Якби хтось сказав Марині, що після ювілею свекрухи, до якого вся рідня так довго і грандіозно готувалася, вони з чоловіком розійдуться, вона б не повірила. З Анатолієм вони жили міцною, і нічого не віщувало такого фіналу.
Але саме це й сталося. Причому розлад з чоловіком у Марини стався саме під час самої урочистості. І виною всьому була … Ні, не суперниця, до якої Марина приревнувала свого благовірного на банкеті, не хамство або грубість добряче «веселого» чоловіка. Причиною розлучення виявилася свекруха Ніна Антонівна.
Як ти міг, Толік?
– Толік, ти маєш сьогодні приїхати до нас, треба дещо по ювілею обговорити, – протягом двох місяців кожних вихідний зранку дзвонила мати чоловіка з однією і тією ж фразою.
– Слухай, ну ми ж планували з тобою магазинами поїздити. У хімчистку треба заїхати, Оленку до моїх відвезти. Та чи мало справ? – обурювалася Марина, у якої всі вихідні були розплановані до хвилини.
Коли ти працюєш п’ять днів на тиждень, з’являючись вдома лише ввечері, багато справ відкладаються саме на суботу і неділю. Але Ніна Антонівна поставила собі за мету – з шиком відзначити свій шістдесятирічний ювілей. І для цього вирішила задіяти всю свою рідню. Думки одна цікавіша за іншу про те, де, коли і як організувати це свято, відвідували її голову зі швидкістю, якою позаздрив би будь-який сценарист.
То Ніна Антонівна раптом вирішувала відзначити ювілей за містом, на базі відпочинку, попередньо знявши там будиночок із великою упорядкованою територією навколо.
– Будемо там засмагати, купатися в озері,, насмажимо шашликів та овочів, – мріяла вона.
Потім ні з того ні з сього свекруха прониклася думкою повезти всіх гостей до її давньої подруги до села, де сільська екзотика буде головною фішкою майбутнього заходу.
Потім Ніна Антонівна різко змінювала стратегію і вже підшукувала для торжества престижний ресторан із гарною кухнею. На останньому і більш прийнятному для всіх варіанті зупинилися.
Анатолій був єдиною і обожнюваною дитиною Ніни Антонівни, тому крутився як білка в колесі, намагаючись догодити матері в її бажаннях. Але й дружину не хотів ображати. Тому, вирішивши з матусею всі її питання, він мчав додому, щоб і дружині з дочкою теж приділити час у вихідний день.
– Що ти збираєшся подарувати матері? – спитала якось Марина у чоловіка, який цю тему з нею не обговорював. Не вважав за потрібне.
– Гроші. А що? – впевнено відповів Анатолій.
– І скільки, якщо не секрет? Так, гроші у нас є, але ми їх збираємо на певну мету, – невдоволено відповіла Марина. – Сподіваюся, ти про це пам’ятаєш?
– Я поки що думаю, скільки подарувати. Ти ж розумієш, у мами ювілей. Серйозна дата. Вона, можливо, вже ніколи потім не зможе таке велике свято влаштувати собі та всім нам. Тому сума має бути пристойною. Не дві тисячі ж дарувати! Ну сама подумай, – відповів чоловік.
– Ну і не сто ж їй дарувати! – сердито кинула Марина.
– Припини! Ти що, хочеш посваритися? – Невдоволено мовив чоловік.
– Можу я сподіватися, що ти повідомиш мені про те, яка це буде сума? – дратуючи, спитала дружина.
– Я тобі повідомлю, – сухо відповів Анатолій, який явно не бажав обговорювати таке делікатне питання.
На цьому розмова була закінчена, але у Марини в душі залишився неприємний осад. Вона розуміла, що син любить матір і хоче доставити їй максимальну радість на святі на її честь. Але ж у нього своя родина. І свої проблеми. Адже вони вже два роки збирають на те, щоб поміняти однокімнатну квартиру, що стала тісною для них трьох, на двокімнатну квартиру.
Ця думка виникла вже давно. З того моменту, як Оленка почала підростати. Вони з чоловіком тоді вирішили, що треба розширюватись. І навіть почали відкладати гроші. Анатолій непогано заробляв після підвищення. Та й Марина теж не відставала від чоловіка. Брала зайві зміни для підробітку, всі відпускні та премії відкладала на рахунок у банку. І тепер накопичена подружжям сума вже дозволяла їм починати підшукувати варіанти обміну.
Марина навіть знайшла кілька потрібних квартир і розраховувала, що коли чоловік трохи звільниться, вони разом з’їздять і подивляться їх. Можливо, щось навіть сподобається і тоді незабаром можна буде готуватися до переїзду.
Але Анатолій лише відмахувався від неї, коли дружина намагалася з ним про це заговорити.
– Толік, ну давай займемося цим питанням всерйоз. Грошей у нас вже вистачає, то чого тягнути? Оленка скоро до першого класу піде, якраз їй до школи окрему кімнату підготуємо у нашій новій квартирі, – намагалася переконати вона чоловіка.
– Марино, ну що в тебе зайнялося? Чекали кілька років і ще трохи зачекаємо. Ну, зараз, правда, не той момент. Ніяк не виходить мені викроїти для цього вільний час. Ти ж бачиш, що я замотався вже і з роботою, і з маминим ювілеєм. Давай потім до цього питання повернемося, гаразд?
Марина ніяк не могла зрозуміти, який зв’язок між майбутнім торжеством свекрухи та її бажанням купити нову квартиру. Адже вона думає не про себе, а про них трьох. Про добро власної сім’ї дбає. Але потім зрозуміла, що все дуже взаємопов’язане. І відкриття її було сумним.
Нарешті настав день, коли всі родичі, колишні колеги та друзі Ніни Антонівни зібралися у ресторані для того, щоб урочисто відсвяткувати її ювілей.
Іменинниця виблискувала. Настав її зоряний час. Ніна Антонівна, одягнена в гарний вечірній костюм, який вона дуже довго і ретельно вибирала для цього випадку, дарувала оточуючим свою чарівну усмішку і не могла натішитися всім, хто прийшов розділити з нею це свято.
Марина навпаки була зовсім без настрою. Анатолій так і не озвучив їй суму, яку збирався подарувати матері. Постійно знаходив привід, щоб змінити тему розмови. Більше того, буквально перед виходом із дому Марина дізналася про те, що чоловік зняв із рахунку всі їхні гроші, які вони збирали на нову квартиру. Задати чоловікові питання все ніяк не виходило, численні рідні буквально не відходили від них ні на крок. Та й сам чоловік намагався бути поруч із матір’ю, уникаючи усамітнення зі своєю дружиною.
Все це виглядало дивним та загадковим. І Марина вирішила, що залишить серйозну розмову з Анатолієм до вечора, коли вже закінчиться цей захід, і вони залишаться самі. Все ж таки в душі теплилася надія, що гроші чоловік зняв саме для того, щоб почати вирішувати квартирне питання.
– А зараз свою маму привітає син Анатолій. Вітаємо його, дорогі гості! – оголосив у мікрофон ведучий бенкету.
Анатолій, трохи червоний від хвилювання та уваги такої великої кількості гостей до своєї персони, почав говорити про те, як він вдячний своїй матері за подароване життя. Він згадав щасливе та безтурботне дитинство, радісну юність, згадавши про нескінченну любов матері до свого сина. Потім Анатолій пафосно та довго читав зарифмоване привітання невідомого автора.
Ну а вишнею на торті став його подарунок. Коли Анатолій оголосив про те, що він вирішив подарувати своїй матері, серед притихлих гостей пролунало здивування.
– Люба матусю, я знаю, як ви з татом мрієте про те, щоб у вас була можливість працювати на землі. Вирощувати для онуки полуницю та яблука, милуватися гарними квітами, посадженими власними руками. Та просто чудово проводити вільний час на природі. Тому ми з моєю дружиною даруємо тобі дачу! Звичайно, це не шикарний будиночок, але цілком гідний, щоб з комфортом жити там весь літній час.
– Дякую, синку! Це справді королівський подарунок! – розплакалася Ніна Антонівна, обіймаючи сина. – Ось що означає, справжній, люблячий син! Правильно я тебе виховала, не дарма старалася, душу вкладала.
– Ну, дякую, сину! От порадував ти нас, слів немає, – обійняв Анатолія батько.
Ніна Антонівна була така рада, що не могла стримати емоцій. Вимовляла слова подяки синові з великою гордістю. Все, тріумф сьогоднішнього вечора вже стався. І не дарма вона організувала такий захід, де почувала себе по-королівськи. Нехай усі дізнаються, який у неї синочок. Нехай позаздрять.
Марина ж у цей час сиділа за столиком наче води до рота набрала. У душі діялося таке, що не передати словами.
Як міг чоловік так з ними вчинити? З нею та з донькою? Зі своєю родиною! Невже йому байдуже, як вони живуть, про що мріють, що планують. Невже йому начхати на те, що вони туляться у такій маленькій квартирі?
Та й яке Анатолій мав право забирати їхні спільні із дружиною гроші та купувати матері такий шикарний подарунок? Це що за нахабство? Виходить, що чоловікові зовсім начхати на думку Марини, і головною для нього завжди була і залишається тільки його мати.
Вона мовчки встала з-за свого столика і, ні з ким не попрощавшись, пішла з ресторану. Образа гнітила душу всю дорогу, доки вона діставалася додому. Марина з втіхою подумала, що шестирічна Оленка була зараз у її мами. При доньці плакати вона б не змогла, а тепер могла дати волю своїм емоціям.
Її батьків дивним збігом обставин на цей ювілей не запросили. І тепер Марина розуміла, чому. Напевно, все, що сьогодні сталося, готувалася вже давно. І не знаючи, якої реакції чекати від сватів на таке свавілля зятя, їх просто туди не запросили.
Увійшовши до порожньої квартири, жінка дістала мобільний із сумочки. Було кілька пропущених дзвінків від чоловіка. Ймовірно, вже виявив її відсутність і почав шукати дружину.
Вона відключила мобільний і кинула його убік. Витягла з холодильника пляшку ігристого. На бенкеті їй так і не вдалося ні випити, ні поїсти. Але якщо їсти жінці зараз зовсім не хотілося, то випити було просто необхідно.
Щойно ігристе почало діяти, Марина змогла нормально міркувати.
– Ну, це йому так просто не зійде з рук. За все мені відповість, негідник такий! До своєї матусі поїде жити, на дачу! – сказала вона твердо.
Марина вирішила не прощати чоловікові такої образи. Те, що жити вона з ним більше не зможе, навіть не обговорюється. Те, що сталося сьогодні, жінка розглядала як зраду. Ніяк не інакше. А надалі від такого чоловіка можна чекати, чого завгодно. Тож лише розлучення!
– І гроші свої я в нього заберу. Ми вдвох їх заробляли. А він узяв і всі матері своїй віддав! – розмовляла сама з собою Марина.
Коли ближче до ночі втомлений Анатолій повернувся додому, Марина вже спала. Вставати вона не стала, серйозну розмову залишила до ранку.
– Ти що викинула? Навіщо поїхала вчора із ювілею? Я не знав, що батькам та гостям говорити! – Невдоволено заявив Анатолій, як тільки дружина вийшла з душу.
– Навіщо? А може правильно сказати – чому? То я тобі скажу, чому. Тому що я не маю наміру терпіти таке відношення до себе і нашої дочки, – намагаючись говорити спокійно, сказала вона. – Те, що сталося вчора, вже не виправити. Гроші наші витрачені і не на те, про що ми всі мріяли. Тому зрада твоя нехай буде на твоїй совісті. Вести з тобою розмови та вислуховувати, як ти трепетно любиш свою матусю, яка практично обібрала твою родину, я не буду. Сім’ї в тебе більше нема, ти вільний.
– Що? Марино, ти що таке робиш? Ну, подумаєш, я витратив усі наші гроші. Це ж не проблема. Ще назбираємо. Ну не зараз, так років через два переїдемо. І потім, я ж не чужій людині дачу купив, а мамі! Ми теж там відпочиватимемо, з Оленкою їздити зможемо на природу, навіть ночувати там у вихідні.
– Ночувати ти там будеш обов’язково, і, можливо, не лише у вихідні. Тому що ця квартира залишиться нам із донькою. Тут тобі немає місця. Ти сам так вирішив. Сам зробив такий вибір. Завтра я подаю на розлучення. І ще. Я подам позов на повернення половини тих грошей, що ми накопичили разом. Вони у тебе ще два дні тому лежали на рахунку, цього ти заперечувати не зможеш. І половина їх моя. Ти їх у мене просто забрав!
– Ти це серйозно? Про розлучення, – не вірив Анатолій.
– Так, серйозно. І про гроші також.
Ображений чоловік зібрався та поїхав до батьків. За годину Марині подзвонила свекруха. Вона була обурена такою дивною поведінкою невістки.
– Ти чого це вигадала? Думаєш, якщо з моїм сином розлучишся, то одразу черга з охочих до тебе вишикується? Ні! Не сподівайся! Кому ти будеш потрібна з дитиною? Та ще й із такою маленькою квартирою!
– А це не ваша турбота. Ви б краще подумали про те, кому ваш Анатолій буде потрібен, безвільний і безхребетний мамин синочок. А квартиру ми з донькою все одно незабаром іншу купимо. Але це вас зовсім не стосується, – зухвало відповіла Марина.
Після розлучення Анатолію довелося виплатити колишній дружині половину тієї суми, яку він одноосібно витратив на купівлю дачі для матері. Він тепер живе з батьками. На однокімнатну квартиру, де залишилася дочка з дружиною, не претендує.
А Марина знайшла вже варіант, де доплата за різницю в метрах трохи більша за ті гроші, які вона має. Але жінці обіцяли допомогти її батьки. І скоро вони з донькою переїдуть до нової великої квартири. Як вона мріяла.
А колишній чоловік раз на місяць приходить у гості, щоб побачитись із донькою. І щоразу просить Марину його пробачити.