– Я не сидітиму з цією…. за одним столом, – Марина відштовхнула руку свекра, Бориса Андрійовича, який намагався її втихомирити. – Можете продовжувати своє свято без мене.
– Віра, частина нашої родини, так завжди було і буде, а ти просто вередуєш, – продовжував умовляти її свекор. – Вони з Віктором багато років дружать. І це дорогого варте.
– Ось і чудово, удачі вам усім, можете і далі лицемірно вдавати сім’ю з реклами майонезу, – заявила Марина і перекинула на Віру склянку апельсинового соку. – Ой, вибач, я випадково…
…Марина завжди була впевненою у собі молодою жінкою. Тому, коли її майбутній чоловік Віктор розповів, що має подругу дитинства, майже сестру, це не стало серйозною проблемою. Марина знала, що вона вже точно краще за будь-яких інших дівчат. І перше враження це лише підтвердило. Віра виявилася скромною, не показною, на рік молодшою за них із Віктором.
– Здрастуйте, – пробурмотіла та собі під ніс. – Яка ви висока. Вітя вам до плеча ледве дістає.
– Можна на ти, ми майже ровесники, – посміхнулася Марина.
А про себе подумала, що ця непоказна дівчинка не така вже й проста.
– Вибачте, мені складно отак зблизитися з незнайомими людьми, – майже прошепотіла Віра.
А потім підійшла та обхопила руками торс Віктора.
– Це що ще таке, – здивувалася Марина. – Ану руки прибери від мого нареченого!
– А що не так, – зморщила свій гостренький ніс Віра. – Ми завжди обіймаємось під час зустрічі.
Марина розвернулася і пішла до воріт дачі батьків Віктора. Слідом за нею підстрибом скакав сам наречений та його мама. Ось вона виглядала досить милою жінкою. Ірина Олександрівна і сама не надто захоплювалася Вірою. Але та була дочкою друга дитинства її чоловіка. Того рано не стало, вдова бідувала. І вони, як могли, намагалися допомогти.
Поступово Віра увійшла до їхньої родини практично на правах дочки. На неї купували квитки на поїзд та путівку у відпустку. Брали з собою на весілля та ювілеї. Віра мала навіть ключ від будинку батьків Віктора, і всі вважали це нормальним. Ось тільки Марина миритися з таким станом речей не збиралася.
Перед весіллям вона вирішила востаннє поговорити з Віктором.
– Послухай, це якийсь дивний зв’язок, – обурилася вона. – Віра пише тобі кожну хвилину, ви весь час на зв’язку. Вона вибирала тобі костюм та краватку. Була на парубоцькій вечірці – цікаво, в якості кого? А тепер я ще й з’ясувала, що ця дівчина має ключ від нашої квартири.
– Ну звичайно, кохана, хто ж поливатиме квіти під час медового місяця, – ласкаво посміхнувся нареченій Віктор.
– А що, хіба Віра ще не зібрала валізу, щоб зіпсувати нам і цей відпочинок? – гаркнула Марина, остаточно втрачаючи самовладання.
– Ти до неї несправедлива, – зітхнув Віктор. – Ну сама подумай, Віра не відрізняється красою, ростом, фігура у неї хлопчача. Якщо вас поставити поруч, навіть порівнювати не можна. Перестань ревнувати, я люблю лише тебе.
– Добре, – зітхнула Марина і зізналася. – Ніхто і ніколи ще не дратував мене так сильно, як ваша Віра.
Після весілля нічого не змінилося. Усі сімейні свята Марині псувала присутність «майже сестри». Згодом та стала висловлюватися на адресу дружини свого друга дитинства майже професійно. І навіть знаходила в собі сміливість огризатися, якщо Марина її зачіпала.
– Перестань носитися, земля тремтить, – ліниво бурчала Віра з гамака, поки дружина її друга грала з собакою.
– Ну звичайно, дивно, що тебе ще вітром не забирає, – посміхалася Марина. – А моя біганина, звичайно, сприймається як землетрус.
– І взагалі, навіщо тобі босоніжки на платформі, – запитувала Віра. – І без них легко можеш замінити драбину.
– Я просто волію дивитися зверхньо на таких, як ти, – посміхнулася Марина. – До речі, тобі не завадила б пара сантиметрів зросту. Ну чи почни тренувати стрибки. А то доводиться навпіл складатися, щоб розчути звуки, що видаються тобою.
Обмінявшись люб’язностями, вони знову наче уклали мовчазне перемир’я. Віктор намагався дотримуватися нейтралітету, щоб остаточно не зіпсувати вихідні. А ось свекор, Борис Андрійович, вирішив повчити невістку життя:
– Перестань зачіпати Вірочку, Марино, вона нам майже як дочка.
– Послухайте, мені все одно, – зітхнула його невістка. – Віра висне на моєму чоловікові. Але це чомусь очевидно всім, крім вашого святого сімейства.
– Ти бачиш усе у чорному кольорі, – оголосив свекор. – Настав час навчитися любити людей.
– О так, ваша Вірочка саме цим і займається, – розлютилася Марина. – Краще повчіть її правилам гарного тону.
– Марина має рацію, – втрутилася в бесіду свекруха. – Вірі час змінити поведінку, Віктор ж тепер одружений.
– І що, – вигукнула подруга дитинства, намагаючись схопитися з гамака і заплутавшись у ньому. – Ми не робимо нічого поганого.
Невдовзі Марина отримала підвищення у роботі. Тепер її посада передбачала відрядження. Віктор запевняв, що це не заважає. Але Марина все одно нервувала.
І не дарма, у перший же свій приїзд із відрядження, виявила під подушкою на власній половині ліжка гумку для волосся. Явно її носив не Віктор, який стригся коротко.
– Це що!?, – тикнула Марина чоловікові доказ. – Віра територію мітить?
– Ну ти чого, – почервонів Віктор, – Так, ми з Вірою влаштовували вечірку, потім їй було пізно їхати додому. Вона залишилася ночувати. Не бачу в цьому жодної проблеми.
– У нашому ліжку? – заплакала Марина. – Може, вона ще й халат мій надягала, нічну сорочку?
– Ну, треба ж їй було в чомусь спати, – відповів Віктор. – Я ліг на дивані, якщо що.
– Ну звичайно, зберіг честь родини, – гаркнула Марина.
– А чому тобі можна спати з якимись чоловіками в готелях, а мені не можна запросити в гості друга? – Пішов в атаку Віктор.
– Що за нісенітницю ти верзеш? У мене у фірмі все начальство жінки, і у відрядження я їздила з Ганною Павлівною. – обурилась Марина, – а звідки в твоїй голові з’явилися такі думки?
– Віра сказала, – відповів Віктор, червоніючи.
Він пішов на кухню, а Марина відкрила телефон чоловіка, аж поки екран не заблокувався. У месенджері, в секретному чаті, неприємна «Віра» надсилала її чоловікові свої фото у халатику. І не тільки їх, а Віктор це заохочував. Кинувши телефон перед чоловіком, що повернувся, Марина зажадала пояснень.
- Ну так, у нас вже місяць роман, але він закінчився, слово честі, – пробурмотів Віктор. – Ти мене покинула, зациклилася на своєму підвищенні. Вдома не ночувала…
– І ти знайшов собі постільну грілку, – з гіркотою заявила Марина. – Гаразд, я все зрозуміла.
– Мариночка, – раптово впав на коліна Віктор. – Я тільки тебе люблю, сам не розумію, як це все сталося. Я такий не розумний… Вибач, більше не повториться.
– Як я можу тобі тепер довіряти? – Поцікавилася вона у чоловіка.
– Я спокутую провину, проси що хочеш, – говорив Віктор.
– Нехай цієї дівчини більше не буде у вашому домі. – сказала Марина.
– Я не знаю, як це влаштувати, – злякався Віктор. – Батьки Віру так люблять, ми до неї звикли.
– Вибирай, я чи вона, – зажадала Марина.
Віктор лише кивнув, весь наступний тиждень він спав сам на ліжку – дружина поки не вирішила, викинути тільки матрац або все ліжко. А Марина тулилася на дивані, слухаючи страждання чоловіка. Його покаяні вигуки, здавалося, дістали навіть сусідів. А у вихідні батьки Віктора запросили їх на великий сімейний пікнік. Чоловік переконав Марину, що не піти буде просто зневажливо. І звичайно ж першою на сімейному святі вона побачила Віру у білій мереживній сукні.
Зрозуміло, Марина відразу розлютилася. І, поки свекор умовляв її охолонути, начебто випадково облила суперницю соком. Та схопилася і вигукнула:
– Ну, ви все бачили, вона ж це навмисне!
– Звичайно, – посміхнулася Марина. – І цього ще мало, з тебе ліжко, матрац, подушки та ковдри.
– Марино, сядь за стіл, – підвищив голос свекор. – І вибачся перед Вірою та гостями.
– А ваша Вірочка не хоче вибачитися за те, що спала з моїм чоловіком у нашому подружньому ліжку? З вами в неї хоч нічого не було, Борисе Андрійовичу? А то ця дівчина не має нічого святого, – усміхнулася Марина.
– Та як ти смієш, Віра мені замінила дочку!
– Ага, а моєму чоловікові – сестру, ми це вже чули. – Марина розвернулася і пішла до хвіртки…
…До станції від дачі Марина йшла разом із свекрухою. Та мовчки пихкала поруч і прискорювала крок. А незабаром до суду вирушили одразу дві заяви про розірвання шлюбу. Марина переїхала до батьків. І тепер точно знає, що жодних подруг дитинства поруч із її новим чоловіком ніколи не буде навіть у радіусі кілометра.