– Марино, як ти дивишся на те, якщо я одружуся? – запитав за вечерею батько, який дивно помолодшав останнім часом.
– Чудово! – щиро відповіла донька. – Годі вже вдовити, тату. Ти ще такий у мене молодий і дуже гарний. Думаю, що мама там буде дуже рада.
– Вона тобі сподобається, – сказав тато, зрадівший тим, що Марина схвалила його майбутнє весілля. – Так, до речі: у неї є дочка – твоя ровесниця. Думаю, ви обов’язково подружитеся.
Щиро кажучи, він одружився б у будь-якому випадку: йому дуже подобалася Раїса Михайлівна. Але Володимиру Семеновичу було приємніше, коли все відбувалося в повній згоді з дочкою.
Матері не стало, коли дівчинці виповнилося десять років. Все – ця підступна недуга: пішла за півроку. А тепер красуні Марині вже виповнилося двадцять п’ять, і нещодавно вона вийшла заміж.
Жити молоді вирішили разом із Володимиром Семеновичем у великій трикімнатній квартирі: тато та донька дуже любили один одного. Та й одному чоловікові було б самотньо.
І тут він вирішив одружитися! Ну, що ж, як то кажуть, щастя молодим.
Нова дружина дівчині не дуже сподобалася. Начебто все було при ній: і гарна, і розумна, і в світ не соромно вивести, і господиня хороша.
А щось не те: занадто якось солодко, чи що. Але, в принципі, татові подобається, і добре: жити-то з нею йому!
Дружина поставила умову: переселяйся до мене – мала велику квартиру в спальному районі. Дочка її теж була одружена і жила в придбаній в іпотеку двокімнатній квартирі.
І тато переїхав у нове життя: Марина та Роман залишилися самі.
Дівчина була дуже прив’язана до батька, як і він до неї.
Адже довгий час вона жила разом з ним і бабусею, яка приїхала з села одразу ж після того, як не стало невістки: один син і малолітня онука самостійно не змогли б упоратися з побутом.
І тоді баба Ліда, кинувши качок, курей, господарство та діда, самовіддано кинулася на допомогу синові, на літо забираючи Марину на три місяці до села.
Після переїзду батька до другої дружини дівчина дуже сумувала – вони жили дружно. Тому вона мала потребу підтримувати стосунки з татом і далі.
Але там на неї, як виявилося, не чекали: адже у нової дружини була своя, рідна донька Ірочка.
І саме їй мала діставатися, вся увага.
Тато отримував непогану шахтарську пенсію. До того ж влаштувався ще працювати в котельню. І всі гроші вносив до спільного бюджету, як звик робити завжди.
Якби Марина потребувала, чоловік би, звичайно, допомагав коханій доньці. Але і вона, і чоловік працювали на престижній роботі із гарною зарплатою. Тому всі гроші Володимира Семеновича прибирала кмітлива Раїса.
А чого ви, цікаво, хочете? Ірочка необачно вляпалася в іпотеку: це з її запитами і бажанням красиво жити! Тому гроші нового чоловіка припали, як не можна до речі.
І не тільки чоловіка: доходи його дочки теж не давали Раїсі Михайлівні спокою.
– А чому тобі не допомагає Марина? – поцікавилася вона одного разу за вечерею.
– А повинна? – резонно спитав Володя.
– Діти мають допомагати своїм стареньким батькам-пенсіонерам! – безапеляційно заявила жінка.
– А в чому, соромлюся спитати, допомагати?
– У всьому!
– У всьому?! Я й сам маю непоганий прибуток, якщо ти встигла помітити! А ти поки що – не пенсіонерка.
– Так, не пенсіонерка. Але Ірочка мені допомагає! – обманула Раїса: Іра навіть собі не могла допомогти!
І тріумфально подивилася на чоловіка.
– А я допомоги не потребую! – несподівано сказав Володимир.
І подальша вечеря пройшла в повній мовчанці: Раїса надулася. А йому просто не хотілося розмовляти.
Вперше після цього Володимир Семенович задумався: все це починало пахнути не дуже добре.
А він, який абсолютно не контролює «молоду» дружину у витратах, раптом зрозумів, що левова частка його грошей йде в нікуди.
Точніше, не в нікуди: ці кошти прямували за відомою адресою доньки Раїси – Ірц, не дуже розумній молодій жінці, що викидає нечувані гроші на смартфон нової моделі.
Розмова нічим не закінчилася. Тому пізніше дружина зробила ще кілька спроб у цьому напрямі.
Але у всіх випадках чоловік просто замовкав, не бажаючи полемізувати далі: це могло перерости в сварку, а Володимир був дуже неконфліктним.
І в нього все частіше почала виникати думка, що не все золото, що блищить. І що він трохи поквапився з весіллям.
Чесно кажучи, Володимир Семенович із задоволенням повернувся б – до колишнього спокійного та комфортного життя. Але йому було соромно: так схибити на старості років!
І тому він залишив усе як є: нехай іде, як йшло. І Іра продовжувала отримувати гроші на покриття іпотеки.
Так минув рік. У сім’ї власної дочки та Романа все було спокійно: тато помітив неприязнь дружини до Марини і став заїжджати до них сам після роботи.
Ці візити намагався не афішувати після того, як Раїса влаштувала із цього приводу несподівану сварку.
– Але чому, Раїсо? – дивувався чоловік. – Що такого страшного, якщо я заїхав до своєї дівчинки?
– Нема чого тобі там робити!
– Значить, тобі можна двічі на тиждень тягатися до Іри, а мені раз на місяць не можна заїхати до дочки? – Перейшов на особистості завжди ввічливий чоловік. – Чому?
– Тому що вона проситиме з тебе гроші!
– Мені здається, що щодо витягування грошей ти думаєш не в тому напрямі. Марина якраз гроші не витягує.
– Ти на що це натякаєш? – обурилася Раїса.
– Та ні на що я не натякаю, – втомлено промовив чоловік. – Просто я дуже втомився від цих постійних розмов про гроші.
І пішов до іншої кімнати. А Раїса почала думати, що б ще зробити для збільшення грошових потоків від рідні чоловіка: адже справи у Марини та Романа йшли дуже непогано – це доходило від спільних знайомих.
Минув ще місяць, і Роман придбав собі гарну недешеву іномарку. Причому стару машину їм навіть не довелося продавати: зарплата дозволяла!
З цього приводу молоді люди вирішили влаштувати в кафе невелике свято. На яке запросили рідню та парочку друзів, щоб вислухати поздоровлення! – І порадіти.
– Зі старою машиною-то що думаєте робити? – Запитала Раїса Михайлівна після того, як перші страви було подано.
– А що з нею робити? – безтурботно відповів Роман. – Вона ж стоїть у гаражі і їсти не просить! Та й Марина виявила бажання піти вчитися водити: мовляв, не бажаю від тебе відставати! – І чоловік з любов’ю подивився на дружину.
– А я вважаю, що стару машину ви маєте віддати Ірі! – несподівано промовила жінка.
– Це ще чому? – непідробно здивувалася Марина. – З якого це дива?
– А тому, що треба ділитися, як каже Боженька! Чому б не допомогти сестрі?
– У вас, здається – дві кавовімашини. Але я чомусь не помітила бажання віддати одну нам, – спокійно промовила дівчина.
І додала:
– До того ж, нещодавно Іра з чоловіком повернулися з відпочинку із закордонної поїздки. А до цього вона вставила собі в кілька місць дорогі вініри: сама хвалилася!
А я все літо просиділа на дачі. Чому б їй на ці гроші не купити собі навіть дешеве авто?
– А її витрати не твоя справа! – злетіла Раїса.
– Можливо Ви праві! – несподівано погодилася Марина. – Але тоді і ми вирішуватимемо, кому роздавати машини.
– А ти, любий зять, – жінка переключила свою увагу на Романа, – теж міг би допомогти родичам.
– Поділитися? – ласкаво спитав Роман.
– Так, поділитись! І нема чого робити таке обличчя!
– А я не амеба, щоб ділитися, – несподівано відрізав завжди ввічливий Роман. – До того ж, я помітив у Ірочки на пальчиках два кільця з діамантами.
І, згідно з вашою теорією, дорога Раїсо Михайлівно, Ваша дочка має негайно зняти одне з них і віддати Марині: у неї немає жодного такого кільця!
І тоді, можливо, я погоджуюсь розглянути вашу ідею передати нашу стару машину у ваше користування!
За столом усі мовчали. Але дружина батька поступатися не хотіла. Як, втім, і ділитися діамантами дочки, нажитими непосильною працею…
– Добре! Не бажаєте віддавати машину нам – віддайте батькові! – Запропонувала вона.
– А мені навіщо? – здивувався Володимир Семенович, який мовчав до цього. – Я чудово обходжусь громадським транспортом. А якщо що – викликаю таксі: гроші ж у мене поки що є!
– Та які це гроші! – Завелася Раїса.
Усі здивовано переглянулися: батькова шахтарська пенсія плюс зарплата з котельні разом складали непогану суму.
– Тоді я подаю на розлучення! – вигукнула невдоволено жінка, що відразу перетворилася на базарну тітку.
– Тобто як – на розлучення? – здивувався Володимир Семенович. – Я не зрозумів!
– А що тут незрозумілого: або розлучення або даруйте нам авто!
Тато трохи помовчав, а потім тихо сказав:
– Тоді, звичайно, лише розлучення.
Раїса Михайлівна на це зовсім не очікувала. І позбавлятися хороших грошей за власною ініціативою в її плани не входило: іпотеку ще платити і платити!
Та й харчуватись вона стала набагато смачніше: її зарплата на півставки залишала бажати кращого.
– Я подаю на розлучення! – Вже не так впевнено повторила вона.
– Та зрозумів я, Раїсо, – втомлено промовив чоловік. – Я згоден!
– І ділитиму майно!
– Діли – це ж твоє улюблене заняття! Тільки що ти збираєшся ділити? Спільного майна ми з тобою не нажили. Але, зважаючи на все, нещодавно куплену Романом машину!
І тут запрошена подруга Марини засміялася: а слідом за нею розсміялися всі, крім Раїсиної дочки та зятя.
А Марина сказала:
– Ну, що, мамо та сестра, бачу, що ви вже поїли. Запитання всі ми обговорили:
тому ми вас не затримуємо! А вам варто поквапитися, якщо хочете подати документи: суд незабаром закриється.
Раїса помовчала, перетравлюючи отриману інформацію. А потім кивнула Ірі та зятю, і вони всі мовчки встали та пішли.
– Ну, що, бачите, як усе обернулося? – сумно сказав Володимир Семенович, якому було явно соромно за дружину, яка виявилася не принцесою, як бачилося раніше. – А я, адже, і сам зібрався розлучатися.
Та все чогось тягнув: насамперед, треба було зізнатися самому, собі, що наробив справ, а це найважче.
– Тату, але ж ще не вечір! – сказала Марина. – Ти у нас – такий молодець! А твоя «дружина» винна сама: нема чого розкочувати губи на те, що тобі належить!
– Саме так! – підтримали чоловіка друзі та чоловік дочки.
І тоді Володимир Семенович підвівся і промовив тост:
– Ну що, піднімемо за те, щоб на наших життєвих дорогах не зустрічалися такі жінки!
А Роман додав:
– Яким потім доведеться скаржитися самим на себе!
І потягся зі своїм келихом до тестя.