Ось що робити, якщо твій коханий чоловік, чоловік та батько твоїх дітей, від тебе йде? І не просто йде, а – до твоєї молодшої сестри?
Так, якій ти повністю довіряла та ділилася своїми секретами. Ділилася найпотаємнішим і питала поради:
“А як краще, Аліно?”
А вона радила:
“Так, саме так, на мою думку, буде краще!”
І, мабуть, так було краще. Тільки не для Марини, а для неї, веселої розлученої Аліни. Так все, власне, і виявилося.
– Я покохав іншу і йду! – повсякденно повідомив чоловік після вечері.
Так, після вечері: хоча пристойніше було б піти до вечері.
Але хто згадує про пристойність, якщо сьогодні – твої улюблені голубці? Адже чоловік-ніколи не відмовлявся від насолод…
– Куди ти йдеш? – здивувалася Марина, що прибирала зі столу: звістка виявилася громом серед ясного неба.
– До іншої – хіба ти не зрозуміла?
– І хто вона? – поцікавилася дружина раптово осілим голосом, думаючи, що все це просто поганий жарт.
І ось зараз Вадим у цьому зізнається і в них все буде, як і раніше.
– Та ти її знаєш, – засміявся Вадим. – Це – Аліна!
Алінка була молодшою сестрою Марини.
Сестра після розлучення два роки жила сама. Точніше, з двома синами: семирічним та п’ятирічним.
А тепер вона житиме з її Вадимом. Чи вже не її?
– І давно це у вас? – запитала дружина: невже вона не помітила? Але як вона могла це все пропустити?
– Нещодавно! Так, лише три місяці! Ти знаєш, це все почалося раптово! – захоплено повідомив Вадим.
– На макаронній фабриці? – недоречно пожартувала Марина.
– До чого тут макарони? – не зрозумів чоловік. – У тебе вічно одна їжа на умі!
Ех, приземлена ти людина, Марино Сергіївно! Із головою загрузла в побуті! А ось Аліна не така!
Яка в них Алінка, Марина чудово знала: яка вічно прагне до якогось недосяжного ідеалу і витає в мріях, як казав їхній тато.
Ось і колишній чоловік у сестри виявився не тим ідеальним чоловіком, який має бути у вродливої жінки. Тому і пішов від неї!
Але, мабуть, одній їй теж не сподобалося: «все одна та одна – теж, мабуть, не цукор!»
І ось сестра зупинила свій вибір на її Вадимі.
Тільки й він був не дуже, щоб дуже: просто Аліна не про все знала.
Марина не розповідала, що чоловік став з роками лінуватися, мало заробляти і вільний час проводив, лежачи на дивані.
Тому що їй було банально соромно. Так, соромно, що живе з такою людиною, яку б інша давно вже виперла геть.
Все це підносилося чоловіком, як тимчасові труднощі, кохана: ось завтра все й налагодиться! Так, як тільки – так одразу!
Але час минав, а нічого не змінювалося. І Марина перестала нервувати в цьому напрямі: нехай хоч так – зате чоловік є!
До того ж грошей їм вистачало: адже вона заробляла набагато більше за Вадима.
А іншим про це знати було не обов’язково.
І ось тепер це диво, але, все ще, кохане, йде до іншої.
І що тепер скажете робити?
Коли тебе кидають, земля йде під ногами і більше не хочеться жити. Так, не хочеться! Хоча в тебе – двоє дітей: хлопчик і хлопчик…
Адже поряд з тобою тепер немає не лише твоєї коханої людини, а й рідної сестри: навряд чи ви тепер з нею збережете добрі стосунки.
Тому що ти тепер вважатимеш їх обома зрадниками. Та, власне, так воно й є!
А вони тебе – недалекою, не здатною зрозуміти піднесених почуттів: у них же – така величезна любов! І, звичайно, вічна: інакше й думати не моги!
І цей постулат також мав право на існування.
Але ж і їй, Марині, Вадим, свого часу обіцяв вічне кохання! Виходить, він її обманув?
І як тепер їй жити навіть із усвідомленням цієї правоти? Їм-то – легше: їх – двоє і у них є їхнє величезне кохання.
А ти – одна: діти не беруться до уваги! Так, самотня і осоромлена! А ще – ображена! Хіба так?
А ще – зраджена найдорожчими людьми! А це пробачити найважче.
Але все одно треба було вчитися жити новим життям. І Марина почала вчитися жити сама.
Це виявилося зовсім неважко: всі справи давно вже були лише на її плечах. Тому фізично все було гаразд.
От тільки дуже боліла душа: і коли вона це все пропустила? Адже кохання – справа не одного дня!
Адже були ж і погляди, і як би випадкові торкання, і їм одним зрозумілі усмішки – все це було!
Але вона була надто зайнята: так, роботою, сім’єю, звичайним побутом і тією ж жертовою, про яку згадав Вадим.
А потім чоловік почав затримуватись на роботі. І, замість лежання на дивані, почав працювати у вихідні: все розвивалося по висхідній.
Але Марина цього не побачила! Чи просто не захотіла побачити? Хто знає!
Хоча, звичайно, бувають почуття, що пронизують як блискавка.
Але не у випадку Марини.
Наївна сестра спочатку намагалася дзвонити та навіть щось пояснювати, але Марина скидала дзвінки. А чоловік не оголошувався: лише переказував гроші – правда, невеликі суми.
Але бачитися з дітьми люблячий татко не поспішав. А дванадцятирічні близнюки, яким мама пояснила, що тато тепер житиме з тіткою Аліною, не порушили жодного питання.
І вже не просились у гості до двоюрідних братиків, з якими до цього були дуже близькі.
А потім на телефон Марини надійшло жахливе за своєю нахабністю СМС: “Запрошуємо на наше весілля!” – їх, на той час, вже розлучили.
Звісно ж, вона нікуди не пішла. Але жінці стало набагато легше: адже найстрашніше – невідомість! А найважче – чекати: раптом повернеться? А тут пазл склався!
І Марина, таки в глибині душі не втрачала надію, що колись до неї повернеться її коханий чоловік, остаточно заспокоїлася.
Ні, жінка нікого не пробачила, а просто викреслила його та сестру зі свого життя та заспокоїлася.
А за дев’ять місяців у родині Мельників було вже три хлопчики.
Іноді дзвонила мама – розповідала новини про п’ятого онука і старого нового зятя. Якого зовсім не виправдовувала і вважала єдино винним у порушеній долі старшої дочки: ну не Аліну ж у цьому звинувачувати?
Марина ввічливо, без особливих емоцій, вислуховувала мамині речитативи та реагувала ввічливо та індиферентно:
“Так? Як цікаво! Та що ти кажеш?”
Але не більше: бажання зателефонувати самій у неї не виникало.
А у самої Марини в сім’ї все йшло добре: хлопчики навчалися на «відмінно», грошей їм на все вистачало, всі були живі та здорові. Чого ще було бажати?
А цей епізод – пов’язаний із відходом чоловіка та тата став потихеньку забуватися і вже не здавався такою значною подією: треба було думати про подальше навчання синів!
Минуло понад два роки, коли ввечері на порозі їхньої квартири несподіваною з’явилася Аліна.
– Пробач мені, будь ласка, Марино! – кинулася на шию Марині заплакана сестра.
– А що так – раптом? – холодно поцікавилася жінка: два з лишком року все було нормально і тут раптово захотілося повинитися?
Що – прокинулась та сама пані совість і почала хвилювати ночами? Чи терміново знадобилася її допомога у будь-якій якості? Земля нарешті налетіла на небесну вісь? Що вам ще від неї треба?
– Він від мене пішов! – повідомила схлипуючи Аліна.
І хоча ім’я того, хто пішов, не було названо, сестра зрозуміла: ось воно – відплата! Так, та сама кара небесна: прилетів запущений бумеранг.
Але Марина не відчула ні полегшення, ні задоволення, як очікувалося: їй було байдуже! Або – фіолетово, як сьогодні кажуть: ну, пішов і пішов!
Але Марині стало раптом цікаво: і куди ж пішов їхній спільний чоловік? Цей диванний Казанова? Невже знайшов чергову наївну дівчинку і закохався?
Так, уявіть собі, знайшов! І там знову було кохання до неба: ще вище, ніж два попередні!
І тому сьогодні вранці Вадим пішов з родини…
– Добре – а від мене що ти хочеш? – мляво поцікавилася Марина, яка вже не відчувала до сестри тієї самої ненависті, яка переповнювала її спочатку.
Адже, чесно кажучи, жінка мала бути вдячна Аліні за те, що та позбавила її від присутності в її житті такого «чудового» чоловіка.
– Просто вибач, і нехай все буде, як раніше! – шмигнула носом заплакана Аліна.
І вони помирилися: навіть поганий мир кращий за добру сварку.