– Алло, Марино, привіт! Зустріла Ларису, вирішили зустрітися, побалакати, як у старі добрі часи. Ти як, зможеш прийти в кафе?
– Привіт, Олю. Звичайно, зможу, з радістю побачилася б з вами! Сто років не спілкувалися, все справи та справи! Де і о котрій?
…І ось, всі у зборі. Прийшли ошатні, з макіяжем. Оглянули один одного з ніг до голови. Обмінялися компліментами.
– Дівчата, які ми молодці, що зібралися! Чоловік мене не хотів відпускати спочатку, каже, куди це ти така гарна йдеш? Але, як довідався, що до вас, спокійно відпустив. Каже, поспілкуйся з подругами, адже з навчання дружите. Пам’ятаєте, як ми гуляли, коли у гуртожитку жили?
– Ой, а мій спокійно відпускає! Аби його не чіпала! О, так, пам’ятаю, як тебе веселу в кімнату тягли, а завідувачка побачила, галасу було!
Третя подруга промовчала. З кожним піднятим келихом, язик у них розв’язувався дедалі більше.
– А знаєте що, дівчата? А я ж вдаліше за всіх заміж вийшла! Хоча, пам’ятаєте, як ви сміялися з мене в школі, казали, що Бог обділив мене красою? А я ж все пам’ятаю! І ось і зовнішність нормальна у мене тепер, і чоловік заможний! Все склалося більш ніж вдало!
– Чому це ти вдало вийшла? Я теж добре живу із чоловіком! А з приводу краси… Ти що, реально думаєш, що губи накачала і стала красунею відразу? Та на тебе без сліз не глянеш! Пробач вже за прямоту!
– Ну, дивись. Мій чоловік багатий, вродливий, успішний. Живемо в шикарному будинку, не те, що деякі в «панельці», їздимо на крутих тачках, ні в чому собі не відмовляємо. Днями купила собі брендову сумочку. Ось вона, дивіться, стоїть, як крило від літака… Хіба ж це не щастя? А щодо зовнішності…
Я так розумію, у тебе просто грошей нема на це, от і заздриш! А твоє обличчя старе, складки на лобі, губи тонкі. Негарно ж. А на хорошого косметолога коштів немає.
– Ой, та годі тобі, щаслива ти наша… Живете багато, а дітей немає. І з чиєї вини, питається? Забула, як він тебе вмовляв не залишати малюка? І що зрештою? Не матимеш тепер взагалі. Ще й заощадили тоді на клініці, лікар трапився недосвідченим. Тепер чоловік вину свою загладжує подарунками… Таке собі щастя…
Він може ще завести дітей з іншою жінкою, а ти ні! Можливо, і є у нього на боці дитина просто не знаєш! Із жалості живе з тобою. Ось це вдало вийшла, нічого не скажеш… А лоб мій зате натуральний, без жодних там незрозумілих процедур!
– Марино, припини, – шикнула на неї Лариса. – Це непорядно дорікати таким! Всяке буває в житті. Хто ж знав, що після такого буде ускладнення?
– Ну, а що, коли вже розмова зайшла, то й говоримо, що думаємо. Я, наприклад, знаю, що мене чоловік любить і сильно ревнує. Зайвий раз із дому піти не можу. Свариться.
– Ага, чула, яка ти потім ходиш, після кожної вилазки з дому… Думаєш, люди не бачать, макіяж хоч і творить чудеса, але не аж так. Мені вже не одна спільна знайома казала, яка ти ходиш. Гарний чоловік, нічого не скажеш!
– Так, сварливий, але не дуже. Батько з моєю матірʼю теж сварився, і нічого, сорок років разом прожили. Зате у нас діти є, і чоловік не гуляє. А це не проблема! Він потім на колінах повзає, вибачення просить! І квіти приносить, вечерю готує. Як не пробачити такого?
– Ну так, не гуляє… Чула я, як він із Лізкою загравав на зустрічі випускників, у гості напрошувався до неї…
– Та бреше все ця Лізка! Він їй завжди подобався, от і вигадала. Кому вона потрібна? Я б запідозрила недобре. Телефони перевіряю, чи все чисто там! Не така він людина!
– Ну, а ти що мовчиш, Ларисо? Ми, он, душу виливаємо, і ти скажи, як ти вдало вийшла заміж.
– Я вважаю вдало. Мій Андрій готує, в магазин ходить, поки я нігті пиляю клієнткам, бо ж мені ніколи цим займатися. І доньку в садок відводить. Коли не зайнятий, звісно. І він же ж працює.
– Ну, просто герой твій Андрійко. А нічого, що ти гаруєш день і ніч, окуляри он уже носиш, зір сідає. Заробляєш пристойно, а твій чоловік працює водієм, мало приносить, напевно, «годувальник».
Зате витрачає на свої потреби з твоїх грошей, скільки він машин поміняв? А після роботи на дивані з пінним валяється, і в танчики грає, замість того, щоб підробіток який шукати. А в Єгипет ви за чиї гроші їздите щороку – за твої! Дуже вдало вийшла, нічого не скажеш! З чоловіка хатню робітницю зробила.
Та й гуляє він від тебе, що вже тут приховувати… Бачила я його з молодою красунею нещодавно, сміялися так весело в машині, ти працюєш – а він розважається. На твої гроші. Зручно примостився.
Лариса побіліла від почутого. Вона мовчала. З очей полилися сльози.
Марина нервово поглядала на телефон, відповідаючи на повідомлення ревнивого чоловіка.
Ольга задумливо длубалася в салаті.
Виникла незручна пауза. Замовили каву й десерт.
– Ну що, дівчата, вечір вдався на славу! Пропоную на цьому й закінчити, поки ми тут не пересварилися. Давайте по домівках уже, до своїх найкращих мужиків, про щоб тут не говорилося.
Бо ж їм доводиться терпіти таких, якими ми виявились
Поспілкувалися, називається… Запланований затишний дівич-вечір перетворився на справжню виставу!
Подруги допили каву і роз’їхалися по домівках. Це була їхня остання спільна зустріч…