Олі та Романа. І чоловік із дружиною почали сперечатися, хто ним займеться. Кожен знаходив купу справ, аби не грати з сином.
– Ви відпочивайте, а я з ним посиджу, – посміхнулася Вероніка. – Я дуже люблю дітей, і вони до мене тягнуться.
В якийсь момент Олі навіть незручно стало: Вероніка мало не до вечора поралася з Микитою, залучаючи до гри ще й Зоряну, семирічну доньку Михайла та Олени.
– Давай я тебе зміню, – пропонувала Оля.
– Відпочивайте, мені весело!
І збоку здавалося, що їй і справді весело.
А перед новим роком усі почали розпаковувати подарунки (така традиція у них була, робити це до півночі) і з’ясувалося, що Вероніка підготувалася і всім купила подарунок. До того ж вона заздалегідь з’ясувала у Ігоря хто і що любить.
Якось так сталося, що опівночі вже ніхто й не помічав зовнішнього вигляду Вероніки. Усі бачили перед собою лише веселу, турботливу та добру дівчину, яка готова будь-якої миті прийти на допомогу.
Свято пройшло добре. Наступного ранку Вероніка прокинулася раніше за всіх. І поки всі спали, вона одягла Микиту, покликала Зоряну, і вони вирушили ліпити у двір сніговиків.
Потихеньку всі інші підтягувалися на кухню. І насамперед, що вони бачили за вікном – Вероніку, що весело грає з дітьми. А в кавоварці вже була дбайливо зварена кава.
– Вероніка у тебе класна, – промовив Михайла, штовхаючи Ігоря плечем.
– Так, тримайся за неї, – простягла Оля, яка й не мріяла виспатися. І такої подяки, як сьогодні вранці, коли Вероніка тихо запитала дозволу погуляти з Микитою, вона ні до кого ще не відчувала.
Ігор лише хмикнув. Він і не сумнівався, що його друзі зрозуміють.
А решта мимоволі згадали прислів’я: «Зустрічають по одязі, проводжають за розумом». Вперше в житті вони на собі відчули його сенс.